головуючий в I інстанції Заставенко М.О.

Категорія 27 суддя доповідач Никифоряк Л.П.

____________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем У К Р А Ї Н И

03 квітня 2013 року апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Краснощокової Н.С.

Суддів Безрученко Ю.О., Никифоряка Л.П.

при секретарі судового засідання Папченко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 08 січня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

В С Т А Н О В И В:

22 листопада 2012 року публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» /надалі Банк/ звернулося в суд з позовом в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, яка знаходиться в іпотеці Банку шляхом її продажу з укладенням від імені власника договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власників, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Банком всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, для продажу предмету іпотеки.

Також Банк просив виселити відповідача та осіб, які зареєстровані або проживають в квартирі із зняттям з реєстраційного обліку.

Рішенням Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 08 січня 2013 року позов задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки, яка є власністю ОСОБА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладенням від імені Банку договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем за початковою ціною предмету іпотеки, встановленому на рівні не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом/ на стадії оцінки майна, задля погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 93067,96 доларів США, що становить 743612,97 гривен.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З таким рішенням суду частково не погодився Банк, в апеляційній скарзі представник останнього просив змінити рішення та задовольнити повністю позовні вимоги, надавши Банку право на отриманням витягу з Державного реєстру прав власників, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Банком всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, для продажу предмету іпотеки.

Банк посилався на порушення судом матеріальних норм, вказуючи, що саме наведений спосіб звернення стягнення на заставлене майно передбачено в договорі, та у суду не було підстав стверджувати, що запропонований Банком спосіб реалізації заставленого майна з правом отримання витягу та дублікатів правовстановлюючих документів охоплюється правом іпотекодержателя.

Також на думку апелянта в порушення вимог чинного законодавства судом відмовлено в задоволенні позову про виселення відповідача із займаної квартири, яка є предметом іпотеки та на яку звернуто стягнення по зобов'язаннях відповідача за кредитним договором.

Заслухавши доповідача, пояснення представника Банку, за відсутності відповідача повідомленого про час та місце судового розгляду належним чином, про свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково за наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 червня 2007 року між ОСОБА_1 та Банком укладено кредитний договір /надалі Кредитний договір/, та мало місце неналежне виконання взятого на себе зобов'язання з боку позичальника у зв'язку з чим виникла заборгованість, в рахунок погашення якої суд звернув стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 05 червня 2007 року квартиру АДРЕСА_1 /надалі Договір іпотеки/.

Разом з тим суд першої відмовив в задоволенні позову про отриманням витягу з Державного реєстру прав власників, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Банком всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, для продажу предмету іпотеки через те, що такі дії охоплюються правом іпотекодержателя.

Також судом відмовлено в задоволенні позову про виселення відповідача та осіб, які зареєстровані або проживають в квартирі із зняттям з реєстраційного обліку, з огляду на те, що такі вимог передчасні, та Банком не дотримано певних умов та вимог чинного законодавства щодо повідомлення боржника про наявність заборгованості та з приводу звільнення майна.

Висновки суду, в частині наявності прострочених зобов'язань ОСОБА_1 за Кредитним договором, також щодо розміру заборгованості не були оскаржені та не можуть бути предметом розгляду в апеляційному суді, оскільки відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд обґрунтовано виходив з того, що прововідношення з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року відповідно до статті 2 якого банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання сплати процентів та інших зборів з такої суми.

Та відповідно до встановлених судом обставин, на виконання умов Кредитного договору Банк надав позичальнику кредит в сумі 51250,00 доларів США із сплатою 12% річних з кінцевим терміном повернення кредитну 03 червня 2032 року, однак позичальник належним чином умов договору не виконував з огляду на що, утворилася заборгованість в розмірі 93067,96 доларів США, що становить 743612,97 гривен, з огляду на що, Банк мав право на погашення цієї заборгованості.

Разом з тим, задовольняючи частково позов про звернення стягнення в рахунок погашення зазначеної суми заборгованості на майно яке було передано в іпотеку суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Так, судом враховано, що виконання зобов'язань за Кредитним договором було забезпечено іпотекою, згідно договору іпотеки від 05 червня 2007 року за яким іпотекодатель ОСОБА_1 передав належну йому квартиру АДРЕСА_1 в рахунок забезпечення зобов'язання за Кредитним договором в іпотеку Банку.

Згідно статті 572 ЦК України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Звернення стягнення на предмет застави відповідно до статті 590 ЦК України здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до дійсного змісту частини 1, 5 статті 38 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року N 898-IV /із змінами та доповненнями/ іпотечний договір може містити відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачати право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, та при цьому передбачено, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Та Договір іпотеки містить застереження відповідно до якого звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку в тому числі шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, в тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Також Законом України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, положеннями якої передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави як продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві від свого імені, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця /стаття 39/.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку про те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема іпотекодержатель має право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі і продаж іпотекодержателем предмету іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем з правом отримання витягу та дублікатів правовстановлюючих документів.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не виконав вимог закону у цій частині та із наведеного необхідно зробити висновок, що це є виявом невірного тлумачення норм матеріального права.

У той же час, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги Банку про виселення відповідача із квартири на яку звертається стягнення за договором позики, не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до частини 4 статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.

Разом з тим, у частині 1 статті 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У частинах 2 і 3 цієї ж статті 40 законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в частині 3 статті 109 ЖК України.

Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Виходячи із аналізу вказаних правових норм закону, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Оскільки на час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки були відсутні виконання імперативно-диспозитивних приписів, встановлених частиною 2 статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частиною 3 статті 109 ЖК України, щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового будинку або житлового приміщення, на які здійснюється звернення як на предмет іпотеки, то такі позовні вимоги на цій стадії не можуть бути задоволені, оскільки на цей момент відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав та свобод іпотекодержателя або нового власника щодо звільнення вказаних житлових приміщень їх мешканцями, в розумінні вимог статті 3 ЦПК України щодо права особи для звернення до суду за захистом.

З огляду на що, є необґрунтованими доводи апеляційної скарги про необхідність виселення відповідача.

Отже, з урахуванням встановлених обставин, оскільки рішення суду не відповідає вимогам про обґрунтованість та законність рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, воно підлягає скасуванню в цій частині, із задоволенням вимог Банку, щодо надання права отримувати витяг з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснювати банком всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

В іншій частині рішення є законним та обґрунтованим та відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 08 січня 2013 року скасувати в частині відмови в наданні публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» права отримувати витяг з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснювати банком всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Задовольнити позов публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в цій частині та надати публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» право отримувати витяг з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснювати банком всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: