головуючий в I інстанції Зайченко С.В.

Категорія 27 суддя доповідач Никифоряк Л.П.

___________________________________________________________________

У Х В А Л А

Іменем У К Р А Ї Н И

20 березня 2013 року апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Папоян В.В.

Суддів Мальованого Ю.М., Никифоряка Л.П.

при секретарі судового засідання Саєнко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діяв ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 23 січня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави за кредитним договором

та зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

17 червня 2011 публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» /надалі Банк/ подано в суд позов до ОСОБА_1, в якому Банк просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 квітня 2006 року в сумі 11365,21 гривну звернути стягнення на предмет застави автомобіль Mercedes Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом продажу вказаного автомобіля Банком з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою покупцем, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України та наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

21 грудня 2011 року Банк уточнив позовні вимоги та окрім зазначених вимог просив передати предмет застави автомобіль Mercedes Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1, заставодержателю Банку в заклад.

Остаточно, в позові від 20 липня 007 року Банк просив витребувати у відповідача та передати в заклад Банку предмет застави, та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет застави вказавши спосіб реалізації зазначений вище.

21 грудня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив стягнути з Банку матеріальну та моральну шкоду спричинену в результаті того, що дії публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» щодо збільшення відсоткової ставки за користування кредитом є неправомірними, здійсненні в порушення вимог чинного законодавства, яким Банкам заборонялось підвищувати в односторонньому порядку проценту ставку за кредитними договорами, також судом не враховано обставин щодо належного виконання позичальником умов кредитного договору.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 23 січня 2013 року позов Банку задоволено та відмовлено в задоволенні зустрічного позову.

З рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_1, представник якого в апеляційній скарзі просив рішення скасувати та задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушено норми матеріального права, оскільки суд до спірних правовідносин не застосував належний закон, яким Банкам заборонялось підвищувати процентну ставку за кредитними договорами в односторонньому порядку. Та суд не повно з'ясував обставини у справі і відмовляючи в задоволенні зустрічного позову не врахував положень кредитного договору, відповідно до яких Банк не мав права в односторонньому порядку збільшувати процентну ставку по кредиту без згоди позичальника.

Також, на думку апелянта, оскільки в повідомленні Банку про збільшення процентної ставки не вірно було зазначено прізвище позичальника, та з огляду на те, що лист було направлено не з юридичної адреси Банку, а також мались інші неточності, позичальника не було належним чином повідомлено про зміну договору кредиту.

Заслухавши доповідача, пояснення представника Банку, за відсутності відповідача та його представника, від яких надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Суд першої інстанції задовольнив позов Банку, виходячи з того, що Кредитний договір GOGLAE 00000249 від 17 квітня 2006 року /надалі Кредитний договір/ укладений між Банком та позичальником ОСОБА_1, та договір застави рухомого майна від від 17 квітня 2006 року /надалі Договір застави/ укладений між Банком та ОСОБА_1 на виконання зобов'язань за Кредитним договором відповідають вимогам матеріального права.

Та суд дійшов висновку, що Банк збільшив процентну ставку за Кредитним договором в односторонньому порядку з дотриманням вимог діючого законодавства, та мало місце неналежне виконання позичальником взятих на себе за договорами зобов'язань, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі відповідно до наданого Банком розрахунку, в рахунок погашення якої суд звернув стягнення на предмет застави.

Суд першої інстанції вірно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами та дав їм належну правову оцінку

Так, прововідношення з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність» № 2121-ІІІ від 07 грудня 2000 року /надалі Закон № 2121-ІІІ/ відповідно до статті 2 якого банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання сплати процентів та інших зборів з такої суми.

Та правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір, та відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно чинного законодавства кредитний договір набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов /ч.1 ст. 638 ЦК України/ та істотними умовами кредитного договору є предмет, строк повернення та його ціна /розмір процентів/.

Та за загальним правилом договірне зобов'язання повинне виконуватись відповідно до тих умов, які сторони визначили при укладення договору.

Так, відповідно до умов Кредитного договору Банк надав позичальнику кредит на суму 73241,00 гривна із сплатою 1,32% за місяць з кінцевим терміном повернення до 17 квітня 2011 року /а.с.12-13/.

Разом з тим, судом враховано, що сторони в пункті 2.3.1 Кредитного договору передбачили право Банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, зокрема при зміні курсу долара США до курсу гривні, також передбачено, що Банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що рішення про зміну в односторонньому порядку процентної ставки було прийнято Банком до 10 січня 2009 року, після якого в законодавство України внесено зміни відповідно до яких встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Та суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що в підтвердження наведених вище обставин Банком надані належні та допустимі письмові докази наказ від 05 січня 2009 року та розпорядження від 25 грудня 2008 року /а.с. 79-80/.

Також, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні зустрічного позову обґрунтовано виходив з того, що оскільки сторони в Кредитному договорі не передбачили в який спосіб необхідно надіслати письмове повідомлення стороні позичальника, то повідомлення в любий визначений Банком спосіб є належним повідомленням про зміну процентної ставки, при цьому суд обґрунтовано взяв до уваги наявний у справі договір про надання послуг та реєстр щодо відправлених замовних листів від 08 січня 2009 року № 298 avt /а.с. 77, 78/.

Отже з урахуванням наведеного ґрунтуються на чинному законодавстві позовні вимоги Банку про необхідність виконання позичальником зобов'язання за Кредитним договором з 01 лютого 2009 року, виходячи із зміненої процентної ставки за Кредитним договором.

У той же час, судом першої інстанції враховано суму заборгованості визначену, відповідно до наявних у справі письмових доказів, зокрема з письмового розрахунку станом на 26 травня 2011 року вбачається існування заборгованості в розмірі 11365,21 грн. /а.с.5-8/.

З огляду на викладене, ствердження Банку про існування заборгованості за Кредитним договором обґрунтовано належним чином.

Разом з тим, встановленими у справі обставинами, за умови того, що позичальником підтверджено щомісячну сплату в рахунок погашення за кредитними договорами коштів в розмірі що був визначений в Кредитному договорі без врахування розміру за підвищеною процентною ставкою - спростовуються доводи зустрічної позовної заяви та апеляційної скарги відповідача щодо невірного визначення розміру заборгованості, з урахуванням наведених обставин Банком доведено існування на час звернення до суду заборгованості за Кредитним договором саме в розмірі 11365,00грн.

Також судом враховано, що виконання зобов'язань за Кредитним договором було забезпечено заставою автомобіля Mercedes Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 відповідно до Договору застави.

Суд першої інстанції задовольнив позов, виходячи з того, що мало місце неналежне виконання взятого на себе за договором кредиту зобов'язання з боку ОСОБА_1 у зв'язку з чим виникла заборгованість в рахунок погашення якої суд звернув стягнення на заставлене майно.

В силу застави, згідно із статтею 572 ЦК України, кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про заставу" /надалі Закон/ встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Договором застави передбачено, що звернення стягнення на предмет застави у випадку порушення заставодавцем якого-небудь із зобов'язань передбачених умовами Кредитного договору здійснюється відповідно до чинного законодавства України та цього договору / пункти 15.7.1, 15.7.2, 15.7.3, 23 Договору застави/.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону, положеннями якої передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема заставодержатель має право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

З огляду на викладене, узгоджуються із вимогами чинного законодавства положення пункту 23 Договору застави, яким передбачено що звернення стягнення за предмет застави здійснюється з дотримання встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів передбачених в Договорі застави в тому числі, шляхом продажу заставодержателем предмету застави з укладенням договору купівлі-продажу з третьою особою покупцем.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо права Банку на звернення стягнення на предмет застави узгоджуються із чинним законодавством, разом з тим, вірні висновки з приводу обраного Банком способу звернення стягнення на заставлене майно.

У зв'язку з наведеним суд задовольнив позов відповідно до норм матеріального права, та висновки суду узгоджуються із фактичними обставинами у справі, також обґрунтовано висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову, оскільки відповідачем не підтверджено обставин спричинення йому Банком матеріальної чи моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, відповідач не довів ті обставини на які він посилався як на підставу своїх заперечень, також не довів своїх зустрічних вимог, з огляду на що, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і встановлених обставин справи, та за таких підстав, колегія апеляційного суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діяв ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 23 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: