АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/6715/13 Справа № 409/5257/12 Головуючий у 1 й інстанції - Гнєзділова В.С. Доповідач - Ткаченко І.Ю.
Категорія 27
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
Головуючого судді : Ткаченко І.Ю.,
Суддів: Рудь В.В., Повєткіна В.В.,
При секретарі: Новицькій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства КБ «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства КБ «Надра» про визнання кредитного договору «Автопакет» недійсним
за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3
на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 лютого 2013 року, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 лютого 2013 року позов Публічного акціонерного товариства КБ «Надра» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором № 8/2007/840-К/2060-АП від 23 листопада 2007 року в сумі 61246 гривень 45 копійок, яка включає: суму заборгованості за кредитом у розмірі 42456 гривень 72 копійок; суму несплачених відсотків за користування кредитом у розмірі 7535 гривень 25 копійок; пені за порушення строку сплати ануітетного платежу у розмірі 4035 гривень 49 копійок; штрафу за прострочення строку сплати платежів у розмірі 7226 гривень 99 копійок. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства КБ «Надра» 612 гривень 46 копійок - повернення судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства КБ «Надра» про визнання кредитного договору «Автопакет» № 8/2007/840-К/2060-АП від 23 листопада 2007 року відмовлено.( а.с. 124-128).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, ставлять питання про скасування рішення суду з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову банку та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 в повному обсязі (а.с. 133-139).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 23 листопада 2007 року ОСОБА_2 уклав з ВАТ КБ «Надра» (назву змінено на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра») договір «Автопакет» №8/2007/840-К/2060-АП, згідно умов якого, банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 9029,70 дол. США в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором. Відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 14,6% річних. Кінцевий термін повернення кредиту - 20 листопада 2012 р. Пунктом 2.2.1 кредитного договору передбачена щомісячна сума мінімально необхідного платежу - 213,66 дол. США. Позичальник повинен повертати кредит та сплачувати банку, передбачені умовами кредитного договору, платежі безготівковим перерахуванням або внесенням готівкових коштів на поточний рахунок №78991554, шляхом сплати мінімально необхідного платежу, щомісяця до 18 числа поточного місяця.
В рахунок забезпечення виконання зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту, виплати відсотків за користування кредитом, а також можливої пені та штрафних санкцій, що випливають з Кредитного договору, між Банком та ОСОБА_3 підписано кредитний договір, серед пунктів якого внесено поруку за виконання зобов'язання ОСОБА_2 З умовами кредитування за програмою «Автопакет» відповідачі були ознайомлені. Банк належним чином виконав зобов'язання по видачі кредиту.
Задовольняючи позовні вимоги, суд 1 інстанції виходив із того, що відповідачі неналежним чином виконувала свої зобов'язання за кредитним договором щодо повного та своєчасного повернення суми кредиту та нарахованих процентів у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 61246,45 грн., яка підлягає стягнення з відповідачів у солідарному порядку.
Із матеріалів справи вбачається, що станом на 19 червня 2012 р. сума заборгованості по кредитному договору №8/2007/840-К/2060-АП від 23 листопада 2007 р. складає 7662,99 дол. США, що по курсу НБУ становить 61246,45 грн., з яких: по кредиту: 5312,97 дол. США, що по курсу НБУ становить 42456,72 грн.; по відсоткам: 943,04 дол. США, що по курсу НБУ становить 42456,25 грн.; пені за порушення сплати ануітентного платежу: 504,91 дол. США, що по курсу НБУ становить 4035,49 грн.;по штрафу: 902,97 дол. США, що по курсу НБУ становить 7216,99 грн.
Висновки суду про задоволення позову зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, у встановлений договором строк (ч.1 ст. 530 ЦК України). Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання кредитного договору «Автопакет» недійсним, суд послався на те, що отримуючи кредит в іноземній валюті, позивач не вимагав зміни валюти кредитування, порядку та строків виплати кредиту, не вважав кредитний договір недійсним. Таким чином, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним.
Вказані висновки зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Отже, якщо сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі щодо валюти кредиту, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 1-3, 5, ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивач, як на підставу для визнання недійсним договору, посилався на відсутність у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена пп. «г» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», і яка б дозволяла використовувати Банку іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за кредитним договором, а недійсність основного кредитного зобов'язання тягне недійсність договору іпотеки. Однак, із такими доводами погодитись неможливо.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. За положеннями ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ) операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.
Таким чином, Банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Отже, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою. Таким чином, надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Крім того, позивач як на підставу для визнання кредитного договору недійсним посилався на те, що під час укладання кредитного договору банком було порушено його права як споживача кредитної послуги в зв'язку з чим спірний договір значно погіршує його становище, не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», а його подальше виконання буде порушенням принципу справедливості. Однак, із такими доводами погодитись також неможливо.
Відповідно ч. 2 ст. 1056 ЦК Україна позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом, а згідно п.6 ст. 11 України «Про захист прав споживачів» позивач мав право протягом чотирнадцяти днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, проте позивач не скористався цим правом, що свідчить про те, що він погоджувався з усіма умовами договору та не вважав їх такими, що порушують його інтереси або є несправедливими.
Отже, укладаючи даний кредитний договір, сторони з'ясували умови договору, передбачили права та обов'язки як кредитора, так і позичальника, і добровільно погодились на його укладення, крім того на момент отримання коштів у іноземній валюті позивач вважав для себе це вигідним. Крім того, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин суд 1 інстанції правильно відмовив у задоволенні зустрічного позову, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів. Більше того, сам позивач не заперечував, що добровільно уклав кредитний договір з Банком в іноземній валюті та сплачував згідно із графіком кошти на погашення тіла кредиту та відсотків також в іноземній валюті.
Посилання позивача на те, що банк його обманув при укладенні договору та на ведення відповідачем нечесної підприємницької діяльності, - є голослівними, не підтверджені належним та допустимими доказами.
Таким чином, рішення суду є законним та обґрунтованим, а інші доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не спростовують правильність висновків суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі наданих доказів, тому апеляційний суд вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 лютого 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: