СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
16.10.2008 Справа № 22а-103/08
Попередній № справи 2а-51/08
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кучерука О.В.,
суддів Дугаренко О.В. ,
Лядової Т.Р.
секретар судового засідання Шелемет'єва О.В.
за участю представників сторін:
позивач ОСОБА_1 не з'явився
представник відповідача військової частини А 3009 Полтєв Євген Олексійович довіреність № 709
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Нахімовський районний суд м.Севастополь (суддя Єланська О.Е. ) від 11.06.08 у справі №2а-51/08
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Військової частини А 3009 (вул. Горпіщенко, м. Севастополь, 99022)
про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення
ВСТАНОВИВ:
Постановою Нахімовського районного суду м. Севастополя від 11.06.2008 у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»№ 1459-Ш від 17.02.2000, припинена дія частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей»№ 2011-ХІІ від 20.12.1991 в частині отримання військовослужбовцями продовольчого забезпечення і речового майна або, за їх бажанням, грошової компенсації.
Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Нахімовського районного суду м. Севастополя від 11.06.2008 по справі № 2а-51/08 скасувати, стягнути з військової частини А 3009 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість неодержаного продовольчого забезпечення з урахуванням індексу інфляції 21337,095 грн.
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд проігнорував норми статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України»в редакції від 05.10.2000, в частині забезпечення соціального захисту військовослужбовців, статті 22 Конституції України, згідно з якою не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів. Заявник апеляційної скарги посилається на те, що при ухваленні постанови суд не вірно застосував Закон України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 № 1459-Ш, та не застосував спеціальну норму –пункт 2.3 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444.
В судове засідання, призначене позивач не з’явився, причини неявки суду не відомі, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, постанову суду залишити без змін, вважає рішення суду законним та обґрунтованим; Закон України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 № 1459-Ш не скасований, Конституційним Судом України неконституційним не визнаний, з 2001 року Державним бюджетом України на придбання продуктів харчування за нормою № 7 або компенсацію замість них Міністерству оборони України кошти не виділялись, тому видача продовольчого забезпечення і грошова компенсація замість нього не проводиться.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах, в яких повинна здійснюватись перевірка постанови, встановлюватись обставини і досліджуватись докази учасників процесу, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції –скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу у військовій частині А-1845, знаходився на продовольчому забезпеченні при військовій частині А 3370, правонаступником якої призначено військову частину А-3009.
Під час проходження служби з березня 2000 року по січень 2007 року продовольчим пайком не забезпечувався, грошову компенсацію замість продовольчого пайка не отримував.
Вартість норм продовольчого забезпечення за номером 7 згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 316 від 12.03.1996 року та № 1 згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002 в період з 11 березня 2000 року по 30.12.2005 року складає:
Норма № 7 по Постанові Кабінету Міністрів України № 316 від 12.03.1996 станом на 11.03.2000 –1,76 грн., після призупинення дії частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей»більше не нараховувалась;
Норма № 1 по Постанові Кабінету Міністрів України № 316 від 12.03.1996 станом на січень 2002 року –5,97 грн.;
Норма № 1 по Постанові Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002:
станом на 11.03.2000 –3,60 грн.,
станом на 01.07.2000 –4,95 грн.,
станом на 01.10.2000 –5,97 грн.,
станом на 01.12.2002 –5,36 грн.,
станом на 01.12.2003 –5,83 грн.,
станом на 01.04.2004 –6,37 грн.,
станом на 01.01.2005 –7,04 грн.,
станом на 01.05.2005 –8,01 грн.
Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача на його користь компенсації замість продовольчого пайка, що виплачується військовослужбовцям в розмірі 15656, 14 грн. з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 21337,05 грн.
Правовідносини сторін регулюються статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статтею 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини», статтями 17, 21, 22, 24, 25, 92, 117 Конституції України, статтями 1-2, 2, 4, 5, 9, 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», статтею 16 Закону України «Про Збройні Сили України», статтею 625 Цивільного кодексу України (статтею 214 Цивільного кодексу УРСР), статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», Постановою Кабінету Міністрів України № 316 від 12.03.1996, Постановою Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»№ 2011-ХІІ від 20.12.1991, військовослужбовці - громадяни України, які проходять службу на території України, вправі оскаржити в суд незаконні дії військових посадових осіб і органів військового управління.
Відповідно до частини п’ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»№ 2011-ХІІ від 20.12.1991 продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»№ 2011-ХІІ від 20.12.1991 в редакції що діяла до 01.01.2007, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
З 11.03.2000 Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 № 1459-Ш призупинена дія частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»№ 2011-ХІІ від 20.12.1991 в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (пункт 2).
Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»до пункту 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»після слів «замість речового майна»доповнений словами «(за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців)».
Частина перша статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»№ 2011-ХІІ від 20.12.1991, гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, тому призупинення дії частини другої цієї статті не скасовує гарантій по забезпеченню військовослужбовців, встановлених цим Законом.
Відповідно до статей 1-2, 2, 4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»№ 2011-ХІІ від 20.12.1991 нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
У рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»суд дійшов висновку, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (пункти 3.1, 3.2 Рішення).
Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 20.03.2002 № 5-рп /2007 у справі за конституційними поданнями 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" і підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»(справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини Рішення).
