Категорія 52 Головуючий у 1 інстанції Іванов О.Г.

Доповідач Маширо О.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Маширо О.П.

суддів Баркова В.М., Зайцевої С.А.

при секретарі Риндіній Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу по апеляції державного підприємства «Донецька залізниця» на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 22 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Донецька залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и в :

До апеляційного суду звернувся представник відповідача з апеляційною скаргою на рішення суду, яким були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1: суд скасував наказ про її звільнення, поновив її на роботі на посаді провідника, стягнув на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 38 571 грн. та моральну шкоду у сумі 5 000 грн., а також вирішив питання судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_1 працювала провідницею у вагонному депо Донецьк державного підприємства «Донецька залізниця» за контрактом, укладеним 04 липня 2010 року строком по 22 жовтня 2011 року.

05 вересня 2010 року щодо позивачки був складений акт ревізії, з якого вбачається, що вона допустила перевезення двох безквиткових пасажирів.

Після письмового попередження керівника депо про звільнення за порушення контракту ОСОБА_1 була звільнена з роботи за п.8 ст.36 КЗпП України з 22 вересня 2010 року.

Поновлюючи позивачку на роботі, суд першої інстанції послався на те, що представник відповідача не надав до суду письмові пояснення тих двох пасажирів, яких нібито допустила позивачка до перевезення без квитків, тому суд першої інстанції був позбавлений можливості викликати цих осіб до суду, допитати та з»ясувати, хто саме дозволив їм без квитків їхати у вагоні: позивачка чи інший провідник.

Судом встановлено, що позивачка на станції Курск здала зміну другому провіднику - Черноволу, тому на момент здійснення перевірки вона була вільною від чергування та відпочивала, а чергуючим провідником був ОСОБА_2.

Крім того, представник підприємства також не надав до суду витяг з рейсового журналу потягу, де має бути відображений результат перевірки перевезення та обслуговування пасажирів.

Таким чином, суд першої інстанції зробив висновок про те, що факт перевезення пасажирів без квитків з вини позивачки ОСОБА_1 не був доведений доказами, наданими відповідачем, тому скасував наказ про звільнення позивачки з роботи та поновив її на роботі.

Оскільки позивачка працювала за контрактом, строк дії якого сплинув 22 жовтня 2011 року, суд першої інстанції розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з часу звільнення по день закінчення дії контракту, а саме: з 22 вересня 2010 року по 22 жовтня 2011 року у сумі 38 571 грн.

Суд також дійшов висновку про те, що порушенням трудових прав позивачки через неправомірне звільнення, їй була спричинена і моральна шкода, тому стягнув з підприємства на її користь 5 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення суду скасувати та відмовити позивачці у задоволенні її вимог, оскільки вважає, що рішення не відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Так, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що наказ про звільнення позивачки з роботи чітко відповідає вимогам діючого трудового законодавства.

Зокрема, суд не прийняв до уваги той факт, що в акті ревізії вказане ім»я чергового провідника - ОСОБА_1, номер її посвідчення, більш того, у своїй позовній заяві ОСОБА_1 підтверджує допущене нею порушення. Цей акт підписаний ревізорами та начальником потягу.

Крім того, поновивши позивачку на посаді, суд першої інстанції не звернув уваги також на ту обставину, що вона була звільнена за порушення умов контракту.

Суд також поновив позивачці строк для звернення з даним позовом до суду, хоча та пропустила строк для звернення зі своїм позовом без поважних причин.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення скасувати в частині поновлення позивачки на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розподілу судових витрат і в цій частині ухвалити нове рішення, з таких підстав.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила скасувати як незаконний наказ про її звільнення з роботи, поновити її на роботі на посаді провідника пасажирського вагону, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду та судові витрати (а.с.103).

Розглядаючи справу, суд першої інстанції встановив, що 05 вересня 2010 року при проведенні перевірки ревізорами контроль-ревізійної служби Донецької залізниці у вагоні, де провідниками були позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_2, було виявлено два безквиткових пасажири.

Суд першої інстанції також встановив, що на час проведення перевірки на дільниці Северськ-Горлівка черговим провідником у вагоні був провідник ОСОБА_2, якому ОСОБА_1 до того на станції Курск здала зміну, та відпочивала, що підтверджується актом форми ЛУ-72/УЗ (а.с.52).

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що перевезення безквиткових пасажирів у вагоні потягу, де чергуючим провідником був ОСОБА_2, сталось не з вини позивачки, оскільки вона під час перевірки була вільною від чергування та відпочивала, а відтак - суд першої інстанції підставно скасував як незаконний наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

У суді першої інстанції та в апеляційному суді представник відповідача не спростував встановлене судом, ніяких належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що перевезення пасажирів без квитків сталось саме з вини позивачки та під час її чергування, до суду не надав, тому доводи апелянта в цій частині апеляційної скарги не можуть бути прийняті апеляційним судом.

