Головуючий у 1 інстанції Cараєв І.А.
Категорія 57 Суддя-доповідач Попова С.А.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Баркової Л.Л.,
суддів Ткаченко Т.Б., Попової С.А.,
при секретарі Бєльченко Б.Ф.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 травня 2013 року, -
в с т а н о в и л а:
У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, в обґрунтування зазначивши, що у квітні 2008 року із відповідачем відбулась усна домовленість, за якою той зобов'язався оформити передачу належних йому на праві власності земельних ділянок НОМЕР_1 і НОМЕР_2 розміром 0,047га та 0,0453га на території Садівничого товариства «Парус», розташованих по АДРЕСА_1, а позивач - призвести до 01.01.2010р. оплату переданих йому у власність земельних ділянок. Своєю розпискою від 08.12.2009р. ОСОБА_3 підтвердив передання йому в червні 2008р. 9000грн. і в серпні 6000грн. в порядку викупу в нього цих ділянок. Але від нотаріального оформлення угоди купівлі-продажу відповідач ухиляється і гроші не повертає. Посилаючись на положення ст.ст. 615, 625 ЦК України, із урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_3 суму боргу 15000грн., що кваліфікує як заподіяну шкоду внаслідок непередання йому земельних ділянок, і інфляційні втрати, нараховані на суму боргу за цей період в сумі 5465,92грн. і 3% річних, нарахованих на цю суму боргу за період 01.06.2008р.-01.01.2013р. в сумі 1995,81грн. А крім того, позивачем за період 2008-2009р.р. сплачено членських внесків загалом 480грн. впродовж користування ним земельними ділянками відповідача, які просив також стягнути з ОСОБА_3 разом із нарахованими на цю суму інфляційних втрат за період 01.06.2008р.-01.01.2013р. в сумі 154,25грн. та 3% річних на суму 58,74грн. Загалом сума спричинених відповідачем збитків до стягнення складає 23154,72грн.
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 травня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за прострочення грошового зобов'язання 15000грн., 5465 - інфляційних втрат, 1995,81грн. - 3% річних, 150грн. судового збору, всього 22610,81грн. В задоволенні вимог про стягнення членських внесків, нарахованих на їх суму інфляційних втрат і 3% річних - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення скасувати.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3, який підтримав доводи скарги, заперечення проти скарги позивача ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, за таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним положенням закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 за державним актом на право власності на землю ІІІ-ДН № 119319 є власником земельної ділянки площею 0,0453га., розташованої на території садового товариства «Парус» по АДРЕСА_1
За довіреністю від 08.12.2009 року, посвідченою приватним нотаріусом ОСОБА_4, ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_6 бути представником з усіма необхідними повноваженнями у відповідних органах та установах з учинення передбачених законом дій щодо цієї земельної ділянки.
За змістом розписки від 08.12.2009р. ОСОБА_3 прийняв від ОСОБА_2 у рахунок оплати за земельні ділянки НОМЕР_1 та НОМЕР_2, розташовані по АДРЕСА_1, суму еквівалентну 3000 доларів США, що становить 15000 гривень.
Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону (відповідача) від відповідальності за порушення зобов'язання, і факт порушення відповідачем умов домовленості є підставою для стягнення з нього переданої грошової суми і нарахованих в порядку відповідальності сум за ст. 625 ЦК України. Як такі, що не входили в коло зобов"язань, не підлягають стягненню з відповідача суми членських внесків і нараховані на них індекс інфляції та 3% річних.
З такими висновками не можна погодитись з огляду на наступне.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржник авиконання його обов'язку.
За ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом положень ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов"язків, зокрема є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; акти цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснив, що не отримував від ОСОБА_2 будь-яких коштів. Суму 9тис.грн. він отримав від голови садівничого товариства ОСОБА_6, якого уповноважив довіреністю реалізувати належні йому земельні ділянки, та підписав розписку, не читаючи її змісту. Йому відомо, що позивач користувався його земельними ділянками.
Дійсно, за нотаріально посвідченою 08.12.2009р. довіреністю ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_6 на вчинення комплексу необхідних та належних за законом дій щодо власної земельної ділянки НОМЕР_2 на території садівничого товариства "Парус" .
Матеріали слідчої перевірки за заявами ОСОБА_2, що в копіях маються в матеріалах даної цивільної справи, містять викладення встановлених обставин, за яких грошові кошти в сумі 15000грн. ОСОБА_2 передав голові садівничого товариства ОСОБА_6
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_2 підтвердив, що особисто грошей ОСОБА_3, відзначених у розписці, він не передавав. А надав 15тис.грн. ОСОБА_6, що пообіцяв для нього придбати земельні ділянки. Він користувався земельними ділянками відповідача впродовж 2008-2009р.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Суд ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову не звернув уваги, що належних і допустимих доказів, в розумінні положень ст.ст. 57-59 ЦПК України, на існування між сторонами у даній справі договірних відносин зобов"язального характеру позивачем не надано. І ті матеріали, що долучені до справи, спростовують наявність договірних відносин між позивачем і відповідачем, на чому будуються позовні вимоги.
Не можна вважати за підставу відповідальності ОСОБА_3 розписку про отримання ним грошової суми від ОСОБА_2, яка не має фактичного підґрунтя, що з"ясовано в ході апеляційного перегляду справи, і яку суд помилково врахував у якості попереднього договору, укладеного в порядку ст. 635 ЦК України.
Суд, ухвалюючи рішення, не визначив характер правовідносин, не зважив на недоведення позивачем факту виникнення між сторонами договірних відносин, не з"ясував відсутність підстав для покладення на відповідача матеріально-правової відповідальності за вимогами позивача і дійшов невірного висновку про їх обґрунтованість, що не грунтуються на фактичних обставинах справи.
У зв"язку з наведеним, позовні вимоги ОСОБА_2, як необгрунтовані нормами закону, не підлягають задоволенню.
Підсумовуючи викладене, рішення суду першої інстанції внаслідок неповного з"ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків обставинам справи, підлягає у відповідності зі ст. 309 ЦПК України скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 відповідно до вищенаведеного мотивування.
У зв"язку з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову підлягає стягненню з позивача на користь відповідача відповідно до ст. 88 ЦПК України понесені останнім витрати з оплати судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 114,70грн.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 травня 2013року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошової суми відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді Л.Л.Баркова
Т.Б.Ткаченко
С.А. Попова