Головуючий і 1-й інстанції Ковтуненко В.О. Категорія 27 Суддя-доповідач Ткаченко Т.Б.

У х в а л а

І м е н е м У к р а ї н и

27 лютого 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

Головуючого - Песоцької Л.І.,

Суддів - Ткаченко Т.Б., Попової С.А.

При секретарі - Велигоненко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про виселення та зняття з реєстраційного обліку за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2012 року,

В с т а н о в и л а :

У серпня 2012 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк» або Банк) звернулося до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_3, уточнив свої вимоги в ході розгляду справи, просило виселити відповідачку та інших осіб, які зареєстровані та/ або проживають у квартирі, розташованій за адресою АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку в органах МВС України в Донецькій області, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюються на адресу вказаної квартири. Судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір 107 гривень 30 копійок.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та залишити позов без розгляду, судові витрати покласти на позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що судом допущено її виселення без врахування положення ст. 132-2 ЖК України, відповідно до якої допускається виселення у зв'язку зі зверненням стягненням на предмет іпотеки з наданням громадянам, яких виселяють, житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання. Судом не враховано, що у неї відсутні інше житло і кошти на його придбання.

Не враховано судом і ті обставини, що більша частина зобов'язань по кредитному договору нею виконані, а строк виконання передбачений договором 04 червня 2015 року.

Безпідставно суд послався на ст.109 ЖК України, оскільки виконавчою службою виконується рішення про звернення стягнення на квартиру, тому Банк являється стягувачем, а не кредитором, та не має права ставити питання про виселення, оскільки ця функція належить виконавчій службі, а Банк в свою чергу не скористався відповідно до положень ст.38 Закону України «Про іпотеку» на її виселення.

Банк не виконав вимоги ст.109 ЖК України ст. 40 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення письмового повідомлення про виселення, оскільки повідомлення про наявність боргу направлене не за місцем її проживання.

Суд розглянув справу у відсутності позивача, оскільки доручення представника посвідчено Маріупольським філіалом Банку, тому відповідно до п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України це є підставою для залишення позову без розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідачки - ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рушення суду і залишити позов без розгляду, заперечення проти апеляційної скарги представника позивача - Шишелової Н.В., яка просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без зміни з таких підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставною для виселення всіх громадян, що мешкають в ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя чи нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Дійшовши висновку щодо задоволення позовних вимог Банку про виселення відповідачки , суд виходив з того, що відповідно до вимог законодавства позивач повідомив ОСОБА_3 про необхідність виселення, що на час розгляду даної справи повторно минув термін понад 30 днів з часу пред'явлення вимоги про необхідність добровільного виселення , про що відповідачка усвідомлена.

Суд також дійшов висновку, що вимога про зняття ОСОБА_3 з реєстраційного обліку задоволенню не підлягає, оскільки по-перше, відповідачка не зареєстрована у спірній квартирі, а по-друге, вимога суперечить положенням Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки він відповідає обставинам справи, наданим доказам і нормам матеріального права.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07 червня 2007 року між КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено Кредитний договір № MR14G104000080, на підставі якого остання отримала кредит в сумі 24000 доларів США строком до 04 червня 2015 року зі сплатою 12% річних для придбання жилої нерухомості. Забезпеченням виконання зобов'язань виступає іпотека: двохкімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1 (а.с.9- 15).

07 червня 2007 року між КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до якого відповідачка передала в іпотеку Банку належне їй нерухоме майно - двохкімнату квартиру за адресою АДРЕСА_1 (а.с.16 - 20).

Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконала.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 31 серпня 2010 року, залишеним без змін апеляційним судом Донецької області від 16 листопада 2010 року, було звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру за адресою АДРЕСА_1. Рішенням встановлено, що станом на 12 лютого 2009 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором від 7 червня 2007 року складає 22499,52 долари США (а.с.21 - 22).

07 липня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» на адресу ОСОБА_3 направлена письмова вимога № 30.1.0.0/2-046 від 6 липня 2012 року про повернення суми кредиту в тридцятиденний строк з дня отримання вимоги та попереджено, що у разі невиконання вимоги у тридцятиденний строк вона повинна добровільно звільнити спірну квартиру (а.с.23 -25).

Згідно з Актом ЖКП «Домовик-3» від 24 вересня 2012 року та з довідкою від 08 жовтня 2012 року ОСОБА_3 з 2007 року проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 51) .

Згідно з даними паспорта громадянина України та нотаріально посвідченою довіреністю від 09 жовтня 2012 року ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: м.Маріуполь, пр..НахімоваАДРЕСА_6 (а.с.26- 27).

Оскільки під час укладення кредитного договору та договору іпотеки відповідачка зазначала адресу місця АДРЕСА_7, що є зареєстрованим місцем її проживання до цього часу проживання, і саме за зазначеною адресою позивач направив ОСОБА_3 вимогу про звільнення спірного житлового приміщення, в якому згідно пояснень представника відповідачки, проживає її син, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо направлення відповідачці вимоги про добровільне звільнення квартири, на яку було звернуто стягнення. При цьому колегія суддів також враховує ті обставини, що ОСОБА_3 не повідомила Банк про зміну фактичного місця проживання.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що Банк не скористався своєчасно своїм правам відповідно до ст.38 Закону «Про іпотеку» щодо виселення відповідачки, державною виконавчою службою виконується рішення суду і Банк є стягувачем, а не кредитором, тому звертатися з даним позовом позбавлений права, не узгоджуються з положенням ст.40 Закону України «Про іпотеку» та керівних роз'яснень, наведених в п. 43 постанови № 5 від 30 березня 2012 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Крім того, відповідно до пояснень представника позивача в апеляційному суді, проти яких не заперечував представник відповідачки виконавчою службою виконується рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2011 року, прийнятого за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за іншим кредитним договором, а не рішення про звернення стягнення на предмет іпотеку, яким є спірна квартира.

Не можна погодитися з доводами апеляційної скарги щодо ухвалення рішення без врахування положень ст.132-2 ЖК України з наступних підстав.

Згідно ч.4 ст.109 ЖК України виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст.132-2 ЖК України жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам на умові, що для них таке житло є єдиним місцем проживання і їх сукупний дохід недостатній для придбання або найму іншого житлового приміщення. Формування фондів житла для тимчасового проживання здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

«Порядок надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 422, відповідно до якого житлові приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються за рішеннями виконавчих органів міських рад за заявами громадян, які втратили таке житло.

Отже, зазначена стаття ЖК, на яку посилається апелянт, регулює порядок надання і користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання, а його відсутність, не припиняє виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивачка зареєстрована і зберігає право користування квартирою АДРЕСА_6, а тому квартира, з якої вона підлягає виселенню, не є єдиним для неї житлом.

Безпідставними є і доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи за участю не уповноваженою позивачем особою, оскільки довіреність представнику ОСОБА_6 на представництво інтересів позивача в суді, посвідчена належним чином, оригінал якої був наданий і оглянутий апеляційним судом.

Тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції і залишення позову Банку колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду відповідачкою та її представником не надано.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :