Справа № 117/1037/13-ц
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 вересня 2013 року Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого - судді Дмитрієва Т.М.
за участю: секретаря - Кримкової Н.В.
позивачки - ОСОБА_1
представника відповідача - Єрохіна В.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Совєтський Совєтського району Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарчого товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода» Совєтського району Автономної Республіки Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міжрайонне управління Держземагенства в Нижньогірському та Совєтському районах АР Крим про визнання недійсним договору оренди землі, відміну державної реєстрації, передачі землі та стягнення судових витрат,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сільськогосподарчого товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода» Совєтського району Автономної Республіки Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міжрайонне управління Держземагенства в Нижньогірському та Совєтському районах АР Крим про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 28 квітня 2009 року, відміну державної реєстрації вказаного договору від 21 грудня 2009 року за № 040902000181, передачі землі та стягнення судових витрат. Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 квітня 2009 року між СТОВ «Злагода» та ОСОБА_4 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 3,9444 га, яка належала останній на праві власності, строком на 7 років. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, а позивачка на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом стала власником спірної земельної ділянки. ОСОБА_1 вважає договір оренди земельної ділянки укладеним з порушенням вимог діючого законодавства, а саме відсутність в договорі суттєвої умови про передачу в залог та внесення в уставний фонд права оренди земельної ділянки. Крім того, на її думку в спірному договорі не має чіткого визначення об'єкта оренди та його місцезнаходження, в акті прийому передачі об'єкта оренди відсутні дата його підписання та відомості про стан земельної ділянки на момент її передачі.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міжрайонного управління Держземагенства в Нижньогірському та Совєтському районах АР Крим у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, направив на адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В судовому засіданні позивачка - ОСОБА_1 підтримала свої позовні вимоги у повному обсязі. При цьому, вона пояснила, що вона є спадкоємцем ОСОБА_4, яка за своє життя уклала з СТОВ «Злагода» договір оренди земельної ділянки, яка належала її бабі на праві власності, строком на 7 років. Але сама вона не бажає продовження дії спірного договору. Вона вважає, що в ньому відсутня суттєва умова - про передачу в залог та внесення в уставний фонд права оренди земельної ділянки. Крім того, вона вважає, що договір не має чіткого визначення об'єкта оренди та його місцезнаходження, в акті прийому передачі об'єкта оренди відсутні дата його підписання та відомості про стан земельної ділянки на момент її передачі. При цьому вона пояснила, що її баба ОСОБА_4 за своє життя виконувала зазначений договір, погоджувалася зі всіма умовами та не оспорювала його. Позивачка також не змогла пояснити, яким чином спірний договір порушує її права та інтереси, але просила визнати його недійсним. Клопотання про поновлення строку позовної давності позивачка не заявляла.
Представник відповідача Сільськогосподарчого товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода» Совєтського району Автономної Республіки Крим - Єрохін В.Г. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, при цьому пояснив, що на його думку позов необґрунтований, оскільки спірний договір пройшов державну реєстрацію, тобто він відповідає усім вимогам закону. Сам спірний договір відповідає типовій формі договору оренди землі, яка затверджена Кабінетом Міністрів України. При цьому, він готовий внести до спірного договору необхідні зміни на вимоги позивачки. Крім того, він заявив, що якщо суд визнає спірний договір таким, що не відповідає вимогам закону, то він просить застосувати наслідки пропущення позивачкою строку позовної давності, оскільки суттєва умова - про передачу в залог та внесення в уставний фонд права оренди земельної ділянки набула чинності ще у 2008 році та трирічний строк позовної давності сплив у 2011 році.
Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії КМ № 009542, виданого на підставі рішення Совєтської районної державної адміністрації АР Крим № 759-р від 20 вересня 2004 року ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку площею 3.9444 га, на території Некрасівської сільської ради АР Крим (а.с. 15).
28 квітня 2009 року між Сільськогосподарчим товариством з обмеженою відповідальністю «Злагода» Совєтського району Автономної Республіки Крим та ОСОБА_4 був укладений договір оренди (Далі - Договір) зазначеної земельної ділянки, строком на сім років (а.с. 16-19), який зареєстрований в Совєтському відділенні КРФ Центр Державного земельного кадастру 21 грудня 2009 року за № 040901000181 (а.с. 19). До договору додані кадастрові плани та плани меж земельної ділянки (а.с. 44-50), які повністю конкретизують об'єкт договору. Фактично, виконання цього договору підтверджується актом приймання-передачі земельної частки, який складений між сторонами (а.с. 14).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, та згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Совєтської державної нотаріальної контори, на підставі заповіту, посвідченого 10 вересня 2007 року секретарем Некрасівської сільської ради Совєтського району АР Крим, зареєстрованого в реєстрі за № 124, спадкоємицією зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 є ОСОБА_1 (а.с. 6-12).
29 червня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про добровільне розірвання договору оренди, на яку отримала відмову (а.с. 13). У своєму зверненні ОСОБА_1 визнавала наявність спірного договору і просила його розірвати з підстав того, що в договорі відсутня суттєва умова договору про передачу в залог та внесення в уставний фонд права оренди земельної ділянки, крім того, спірний договір не має чіткого визначення об'єкта оренди та його місцезнаходження, в акті прийому передачі об'єкта оренди відсутні дата його підписання та відомості про стан земельної ділянки на момент її передачі.
Згідно ч. 8 ст. 93 Земельного кодексу України, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У відповідності до ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 15 ч. 1 Закону України «Про оренду землі» відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Статтею 18 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Статтею 20 Закону України «Про оренду землі», передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
При цьому ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме в момент вчинення правочину.
Статтею ст. 215 ЦК України встановлені виключні підстави для встановлення недійсності правочину.
З аналізу зазначених норм закону слідує, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, судам необхідно правильно визначити момент вчинення правочину.
Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направив оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).
Згідно із ст.ст. 210, 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Статтею 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Статтею 20 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Як убачається з матеріалів справи, оспорюваний договір оренди землі зареєстровано у Совєтському відділенні КРФ Центр Державного земельного кадастру 21 грудня 2009 року за № 040901000181.
З огляду на наведене, суд вважає, що оспорюваний договір оренди землі є вчиненим з моменту державної реєстрації, тобто з 21 грудня 2009 року.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції закону, який діяв на момент вчинення договору, однією з істотних умов договору оренди землі є: умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Суд вважає, що відсутність у договорі оренди умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, які визначені законом як істотні умови договору оренди землі, є підставою для визнання зазначеного договору недійсним за правилами ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі».
Відповідно до вимог цивільного законодавства кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Проте кожна особа має право звернутися за захистом порушеного права в межах строку позовної давності.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки (ст. 257 ЦК України).
Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У абзаці 2 пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року передбачено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого про особу, яка його порушила.
При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_4 при укладенні договору оренди землі 28 квітня 2009 року була ознайомлена з умовами договору і власноруч його підписала. З моменту державної реєстрації договору оренди землі 21 грудня 2009 року сторони приступили до виконання зазначеного договору згідно з умовами, які були визначені при укладенні даного договору.
Як убачається зі змісту ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», частину першу статті 15 цього Закону було доповнено абзацом 12 згідно із Законом України від 16.09.2008 року № 509-VІ, яким було передбачено, що істотними умовами договору оренди також є умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
З огляду на наведене та приймаючи до уваги, що всі зміни до законів офіційно оприлюднюються і доводяться до відомості громадян України, суд вважає, що ОСОБА_4 за своє життя, при належній дбайливості щодо захисту своїх прав та правового інтересу щодо реалізації права на передачу в оренду землі, мала реальну можливість ознайомитися з цими змінами до Закону.
За таких обставин та встановивши, що за вищевказаних наявних умов ОСОБА_4 за своє життя повинна була знати про внесення змін до ч. 1 ст. 15 Закону України, суд вважає, що перебіг позовної давності повинен починатися від внесення змін до Закону, коли ОСОБА_4 могла довідатися про порушення свого права.
Між тим, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4, за своє життя, з 21 грудня 2009 року погоджувалася з усіма істотними умовами договору, які були визначені сторонами на момент підписання договору і після внесення змін до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (які набули чинності з 14.10.2008 року), і не ставила питання про визнання його недійсним на підставі ч. 2 ст. 15 цього Закону.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Вимогами ст. 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Таким чином, суд вважає, що позивачка, яка є спадкоємицією, звернувшись у липні 2013 року до суду з позовом про визнання договору оренди недійсним, пропустила строк позовної давності для захисту порушеного права, передбаченого ст. 257 ЦК України.
Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як убачається з матеріалів справи відповідач до винесення рішення по суті позовних вимог заявив клопотання про застосування позовної давності.
Проте позивачка під час розгляду справи не заявляла клопотання про поновлення строку позовної давності і не зазначала будь-яких поважних причин пропуску строку позовної давності.
Таким чином, встановивши, що позивачкою без поважних причин пропущений строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права і наявність клопотання відповідача про застосування до вимог позивачки позовної давності, суд дійшов до висновку про можливість застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України підстави для відшкодування позивачці судових витрат відсутні.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 82, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Сільськогосподарчого товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода» Совєтського району Автономної Республіки Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міжрайонне управління Держземагенства в Нижньогірському та Совєтському районах АР Крим про визнання недійсним договору оренди землі, відміну державної реєстрації, передачі землі та стягнення судових витрат відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення через Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Т.М.Дмитрієв