На вимогу вищезгаданих законів із метою раціонального забезпечення військовослужбовців продовольством Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 316 від 12.03.1996 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань».
Відповідно до вищезгаданої Постанови до 10.03.2000 позивач забезпечувався продовольчим пайком за нормою №7 (згідно посад), а з 11.03.2000 Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 була призупинена дія частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» у частині отримання військовослужбовцями продовольчих пайків і речового майна або за їх бажанням, грошової компенсації. Цей пункт не скасовує частину першу статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців», яка гарантує матеріальне, продовольче і інші види забезпечення військовослужбовців. Ніхто не має права обмежувати військовослужбовців і членів їх сімей як громадян України в правах і свободах, встановлених законодавством (статті 21, 22 Конституції України).
У рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11.01.2005 щодо цього питання встановлено, що правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів полягає в тому, що комплекс організаційно-правових і економічних заходів, скерованих на забезпечення їх соціального захисту і членів їх сімей, обумовлені особливостями професійних обов’язків, пов’язаних із ризиком для життя і здоров’я жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, визначеним обмеженням конституційних прав і свобод.
Отже, у зв’язку з тим, що дія норми № 7 постанови Кабінету Міністрів України № 316 від 12.03.1996 припинена, військовослужбовців повинні були перевести на іншу норму продовольчого забезпечення. Оскільки найменшу вартість усіх цих норм продовольчого забезпечення має норма № 1 «загальновійськова норма», то військовослужбовців мали забезпечувати саме за цією нормою за статтею 0430 «Продовольче забезпечення»за програмою 2101050 «Тилове забезпечення Збройних Сил України». Згідно зі статтею 16 Закону України «Про Збройні Сили України»в редакції від 05.10.2000, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і осіб, звільнених в запас, а також гарантує отримання за рахунок держави фінансової, речової, продовольчої й інших видів забезпечення, що в черговий раз підтверджує гарантоване державою право на забезпечення військовослужбовців продовольчим пайком. Відповідач ні продовольчим пайком, ні грошовою компенсацією замість нього позивача не забезпечив.
На виконання вимог статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України»та Постанови Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002 були затверджені норми харчування військовослужбовців та інших військових формувань.
Враховуючи вищевказане, безпідставно порушено право позивача, гарантоване державою, на отримання продовольчого забезпечення за рахунок держави, внаслідок чого відповідач має перед ним заборгованість по виплаті грошової компенсації за продовольчі пайки на суму 15656,14 грн. за період з березня 2000 року по 31.12.2006, згідно розрахунку компенсації вартості набору продуктів за нормою № 1.
Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції «Кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lех sресіаlis.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п.2б рішення Кечко проти України; див. mutatis mutandis рішення у справі Бурдов проти Росії, № 59498/00).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Враховуючи, що позивачем були надані суду документи, що підтверджують наявність права на отримання грошової компенсації замість неодержаного продовольчого забезпечення під час служби, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, передбачено, що індексації підлягають грошові кошти громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців. Продовольче забезпечення має одноразовий характер та не відноситься до зазначеного виду грошового забезпечення, яке підлягає індексації, тому в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації з урахуванням індексу інфляції має бути відмовлено.
Отже, не підлягають компенсації та індексації сума несвоєчасної виплати грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення в сумі 5680,91 грн., оскільки грошова компенсація за неотриманий продовольчий пайок не відноситься до грошового забезпечення військовослужбовців.
Застосування до спірних правовідносин у зв’язку з затримкою у виплаті одноразової допомоги, статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати»неправомірне оскільки норми цього закону застосовуються до тих грошових доходів, які громадяни одержують на території та які не мають разового характеру.
Доводи відповідача про неспроможність вимог позивача, з посиланням на Закон України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», яким призупинена дія частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна, неспроможні в силу статей 92, 117 Конституції України.
Також суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на відсутність у чинних нормах харчування військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002, офіцерської норми харчування, за якою позивач мав забезпечувався продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України і інших військових формувань, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 316 від 12.03.1996, оскільки постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами та, за наявності вищезазначених Законів України, не можуть бути підставою для висновків щодо наявності або відсутності у певних категорій військовослужбовців права на отримання одного із видів забезпечення, гарантованих державою.
Тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково, та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація замість неодержаного продовольчого забезпечення в сумі 15656,14 грн.
Суд першої інстанції неповно з’ясував обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції –скасуванню з постановлянням нового рішення про задоволення позовних вимог частково в сумі 15656,14 грн. – компенсація замість неодержаного продовольчого забезпечення.
Керуючись статтями ч. 3 ст. 24, ст. 94, 99, 100, 160, 167, ч.1 ст.195, п.3 ч. 1 ст. 198,п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Нахімовського районного суду м. Севастополя від 11.06.08 року справі № 2а-51/08 задовольнити частково.
Постанову Нахімовського районного суду м. Севастополя від 11.06.2008 року у справі № 2а-51/08 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з військової частини А 3009 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість неодержаного продовольчого забезпечення - 15656, 14 грн.
В іншій частині позовних вимог про стягнення індексу інфляції в сумі 5680,91 грн. відмовити.
Постанова набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.
Головуючий суддя О.В.Кучерук
Судді О.В.Дугаренко
Т.Р.Лядова