Категорія 51 Головуючий у 1 інстанції Жамбровський С.І.
Доповідач Маширо О.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого Маширо О.П.
суддів Баркова В.М., Зайцевої С.А.
при секретарі Риндіній Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу по апеляції ОСОБА_1 на рішення Вугледарського міського суду від 23 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» про визнання дій неправомірними в частині розподілу щорічної відпустки, стягнення моральної шкоди та судових витрат,
у с т а н о в и в :
До апеляційного суду звернувся позивач з апеляційною скаргою на рішення суду, яким йому було відмовлено у задоволенні його позовних вимог.
Суд першої інстанції встановив, що позивачеві у 2012 році основна відпустка була розподілена на дві частині та надана згідно з графіком, узгодженим з позивачем: з 15 червня по 09 липня строком на 24 календарних дні та з 10 липня по 04 серпня строком на 26 календарних днів. Крім того, як одинокому батьку, який сам утримує та виховує дитину, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 також була надана додаткова оплачувана відпустка строком на 10 календарних днів з 03 по 12 вересня 2012 року.
Суд першої інстанції також встановив, що згідно з наказом по шахті від 04 серпня 2010 року чергові відпустки надаються працівникам згідно з узгодженими графіками, однак виключно з 15 та 30 числа місяця, оскільки це сприяє раціональному використанню робочого часу та рівномірному розподілу фонду оплати праці.
25 червня 2012 року позивачеві було направлене повідомлення про необхідність з»явитись до відділу кадрів для узгодження дати відпустки, яка за графіком мала бути надана йому у липні. Оскільки ОСОБА_1 у відділ кадрів не з»явився, відпустка була надана йому згідно графіку з оформленням двох записок, однак безперервно: з 15 червня по 04 серпня 2012 року.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати, оскільки вважає, що воно є незаконним.
Так, суд першої інстанції не врахував, що хоча за графіком чергова відпустка була йому узгоджена з 15 червня 2012 року, однак він просив надати йому відпустку з 01 червня. Проте без його відома його щорічна відпустка була розділена на дві частини та з 15 червня надана перша частина відпустки.
Представник відповідача до апеляційного суду не з»явився, хоча про час та місце розгляду справи ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» було сповіщене належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення 15 лютого 2013 року судової повістки, відправленої рекомендованим листом.
Заслухавши пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працює на державному підприємстві на підземній роботі з 23 червня 1992 року (а.с.17-20).
На своєму утриманні та вихованні він має доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7). Дитину він виховує один, має відповідний статус.
На підставі записки від 24 травня 2012 року ОСОБА_1 дійсно була надана частина чергової відпустки за 2012 рік тривалістю 24 календарних дні з 15 червня по 09 липня 2012 року, а друга частина відпустки тривалістю 26 календарних днів була йому надана з 10 липня по 04 серпня 2012 року на підставі записки про надання відпустки від 21 червня 2012 року (а.с.16).
Відмовляючи позивачеві у задоволенні його вимог, суд першої інстанції посилався на те, що хоча чергова відпустка і надавалась позивачеві двома частинами, однак фактично вона тривала повний строк - 50 робочих днів безперервно з 15 червня по 04 серпня 2012 року.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки наказами про надання ОСОБА_1 чергової відпустки його відпустка дійсно була розподілена на дві частини.
У відповідності до вимог ст.12 Закону України «Про відпустки» щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Отже, законом не передбачена можливість розподілу чергової відпустки працівника за ініціативою роботодавця.
Оскільки позивач не надавав заяви про розподіл своєї чергової відпустки на частини, такий розподіл, проведений примусово, за ініціативою відповідача, не можна вважати законним.
Згідно зі ст.10 Закону «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.
У суді позивач пояснював, що з графіком надання відпусток він не був ознайомлений під розписку, хоча при узгодженні з ним цього питання він в усній формі виказав своє побажання отримати чергову відпустку на початку червня 2012 року, причому, повністю, щоби мати можливість виїхати зі своєю хворою дитиною на лікування та відпочинок.
Таке твердження позивача не спростоване представником відповідача, який приймав участь у суді першої інстанції, хоча у відповідності до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
У своїй позовні заяві ОСОБА_1 також просив стягнути на його користь моральну шкоду, мотивуючи тим, що через неправомірні дії відповідача він не зміг своєчасно забрати свою хвору доньку зі школи-інтернату та забезпечити їй відпочинок та лікування, змушений був, перебуваючи у відпустці, виходити на роботу, щоб оформити другу частину своєї відпустки, що завдало йому певних моральних страждань.
Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи обставини справи, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди слід задовольнити частково та стягнути на його користь 300 грн. у відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідач на порушення вимог закону, розподіливши ОСОБА_1 чергову відпустку без його на те згоди, завдав йому і моральних страждань.
Що стосується вимог позивача в частині стягнення понесених ним витрат по оплаті юридичної допомоги, то апеляційний суд вважає, що в цій частині позову ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки він не надав розрахунку часу, який був витрачений на складання його позовної заяви, консультацій та написання адвокатських запитів (а.с.14). Не містить справа також доказів про те, які саме запити були складені адвокатом та до яких інстанцій направлені.
На підставі викладеного апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визнати неправомірними дії відповідача щодо розподілу чергової відпустки ОСОБА_1 без його згоди, та стягнути з підприємства на користь позивача 300 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Керуючись ст.ст. 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд
в и р і ш и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вугледарського міського суду від 23 січня 2013 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» щодо розподілу на дві частини щорічної відпустки ОСОБА_1 за 2012 рік без його згоди.
Стягнути з державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» на користь ОСОБА_1 300 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: