Головуючий у 1 інстанції Костромітіна О.О.
Категорія 41 Суддя-доповідач Попова С.А.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Кочегарової Л.М.,
суддів Попової С.А., Гаврилової Г.Л.,
при секретарі Макаровій О.А.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат «Азовсталь», Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про зобов"язання надати благоустроєне жиле приміщення, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 березня 2013 року, -
в с т а н о в и л а:
У серпні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом до відповідачів, посилаючись на наступне. Рішенням виконкому Жданівської міської ради народних депутатів № 379/9 від 17.10.1984 року Жданівському МК «Азовсталь», правонаступником якого є ПАТ МК «Азовсталь», для виробничих потреб в Орджонікідзевському районі міста Жданова (нині Маріуполя), з північно-західної сторони залізничної станції «Сортировочная» була відведена земельна ділянка в с. Кам'яний Кар'єр із знесенням розташованих на ній жилих будинків. Позивачка з 1981 року постійно проживала, була зареєстрована у будинку АДРЕСА_3, у зв'язку з його запланованим знесенням, була включена до списку громадян на отримання житла. З 1984 року вона стала проживати окремою сім'єю від своєї родини, припинивши з членами сім"ї ведення спільного господарства. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 05.04.1991р. були змінені умови договору найму жилого приміщення в будинку АДРЕСА_3. У 1992 році її родина - баба, мати та вітчим отримали в порядку відселення двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1. А вона, незважаючи на неодноразові звернення до відповідачів, окремого житла не отримала і, як з"ясувалось, не була включена до ордеру на отримання квартири. У квітні 2006 року вона отримала письмову відмову у наданні житла. Будь-якого житла вона не має. Просила, з врахуванням уточненої позовної заяви, зобов'язати ПАТ «ММК ім. Ілліча» надати їй у постійне користування благоустроєне жиле приміщення у вигляді однокімнатної квартири, а у разі неможливості її надання - зобов'язати це підприємство придбати однокімнатну квартиру і зобов'язати Виконавчий комітет Маріупольської міської ради прийняти рішення про передачу їй в постійне користування придбаної підприємством однокімнатної квартири та видати ордер на дану квартиру.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 березня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ "МК «Азовсталь», Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про зобов'язання надати благоустроєне жиле приміщення в м. Маріуполі у вигляді однокімнатної квартири, а у разі неможливості її надання - зобов'язати ПАТ МК «Азовсталь» придбати однокімнатну квартиру і зобов'язати Виконавчий комітет Маріупольської міської ради прийняти рішення про передачу їй в постійне користування придбаної підприємством однокімнатної квартири і видати ордер на дану квартиру - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивачки - ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм матеріального права, просила рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3., яка підтримали доводи скарги, заперечення представника ПАТ МК «Азовсталь» - Маєвської В.М., розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи представника виконкому Маріупольської міської ради, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.
Як встановлено судом і це підтверджено матеріалами справи, рішенням виконкому Жданівської міської ради народних депутатів № 379/9 від 17.10.1984 року ухвалено відвести Жданівському металургійному комбінату «Азовсталь» земельну ділянку в с. Кам'яний Кар'єр для будівництва ковально-пресового цеху і відділення обробки і термообробки спецлистів в Орджонікідзевському районі міста з північно-західної сторони залізничної станції «Сортировочная». За п. 1 даного рішення були вилучені земельні ділянки із знесенням розташованих на них жилих будинків згідно до списку, наданого комбінатом «Азовсталь». Підприємству виданий акт на право постійного користування земельною ділянкою № 590 від 23.03.2001р.
За списком громадян, які підлягали відселенню у зв'язку з зазначеним рішенням міськвиконкому, в черзі на відселення по буд. № 114 зазначені 3 особи: ОСОБА_5 (володілець будинку), ОСОБА_6 (дочка власника), ОСОБА_2 (онука власника).
Рішенням Орджонікідзевського районного народного суду міста Маріуполя від 05.04.1991р. змінено умови договору найму жилого приміщення будинку АДРЕСА_3 в м. Маріуполі. Даним рішенням у справі, в якій приймав участь представник МК «Азосталь», встановлено факт проживання ОСОБА_2 окремою сім'єю і припинення ведення спільного господарства з ОСОБА_7 - бабусею позивачки, ОСОБА_8 - матір'ю позивачки, ОСОБА_9 - вітчимом позивачки - з 1984 року. Рішення не оскаржене і набуло чинності 16.04.1991р.
За ордером № 000390 на склад родини з 3 осіб, куди увійшли ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7, на підставі рішення виконкому Жданівської міської ради народних депутатів № 610 від 04.12.1991 року за списками УКБ «Азовсталь» надано двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, площею 27,40 кв.м. Ці особи були зареєстровані в даному житлі 03.03.1992р. Даний ордер, з огляду на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10.12.2010р. по адміністративній справі за позовом ПАТ «МК «Азовсталь», залишеним без змін Донецьким апеляційним адміністративним судом 04.03.2011р., не визнано недійсним.
25.02.1992р. ОСОБА_2 звернулась до керівника УКБ заводу «Азовсталь» з питання виділення їй однокімнатної квартири внаслідок прийняття рішення про знесення будинку № АДРЕСА_3.
Згідно листів виконкому Маріупольської міської ради № 1471-2 від 17.04.2006р. ОСОБА_2 перебуває у черзі на відселення і їй має бути надана однокімнатна квартира.
Листом ПАТ «МК «Азовсталь» № 09-1124 від 03.07.2006р. позивачку поінформовано про ненадання їй однокімнатної квартири з посиланням на відсутність відповідальності господарюючого суб'єкту ВАТ «МК «Азовсталь» по зобов'язанням акціонерів товариства.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у зв'язку з вилученням земельної ділянки і знесенням будинку жиле приміщення позивачці надано не було, її право на отримання окремого житла при наданні у січні 1992 року мешканцям будинку № 114 не враховувалося, то право ОСОБА_2 на отримання житла порушено. Оскільки позивачка з 1992 року не зверталася до суду понад 16 років, пропустила загальний трирічний строк позовної давності за захистом порушеного права, не довела поважні причини пропуску нею цього строку, то суд врахував це як підставу для відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском передбаченого законом строку звернення за судовим захистом.
З висновками суду не можна не погодитись.
Відповідно до ч. 1 ст. 111 ЖК України, якщо будинок, в якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних або громадських потреб, громадянам, виселюваним з цього будинку, інше благоустроєне жиле приміщення надається виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів, а у випадках, коли земельна ділянка відводиться державній, кооперативній або іншій громадській організації, - цією організацією.
За змістом положень ст.ст. 50, 113 ЖК України жиле приміщення, що надається громадянам для проживання у зв'язку з виселенням має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам за нормами, визначеними у ст.ст. 47, 48 цього кодексу, і повинно знаходитись у межах даного населеного пункту.
Діючий на час звернення Цивільний Кодекс України в редакції 18.07.1963р. у ст. 71 передбачив загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) - три роки. Такі ж строки визначені у ст. 257 ЦК України в редакції 2003р. Початок перебігу позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76 ЦК України в ред. 1963р., ст. 261 ЦК 2003р.). Сплив строку позовної давності, за відсутності поважних причин для його поновлення, є підставою для відмови у позові (ст. 80 ЦК України в ред. 1963р., ст. 267 ЦК України в ред. 2003р.).
На підставі цього, суд відмовив в задоволенні позову з підстав пропуску строку, мотивуючи рішення недоведенням поважних причин його пропуску. Такі висновки відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на здобуті судовим розглядом і надані сторонами докази.
В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_3 зазначає, що ОСОБА_2 дізналася про порушення свого права вперше з письмової відмови виконкому міської ради 17.04.2006р. і МК «Азовсталь» 03.07.2006р. Тому, звернувшись до суду у 2008 році, не пропустила строк на звернення за судовим захистом. Проте, з таким твердженням погодитись не можна.
04.12.1991р. було прийнято рішення виконкому міської ради про надання квартири її родичам - матері, бабі і вітчиму, яким 03.01.1992р. виданий ордер на квартиру. Тобто, маючи з цього часу відомості про забезпечення жилим приміщенням другої частини родини, ОСОБА_2 мала всі підстави довідатись про порушення суб'єктивного права.
Такі обставини потягли її звернення в наступному місяці - 25.02.1992р. - до начальника УКБ МК «Азовсталь» про виділ їй однокімнатної квартири (т. 3 а.с. 32).
