Категорія 46 Головуючий у 1 інстанції Ариничева С.А.

Доповідач Маширо О.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Маширо О.П.

суддів Баркова В.М., Зайцевої С.А.

при секретарі Риндіній Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу по апеляції ОСОБА_1 на рішення Єнакіївського міського суду від 31 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна,

у с т а н о в и в :

До апеляційного суду звернувся позивач ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на рішення суду, яким його позовні вимоги було задоволено частково: суд розподілив між сторонами жилий будинок АДРЕСА_1 та визнав за позивачем право власності на 1/3 частину цього будинку, а за відповідачкою ОСОБА_2 - на 2/3 частини будинку.

Суд першої інстанції виходив з того, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з січня 2002 року по 11 березня 2010 року.

В період шлюбу за договором купівлі-продажу вони придбали спірний жилий будинок, який є їхньою спільною сумісною власністю.

Оскільки після розірвання шлюбу малолітня донька сторін лишилась проживати з матір»ю, а на утримання дитини ОСОБА_1 сплачує аліменти у недостатньому розмірі, суд збільшив частку відповідачки та визнав за нею право власності на 2/3 частин спірного жилого будинку. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, оскільки вважає, що воно не відповідає вимогам закону.

Зокрема, суд першої інстанції не врахував, що при розгляді справи про стягнення з нього аліментів на утримання дитини ОСОБА_2 сама просила суд стягнути аліменти у твердій грошовій сумі та у подальшому не зверталась до суду з позовом про збільшення розміру аліментів.

Суд також не прийняв до уваги, що загальна площе будинку становить 100 кв.м, що не обмежує та не стісняє права дитини на проживання, до того ж, дитина може проживати як з матір»ю, так і з ним, батьком.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визнати за сторонами право власності по ? частині спірного жилого будинку, з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 січня 2002 року по 11 березня 2011 року (а.с.9).

Під час шлюбу вони придбали жилий будинок АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 23 листопада 2004 року, який був посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за № 4415 (а.с.48).

Покупцем за договором є відповідачка ОСОБА_2.

Дослідивши надані сторонами докази, суд першої інстанції правильно встановив, що у відповідності до вимог ст.60 СК України цей будинок як майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

Згідно зі ст. 63, ч.1 ст.70 СК України чоловік та дружина мають рівні права на володіння, користування і розпорядження спільним майном, а при його поділі їхні частки у цьому майні є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Однак суд при вирішенні спору про поділ майна подружжя може відступити від засад рівності їхніх часток у спільному майні та збільшити частку чоловіка чи дружини, якщо з ними проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч.3 ст.70 СК України).

Збільшуючи частку відповідачки у спільній сумісній власності подружжя та визначаючи за нею право власності на 2/3 частин спірного будинку, суд першої інстанції виходив з того, що після розірвання шлюбу малолітня донька сторін лишилась проживати разом з матір»ю, що розмір аліментів, які сплачує ОСОБА_1 на утримання дитини, є недостатнім для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування.

Натомість справа не містить жодного належного та допустимого доказу на підтвердження таких висновків суду, зокрема, що для лікування дитини або для її досконалого фізичного та духовного розвитку потрібні певні кошти, які батько дитини не може надати або надає не у потрібному обсязі.

Що стосується аліментів, то рішенням суду від 24 березня 2010 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на утримання їхньої дитини у твердій грошовій сумі - по 400 грн. щомісячно (а.с.55). Це рішення ОСОБА_2 не було оскаржене, з розміром стягнутих аліментів вона погодилась, питання про збільшення розміру аліментів не ставила.

За таких обставин висновок суду першої інстанції в цій частині не ґрунтується на матеріалах справи, не підтверджується належними та допустимими доказами, як це передбачено ст.ст.58-60 ЦК України.

До того ж, збільшуючи частку відповідачки у спільному сумісному майні подружжя, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 з такими вимогами взагалі до суду не зверталась, збільшити її частку при поділі спільного майна не просила.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове, яким визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по ? частині спірного будинку, який є їхньою спільною сумісною власністю.

Крім того, згідно з вимогами ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідачки на користь ОСОБА_2 також слід стягнути понесені ним та документально підтверджені судові витрати у загальній сумі 900 грн. (а.с.2, 63).

Керуючись ст.ст. 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

в и р і ш и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Єнакіївського міського суду від 31 січня 2013 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по ? частині жилого будинку АДРЕСА_1 Донецької області - за кожним.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 900 грн.

ОСОБА_1 в іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: