Справа № 1715/17295/12
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2013 року
Рівненський міський суд
Рівненської області в особі судді - Кучиної Н.Г.
при секретарі - Цимбалюк А.І.
з участю представника позивачів - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, що не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним,-
встановив:
Представник позивачів ОСОБА_1в судовому засіданні позов підтримав і просить суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_7 від 09 вересня 2009 року, зареєстрованого за № 3280, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_7, яка була сестрою та тіткою позивачів. Після її смерті ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса ОСОБА_8, з заявою про прийняття спадщини, однак дізналась, що 09 вересня 2009 року ОСОБА_7 посвідчила заповіт на ім.»я ОСОБА_5 Зазначає, що на час складання заповіту ОСОБА_7 виповнилось 84 роки. Вона з 14 березня 1975 року знаходилась на диспансерному обліку у лікаря - психіатра, а тому не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Крім того, вказує на те, що 06 лютого 2008 року ОСОБА_7 був складений заповіт на користь ОСОБА_3 та про намір складання нового заповіту ОСОБА_7 ніколи не говорила. Також вважає, що проведена у справі експертиза встановила, що якщо особа не усвідомлює в повній мірі значення своїх дій, то вона не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними. Просить суд, визнати недійсним заповіт ОСОБА_7 від 09 вересня 2009 року, зареєстрованого за № 3280, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6
Представник відповідача - ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав і просить суд в позові відмовити повністю. На заперечення позовних вимог посилається на те, що позивачами у справі не надано жодних належних та допустимих доказів щодо абсолютної неможливості ОСОБА_7 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Приватний нотаріус ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що 09 вересня 2009 року до неї в нотаріальну контору прийшла ОСОБА_7 та попросила скласти та посвідчити заповіт. Вона посвідчувала заповіт ОСОБА_7 При цьому вона особисто спілкувалась з ОСОБА_7, яка була при нормальній свідомості, заповіт був записаний зі слів ОСОБА_7, до підписання прочитаний вголос ОСОБА_7 та власноручно нею підписаний. ОСОБА_7 самостійно розписалась як в заповіті, так і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Також пояснила, що при складанні заповіту, нею як нотаріусом було повністю дотримано Інструкції з вчинення нотаріальних дій.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10 дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає, оскільки позовні вимоги є недоведеними та безпідставними.
Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є племінником та рідною сестрою ( відповідно) померлої ОСОБА_7, а відповідач ОСОБА_5 є дочкою її племінника ОСОБА_3, тобто онукою, дана обставина була визнана в судовому засіданні сторонами, а тому доведенню в силу ст.61 ЦПК України не підлягає.
Згідно з ч.2 ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в тій частині, в якій він йому суперечить.
Згідно з положеннями ст.1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути підписаний особисто заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч.4 ст.207 ЦК України. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251-1252 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст.1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Згідно з нормами чч. 1, 4 ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення є нікчемним.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 за життя, неодноразово складала та посвідчувала заповіти.
Так, з оглянутого в судовому засіданні заповіту, посвідченого 06.02.2008 року, реєстровий номер 774 вбачається, що ОСОБА_7 заповіла все своє майно, де б воно не знаходилось ОСОБА_3( а.с.8)
Дана обставина, також підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі ( а.с.9)
09 вересня 2009 року, ОСОБА_7 склала новий заповіт, яким квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_5. Вказаний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6та зареєстрований в реєстрі за № 3280. Як слідує із заповіту, до його підписання він був прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_7 і власноручно нею підписаний в присутності нотаріуса, про що свідчить як запис нотаріуса, так і запис, виконаний власноручно ОСОБА_7( а.с.10)
Судом не приймаються до уваги доводи представника позивача в тій частині, що при складанні заповіту 06 лютого 2008 року, останній був посвідчений в присутності свідків, оскільки ОСОБА_7 не могла самостійно прочитати текст заповіту, а 09 вересня 2009 року ОСОБА_7 самостійно прочитала текст заповіту, що на думку представника позивача свідчить про недійсність заповіту укладеного 09.09.2009 року, оскільки з моменту посвідчення заповіту від 06.02.2008 року по 09.09.2009 року пройшло більше року, здоров»я ОСОБА_7 могло змінитись, інших належних та допустимих доказів, що 09.09.2009 року ОСОБА_7 не могла самостійно прочитати текст заповіту в ході судового розгляду не здобуто.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що нотаріусом при посвідчені заповіту 09 вересня 2009 року було повністю дотримано вимог п.11, п.157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮ № 20/5 від 03.03.2004 р. (надалі-Інструкції) а саме, що якщо заповіт написано власноручно нотаріусом зі слів заповідача або надруковано нотаріусом, він має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, цей запис посвідчується підписом заповідача, що є безумовною необхідністю.
