справа № 1309/10788/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

21 серпня 2013 року Залізничний районний суд міста Львова

у складі:

головуючого-судді Ліуша А.І.

при секретарі Обертас Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові справу за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи - ОСОБА_4 про знесення самочинного будівництва,-

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати відповідачів демонтувати за власні кошти самочинне будівництво прибудови розміром 2,05х3,80-0,46х3,04м. на межі будинковолодінь НОМЕР_1 і НОМЕР_2 на АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що будівництво зазначеної прибудови проводилось без дозвільних документів, а тому Залізничною районною адміністрацією винесено розпорядження, яким зобов'язано відповідачів демонтувати самочинні прибудови розміром 2,05х3,80-0,46х3,04 м. на межі будинковолодінь НОМЕР_1 і НОМЕР_2 на АДРЕСА_1. Однак вимоги розпорядження не виконані, що й стало приводом звернення Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до суду із позовом, в якому вона просить зобов'язати відповідачів демонтувати за власні кошти самочинне будівництво прибудови розміром 2,05х3,80-0,46х3,04 м. на межі будинковолодінь НОМЕР_1 і НОМЕР_2 на АДРЕСА_1.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідачі та третя особа у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належно були повідомлені про час та місце слухання справи, наслідки неявки, а тому згідно ст.169 ЦПК України, суд вважає, що справу можна слухати у їх відсутності, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов'язки та взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши інші матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Судом встановлено, що на території, що обслуговується ЛКП «Левандівка» знаходиться житловий буд. НОМЕР_1 на АДРЕСА_1. Співвласниками зазначеного будинку є відповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 /а.с.37/.

Відповідно до розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 168 від 16.02.2012 року відповідачів зобов'язано, в термін до 25.04.2012 року, демонтувати прибудову розміром 2,05х3,80-0,46х3,04 м. на межі будинковолодінь НОМЕР_1 і НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 /а.с.30/.

Згідно акту комісії ЛКП «Левандівка» від 30 травня 2012 року, відповідачі розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради не виконали, демонтаж самочинно побудованої прибудови не здійснили /а.с.38/.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме листів, надісланих Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради, відповідачів, неодноразово попереджено про необхідність демонтувати прибудову, самочинно побудовану на межі будинковолодінь НОМЕР_1 і НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 /а.с.32, 35, 36/, однак такі залишились без належного реагування.

У відповідності до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Як вбачається із роз'яснень, даних в п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Згідно з вимогами ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» надання дозволу на будівництво об'єкта містобудування здійснюється виконавчими органами відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

При цьому з урахуванням норм Закону України «Про основи містобудування» та Закону України «Про планування і забудову територій» для вирішення питання про визнання за особою права власності на об'єкт нерухомого майна в тому разі, коли в прийнятті такого об'єкту в експлуатацію відмовлено, обов'язковою умовою є дотримання усіх визначених законом вимог та умов, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Як безспірно встановлено в судовому засіданні, відповідачі, в порушення зазначених норм законодавства, здійснили самочинну прибудову, на межі будинковолодінь НОМЕР_1 і НОМЕР_2 на АДРЕСА_1, розміром 2,05х3,80-0,46х3,04 м., без належного дозволу на здійснення будівництва, який надається відповідним органом місцевої ради, без належно затвердженого проекту, щодо дотримання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил необхідних для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Дані обставини справи стверджуються також іншими матеріалами справи, які не викликають сумніву у їх об'єктивності.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позову знайшли своє повне ствердження в судовому засіданні, а тому підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. У зв'язку з цим суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів в користь позивача 107,30 гривень /сто сім гривень 30 копійок/ сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 158, 169, 208, 209, 212-216, 218, 223-226 ЦПК України, ст.ст. 328, 331, 376 ЦК України, -

В И Р І Ш И В:

позов задовольнити повністю.

Зобов'язати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 демонтувати самочинне будівництво прибудови розміром 2,05х3,80-0,46х3,04 м. на межі будинковолодінь НОМЕР_1 і НОМЕР_2 на АДРЕСА_1

Стягнути із ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 107,30 гривень /сто сім гривень 30 копійок/ сплаченого судового збору.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя /підпис/ А.І.Ліуш

Копія вірна.

Суддя: А.І.Ліуш