Головуючий у 1 інстанції Гноєвий С.С.

Категорія41 Суддя-доповідач Попова С.А.

У Х В АЛ А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Песоцької Л.І.,

суддів Ткаченко Т.Б., Попової С.А.,

при секретарі Велигоненко В.В.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу:

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, про усунення перешкод в праві користування та розпорядження майном, визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку,

за зустрічним позовом ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу жилого будинку недійсним, визнання права користування жилим приміщенням,

за участю третіх осіб: Органу опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації, Сектору зі справ громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Орджонікідзевського РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області, приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 лютого 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2012 року ОСОБА_8 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах і інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, посилаючись на наступні обставини. За договором купівлі-продажу від 03.06.2011р., укладеного із продавцем ОСОБА_5, вона купила жилий будинок АДРЕСА_3. Продавцю ОСОБА_5 даний будинок належав на підставі договору догляду (довічного утримання), укладеного 01.06.2007р. із колишнім власником - ОСОБА_9, що померла у серпні 2010 року. В зазначеному будинку був зареєстрований відповідач - ОСОБА_3, який після звільнення з місць позбавлення волі у 2006 році до цього помешкання не повертався, особистих речей не залишав, і з 2007 року по теперішній час разом зі своєю цивільною дружиною ОСОБА_10 та неповнолітніми дітьми, в т.ч. ОСОБА_4, фактично проживають в квартирі АДРЕСА_2. 04.06.2010р. в спірному будинку № 40 зареєстрований неповнолітній ОСОБА_4, що ніколи в будинку не проживав, без згоди колишнього власника ОСОБА_5, про що вона була попереджена під час укладення угоди купівлі-продажу будинку 03.06.2011р. Відповідач із сином ОСОБА_11, фактично проживаючи в іншому помешканні, не приймає будь-яких заходів до утримання спірного будинку, що належить позивачці на праві власності, сплати комунальних послуг. Посилаючись в остаточній редакції позовної заяви на положення ст.ст. 321, 391 ЦК України, відсутність відповідача і його сина ОСОБА_11 в місці реєстрації, просила усунути їй перешкоди в користуванні і розпорядженні своєю власністю, шляхом визнання такими, що втратили право користування даним приміщенням: ОСОБА_3 - з 01.06.2007р. і неповнолітнього ОСОБА_4 - з 04.06.2010р., та зняття їх з реєстраційного обліку в будинку.

Не погоджуючись із пред"явленим позовом у травні 2012р. до суду звернувся ОСОБА_3 із зустрічним позовом в своїх інтересах і інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_4 до брата - ОСОБА_5 і ОСОБА_2 про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу жилого будинку від 03.06.2011р., визнання права користування жилим приміщенням. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що він, як член сім"ї ОСОБА_9, з 1992 року був зареєстрований у цьому будинку, проживав в ньому до літа 2009 року. Згодом довідався, що попри заповіт матері на його ім"я, мати уклала договір довічного утримання із братом. ОСОБА_5 став чинити йому перешкоди у проживанні в цьому помешканні, відключивши водо- і газопостачання, заперечуючи проти його проживання в будинку. У 2010 році в нього народився син - ОСОБА_4, якого він зареєстрував у червні 2010 року в спірному будинку. 03.06.2011р. ОСОБА_5, знаючи про те, що в будинку зареєстрована неповнолітня дитина, без згоди органу опіки та піклування, уклав договір купівлі-продажу спірного будинку із ОСОБА_2 Посилаючись на те, що він був членом сім"ї своєї матері ОСОБА_9, за згоди якої реєструвався в цьому будинку, а також на створювані перешкоди з боку ОСОБА_5, що мають бути визнані поважним обґрунтуванням причин відсутності в місці реєстрації, що свідчить про невтрату ним і сином права користування будинком, просив визнати цей договір недійсним, визнати за ним та неповнолітнім ОСОБА_4 право користування цим житловим приміщенням.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 26 лютого 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено: усунуто перешкоди в користуванні та розпорядженні ОСОБА_2 жилим будинком АДРЕСА_3, з визнанням ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, такими, що втратили право користування цим жилим приміщенням, зі зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_12 задовольнити, визнавши договір від 03.06.2011р. недійсним, і визнавши право користування ОСОБА_3 і неповнолітнього ОСОБА_4 в цьому будинку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3 і його представника - ОСОБА_7, які підтримали доводи скарги, заперечення проти скарги представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_13, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про час і місце розгляду справи ОСОБА_2, ОСОБА_5, представника органу опіки та піклування, приватного нотаріуса ММНО ОСОБА_6, від яких надійшли заяви про вирішення справи у їх відсутність, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.

Відповідно до ст.ст. 11, 303 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом і це вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 за договором довічного утримання від 01.06.2007р. отримав у власність від матері ОСОБА_9 жилий будинок № 40 з усіма господарчими та побутовими будівлями і спорудами по тупику Бестужева в місті Маріуполі, зобов»язавшись взамін забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно. Договір зареєстровано за набувачем в Маріупольському БТІ 08.06.2007р.

Колишній власник домоволодіння - ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_4.

За договором купівлі-продажу від 03.06.2011р., посвідченим приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстр. № 924, ОСОБА_5 продав у власність ОСОБА_2 зазначений жилий будинок.

За даними домової книги на вказаний жилий будинок в помешканні значиться зареєстрованим ОСОБА_3 - з 06.11.1992р.

Відповідач ОСОБА_3 має неповнолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 вселився, та був зареєстрований у спірному будинку як член сім'ї колишнього власника ОСОБА_9, і його право є похідним від права колишнього власника, що зберігалось до смерті матері у серпні 2010р.; а оскільки договір найму (оренди) жилого приміщення між ОСОБА_5 і ОСОБА_3, та згодом між позивачкою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 із дитиною ОСОБА_9, які не є членами сім"ї позивачки, у встановленому порядку не укладався, то відповідачі мають бути визнані такими, що втратили право користування цим приміщенням із зняттям з реєстраційного обліку, в порядку усунення перешкод власнику у реалізації своїх прав щодо власного нерухомого майна.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу від 03.06.2011р. між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 недійсним, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин порушення прав неповнолітньої особи, з якими закон пов"язує недійсність угоди, оскільки згоди на реєстрацію дитини ОСОБА_4 з моменту набуття ОСОБА_5 у 2007 році права власності на будинок власник не надавав, а ОСОБА_3 при реєстрації свого сина не поінформував органи реєстрації про зміну колишнього власника ОСОБА_9; відтак, даних про реєстрацію дитини в домову книгу не внесено. Суд при таких обставинах дійшов висновку, що відсутність згоди органу опіки і піклування на укладення договору від 03.06.2011р. не може бути визнано підставою для визнання цього договору недійсним.

З такими висновками не можна не погодитись з огляду на наступне.

За положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим акта цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх дітей.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч.1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України, є підставою визнання правочину недійсним.

Відповідно ч. 1 ст. 156 Житлового Кодексу України члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно із ч. 2 цієї статті за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власників не потрібно.

Частиною 2 статті 64 Житлового Кодексу України передбачено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з вимогами ст. 150 ЖК України, ст. 383 ЦК України громадяни, що мають у приватній власності будинок (квартиру), користуються ним для особистого проживання та проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до ст.155 ЖК України, ст. 321 ЦК України громадянин не може бути позбавлений права власності на своє майно чи обмежений в його здійсненні.

Згідно ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Виходячи з того, що право на житло ОСОБА_3 і сина ОСОБА_11 є похідним від права власності ОСОБА_9 як колишнього власника житла, то після відчуження нею у червні 2007 року ОСОБА_5 вказаного будинку, право відповідача із дитиною на користування помешканням припинило існування, оскільки не надано доказів про незаконність відчуження ОСОБА_9 цього об"єкту нерухомості.

Тож, на момент реєстрації дитини ОСОБА_9, його батько ОСОБА_3 вже не був членом сім"ї нового власника ОСОБА_5 в розумінні ч. 2 ст. 64, ч. 4 ст. 156 ЖК, бо не проживав разом з ним, не вів спільне господарство.

З моменту укладення угоди 03.06.2007р. ані ОСОБА_3, ані син ОСОБА_11, не отримали згоду на проживання і не вселялись з дозволу ОСОБА_5 і подальшого власника ОСОБА_2 або на інших підставах, передбачених законом. Тому подальше використання ними житла, що належить сторонній особі, вже не має під собою правової підстави.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Таким чином, батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування розпоряджатися майновими правами дітей.

Як встановлено судом, неповнолітня дитина ОСОБА_3, який не є членом сім"ї власника ОСОБА_5, майнових прав щодо відчуженого будинку не мав. Дитина не проживала в помешканні жодного дня, мешкаючи разом зі своєю матір"ю ОСОБА_10 в АДРЕСА_1, обслуговуючись в медичній установі за місцем фактичного проживання, що не заперечувалось сторонами. Саме цю адресу свого проживання вказував і ОСОБА_3, написавши заяву у 2008 році до правоохоронних органів (а.с. 137); а в засіданні суду першої інстанції пояснював, що на момент реєстрації дитини у спірному помешканні він сам проживав по вул. Бестужева (а.с. 152).

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Як з"ясовано судовим розглядом і не оспорювалось сторонами, реєстрація неповнолітнього ОСОБА_4 в 2010р. призведена ОСОБА_3, який на цей час вже не був членом сем»ї нового власника - ОСОБА_5, тобто всупереч вимогам закону без згоди власника, без надання СГІРФО домової книги і правовстановлюючих документів на будинок. Відтак, відомості про реєстрацію неповнолітньої дитини до домової книги не вносились.

За таких обставин посилання у апеляційній скарзі представника відповідача про укриття відчужувачем ОСОБА_5 від нотаріуса відомостей про обтяження спірного помешкання житловими правами неповнолітньої особи, за відсутності даних про це в домовій книзі, як обліковому документі всіх зареєстрованих осіб, не є переконливими, бо нотаріус посвідчив угоду на підставі наявних документів, в т.ч. виписки з домової книги (а.с. 93).

У частині 2 ст. 156 ЖК України законодавець закріпив право членів сім"ї власника на вселення інших членів сім'ї, в тому числі із дітьми, лише за умови згоди власника.

Тому твердження ОСОБА_3 у скарзі, що на вселення і реєстрацію дитини не потрібно було згоди власника не ґрунтуються ані на вимогах житлового законодавства (ст. 156 ч. 2 ЖК), ані відповідають задекларованим Основним Законом держави правам власника (ст. 41 Конституції України).

В даних відносинах не можуть бути застосовані положення стаття 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", яка вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, права користування якими мають діти. Квартира відчужувалась не ОСОБА_3, як батьком неповнолітнього сина, із врахуванням проживання дитини разом із матір"ю в іншому помешканні, де в розумінні ч. 4 ст. 29 ЦК дитина зберігає місце проживання, неспроможні посилання у скарзі на необхідність згоди органу опіки і піклування на укладення правочину відчуження спірного будинку.

Тож, колегія суддів вважає неспроможними доводи скарги представника відповідача щодо порушення житлових прав неповнолітнього.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду, що з реєстрацією дитини у такий спосіб, не настали наслідки, що можуть спростувати законну угоду з відчуження ОСОБА_5 позивачці ОСОБА_2 спірного об"єкту нерухомого майна.

Підсумовуючи викладене, є законним і обгрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутніть підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним, та необхідність задоволення вимог про визнання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим будинком АДРЕСА_3, які не укладали угоди щодо найму оренди (житла) у помешканні, що належить на праві власності іншій особі, не проживають в ньому, що є доведеним, з огляду на зібрані у справі докази в сукупності.

Апеляційні поводи для скасування рішення за вимогами про зняття ОСОБА_3 і дитини ОСОБА_4 з реєстраційного обліку за вказаною адресою згідно із ст. 303 ч. 1 ЦПК України - відсутні. Розв"язання вимог в зазначеній частині не вплинуло на вірність вирішення основної вимоги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду відповідачем і його представником не надано і в суді апеляційної інстанції. Порушень норм матеріального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Л.І.Песоцька

Т.Б.Ткаченко

С.А.Попова