Доводи апеляційної скарги представника позивачки, про те, що вона очікувала відповіді на своє звернення до 2006 року, не є обгрунтованими, оскільки регламентовані у ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» терміни вирішення звернення громадян тривалістю не більше одного місяця від дня їх надходження. І за спливом цього строку особа мала вчиняти дії по захисту свого права, але позивачка не вчиняла їх понад 16 років. Більш того, відповіді виконкому міськради і підприємства у 2006 році, на які посилається представник позивача, були надані на її звернення з питання надання житла від 06.03.2006р., 02.06.2006р., а не від 1992 року (т. 1 а.с. 12, 94).
В суді апеляційної інстанції представник позивачки зазначала, що зі слів ОСОБА_2 їй відомо, що остання зараз знаходиться в Україні, конкретне місце проживання їй невідоме. За характером роботи позивачка артист-музикант без офіційного працевлаштування з 1991 року, сім'ї і дітей не має. З 1992 року протягом 16 років позивачка виїзджала на гастролі по Україні (м. Одеса, Миколаїв, Черкаси та ін.), а також тричі (1991, 1999 і 2000 роки) виступала із концертами у Фінляндії, Румунії і Болгарії. Проживала ОСОБА_2: де прийдеться - у знайомих, друзів, родичів. Іноді приїзджає у Маріуполь до родичів. Іншого житла у власності, як і іншого постійного місця проживання, окрім реєстрації в буд. № АДРЕСА_3, ОСОБА_2 не має. Їй відомо зі слів довірительки, що квартира, яка надавалась матері, бабі, що була приватизована у 1999р., ОСОБА_9 і ОСОБА_8 і продана. Мати і бабуся померли.
За даними трудової книжки впродовж 1984-1992 років ОСОБА_2 була прийнята Одеським об'єднанням музансамблів на посаду артистки ансамблю, що є останнім записом в її трудовій книжці.
Таким чином, стороною позивача не доведено поважних причин пропуску строку позовної давності ані в суді першої інстанції, з огляду на наявні у справі матеріали і докази, чому суд дав правильну оцінку, так і не підтверджено в ході апеляційного розгляду будь-яких обставин, в тому числі проживання її в іншому будь-якому житлі, що мали б бути враховані за поважні.
Доводи апеляційної скарги представника позивача, що ОСОБА_2, маючи реєстрацію у знесеному будинку, зі слів сторін в проміжок часу 1991-1995р.р., не перериває зв'язку з житлом і продовжує чекати на надання їй квартири, з огляду на невжиття ефективних способів захисту суб'єктивного права понад 16 років - не є спроможними і такими, що спростовують правильність висновків суду.
Доводи скарги з приводу нерозповсюдження на виниклі правовідносини обмежень загальним строком позовної давності згідно із п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК України - не є обгрунтованими з правової точки зору. Так, спір, з огляду на заявлені вимоги, суб'єктний склад залучених осіб, стосується надання житла, із заявленням альтернативної позовної вимоги про зобов'язання підприємства придбати для неї однокімнатну квартиру, розподіливши їй за рішенням виконавчого комітету органу місцевого самоврядування. Тож, за своїм характером ці правовідносини не підпадають під перелік обставин, передбачених ст.ст. 310, 311 ЦК, що стосуються особистих немайнових прав і регламентують право на місце проживання і на недоторканість житла.
Позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання виконком міської ради прийняти рішення про передачу їй в постійне користування придбаної підприємством однокімнатної квартири, не узгоджуються із вимогами низки правових актів, в тому числі, і положень Основного Закону України (ст. 19), Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 51) тощо, бо не можна зобов'язати колегіальний орган ухвалити заздалегідь позитивне на користь позивачки рішення за судовим рішенням.
Тому, із врахуванням відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 за основною вимогою про надання жилого приміщення або його придбання підприємством, не підлягають задоволенню вимоги про надання придбаної підприємством квартири їй в постійне користування із зобов'язанням виконкому міськради видати ордер на надане житло, які заявлені також за спливом передбаченого законом строку позовної давності, згідно вищенаведеного мотивування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_2, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність поважних причин пропуску строку звернення за судовим захистом із заявленими вимоги і відмовив у їх задоволенні, урахувавши наяву у справі заяву представника ПАТ ММК ім. Ілліча про застосування наслідків спливу строку позовної давності (т. 2 а.с. 125).
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду представником позивача не надано і в суді апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді Л.М.Кочегарова
Г.Л.Гаврилова
С.А.Попова