В оспорюваному заповіті є відмітка про те, що він був прочитаний заповідачем вголос, а тому суд дійшов висновку про відсутність порушення щодо форми та посвідчення заповіту, та відповідно наявність підстав для визнання його недійсним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла.( а.с.5)
Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Так, свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що є сестрою позивача ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_5 є дитиною її другого брата ОСОБА_3 Наприкінці 2010 року до неї подзвонила Сус Р. та сказала, що ОСОБА_7 дуже хвора. З грудня 2010 року по лютий 2011 року вона ОСОБА_7 доглядала, після 2010 року ОСОБА_7 іноді мене впізнавала, а іноді ні. Про те, що ОСОБА_7 було складено заповіт на ім»я ОСОБА_5 їй не було відомо, чи усвідомлювала остання свої дії при посвідченні заповіту їй невідомо, оскільки постійно бачити ОСОБА_7 вона почала лише з кінця 2010 року
Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні дав показання, що відповідач є його дочкою, а позивач ОСОБА_3 є рідним братом. Померла ОСОБА_7 була його тіткою. На його думку посвідчення заповіту на ім»я ОСОБА_5 це несвідомий крок ОСОБА_7, оскільки остання часом була нормальна ( на його думку), а часом ні.
Такі показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_3, які були допитані за клопотанням представника позивачів, не спростовують ті обставини, що спадкодавець ОСОБА_7 на момент складання заповіту 09 вересня 2009 року не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Допитана судом свідок ОСОБА_10 суду показала, що ОСОБА_7 була при розумі до останнього, розуміла значення своїх дій.
Відповідно до положень ч.3 ст.1257 ЦК України підставою для визнання заповіту недійсним є встановлення того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Саме на цю обставину недійсності заповіту і посилається позивач.
Разом з тим, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що при складанні 09 вересня 2009 року заповіту волевиявлення ОСОБА_7 не було вільним і не відповідало її волі.
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що заповіт 09.09.2009 року був укладений ОСОБА_7, яка згідно з актом посмертної судово- психіатричної експертизи № 224\13 від 14 червня 2012 року, на момент складання заповіту - 09 вересня 2009 року не могла повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до ч.1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та ( або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь- які зовнішні обставини ( показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Відповідно до постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12 у порядку перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, виходячи з вимог норми ч. 1 ст.225 ЦК України, висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно з актом посмертної судово- психіатричної експертизи № 224\13 від 14 червня 2013 року встановлено, що у ОСОБА_7 відмічалось прогресуєче погіршення стану, в тому числі психічного, зумовлене судинним ураженням головного мозку на тлі наслідків перенесеної нейроінфекції і розвитком психоорганічного синдрому- патологією, провідною ознакою якого є зниження в інтелектуально- мнестичній сфері. Враховуючи це зроблено висновок, що на моент складання заповіту 09 вересня 2009 року - ОСОБА_7 не могла повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Отже, проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_7 в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі на той час порушення її психічної діяльності істотно впливали на її здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання складеного у такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст. 225 ЦК України.
Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Тобто, за змістом ч.1 ст.225 ЦК України правочин визнається недійсним коли особа, яка його вчинила абсолютно не усвідомлювала значення своїх дій та абсолютно не могла керувати ними.
Разом з тим, позивачами у справі не надано жодних належних та допустимих доказів щодо абсолютної неспроможності ОСОБА_7 усвідомлювати значення своїх дій та керування ними.
Таким чином, підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та ( або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатись висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Тому, на підставі наведеного, суд вважає, що позовні вимоги про недійсність правочину з підстав, передбачених ст.225 ЦК України є недоведеними.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,57-60,88, 212, 213-215,218,223, 294 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, що не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом
Суддя Рівненського
міського суду Н.Г.Кучина