Апеляційний суд не може прийняти як належні доводи представника апелянта про те, що графіком чергувань провідників вагонів потягу № 113/114 направленням Донецьк-Москва були розписані часи чергування, за якими саме позивачка повинна була чергувати у той час, коли проводилась перевірка, з таких підстав.

На а.с.51 міститься фотокопія цього графіку чергувань, а також інші документи (а.с.52-59), надані до суду першої інстанції ще у листопаді 2011 року представником державного підприємства та завірені відповідальною особою підприємства і печаткою відділу кадрів.

У цій фотокопії графіку чергувань відсутній розпис часів чергування. Ця фотокопія була зроблена з оригіналу в усякому разі раніше, а ніж та, яку представник відповідача надав до апеляційного суду 12 лютого 2013 року.

Оглянутий в апеляційному суді рейсовий журнал - оригінал - вже містить розпис часів чергування, однак виконаний іншими чорнилами, ніж решта тексту, проте пояснити таку невідповідність представник підприємства в апеляційному суді не зміг.

Не надійшло також пояснень щодо того, чому фотокопія графіку чергувань, зроблена з оригіналу рейсового журналу у листопаді 2011 року не містить розпису часів чергування провідників, а фотокопія, надана до апеляційного суду 12 лютого 2013 року, такий розпис містить, хоча і виконаний іншими чорнилами.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що належним доказом буде той документ, який був наданий до суду раніше - у листопаді 2011 року, та був досліджений судом першої інстанції.

У той же час з наданого представником відповідача до суду першої інстанції бланку обліку населеності і витрат постільної білизни форми ЛУ-72/УЗ вбачається, що позивачка ОСОБА_1 на станції Курськ здала чергування другому провіднику Черноволу, звітувала про кількість перевезених пасажирів у вагоні під час її чергування та використану білизну (а.с.52), тобто на час перевірки на станції Северськ-Горлівка черговим у вагоні був провідник ОСОБА_2.

Вказана форма ЛУ-72/УЗ була здана провідниками після завершення рейсу, прийнята як належний документ відповідними особами у депо, узгоджується саме з тим графіком чергувань, який був наданий до суду першої інстанції у листопаді 2011 року.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було достовірно встановлено, що черговим провідником у вагоні під час проведення перевірки був провідник ОСОБА_2, а не позивачка ОСОБА_1, і цей висновок суду першої інстанції представником відповідача не був спростований належними та допустимими доказами.

Разом з тим, поновлюючи позивачку на роботі, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 працювала за контрактом, який був укладений з нею 29 червня 2010 року на строк з 04 липня 2010 року по 22 жовтня 2011 року (а.с.16-20).

Оскільки на час розгляду справи строк дії контракту сплинув, правові підстави для поновлення позивачки на роботі відсутні, тому рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі слід скасувати та відмовити позивачці у поновленні на роботі на посаді провідника.

Нараховуючи позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що такий розрахунок слід провести за період з часу звільнення - 23 вересня 2010 року про строк дії контракту - 22 жовтня 2011 року.

Однак при цьому суд першої інстанції не врахував, що оплата праці у позивачки була почасовою, тому такий розрахунок слід проводити, виходячи із середньочасового заробітку - 17 грн. 20 коп. та робочого часу у кількості 2 169 часів за період вимушеного прогулу (а.с.92-93).

Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 вересня 2010 року по 22 жовтня 2011 року у сумі 37 306 грн. 80 коп. (17,90 грн. х 2 169 год. = 37 306,80 грн.).

Згідно з вимогами ст.88 ЦПК України з відповідача у дохід держави також слід стягнути судовий збір у сумі 487 грн. 77 коп. (373,07 грн. + 114,70 грн. = 487,77 грн.).

Рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивачки на роботі та виплати заробітку за один місяць було допущене до негайного виконання. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про незаконність поновлення ОСОБА_1 на роботі, рішення суду в цій частині також слід скасувати.

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

в и р і ш и в :

Апеляційну скаргу державного підприємства «Донецька залізниця» задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 22 червня 2012 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді провідника пасажирського вагону, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення судового збору та допущення рішення до негайного виконання - скасувати.

ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову в частині поновлення на роботі на посаді провідника пасажирського вагону.

Стягнути з державного підприємства «Донецька залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 37 306 грн. 80 коп.

Стягнути з державного підприємства «Донецька залізниця» у дохід держави судовий збір у сумі 487 грн. 77 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: