Судове рішення #31969996


ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2013 року справа № 919/855/13


Господарський суд міста Севастополя у складі судді Грицай О.С. при секретарі Коцюбі Д. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом прокурора Нахімовського району м. Севастополя

(99011, м. Севастополь, вул. Робоча, 18)

в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5),

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1)

про стягнення заборгованості 177 270,66 грн та розірвання договору оренди,


за участю:

прокурора - Негеля М. О -старший прокурор відділу, посвідчення НОМЕР_2 від 25.09.2012;

представників сторін:

від позивача - Бекетової Н. С - довіреність б/н від 29.12.2012, дійсна до 31.12.2013;

від відповідача - не прибув.

в с т а н о в и в:


У липні 2013 року Прокурор Нахімовського району міста Севастополя виступаючи в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 182 270,66 грн, у тому числі 13 938,23 грн заборгованості по орендній платі за період з 17.01.2013 по 30.06.2013, 345,71 грн пені, 167 400,00 грн. штрафу та 30% річних у сумі 586,72 грн; розірвання договору № 10-13 оренди нерухомого майна від 17.01.2013 та зобов'язання відповідача передати Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради за актом приймання - передачі вбудовані нежилі приміщення літ. „А", загальною площею 195,4 кв.м, з кільцем та приямками, розташовані в житловій будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором оренди нерухомого майна, укладеним між сторонами у даній справі, щодо розрахунку з орендних платежів.

Ухвалою суду від 24.07.2013 порушено провадження у справі № 919/855/13 і позовну заяву прийнято до розгляду. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.08.2013.

Справа розглядалась у судових засіданнях 19.08.2013 року та 09.09.2013 року.

У судовому засіданні 09.09.2013 представник позивача в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України заявила усне клопотання про зменшення позовних вимог у зв'язку з частковою сплатою в ході судового розгляду суми заборгованості у розмірі 5 000,00 грн та зазначає, що заборгованість з орендної плати з урахуванням проплати з орендної плати складає 8 938,23 грн (а.с 41).

Прокурор не заперечував стосовно заявленого клопотання представника позивача.

Зазначене клопотання відповідає вимогам ст.22 ГПК України, тому вона приймається судом, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову - 177 270,66 грн., в межах якої розглядається спір.


У судове засідання 09.09.2013 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином - за адресою, яка зазначена у Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців АДРЕСА_1 (а.с 12-13).

Згідно з пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Суд звертає увагу на той факт, що поштова кореспонденція відповідача, яка направлялась судом адресу, визначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців була повернута відправнику з відміткою пошти за закінченням терміну зберігання.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до частини 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а нез'явлення представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними в справі матеріалами, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.


Крім викладеного судом встановлено, що 17.01.2013 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (орендодавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладений договір № 10-13 оренди нерухомого майна, відповідно до пункту 1.1 якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає в оренду майно - вбудовані нежилі приміщення літ. „А", загальною площею 195,4 кв.м, з кільцем та приямками, розташовані в житловій будівлі, яке перебуває на балансі КП „Жилсервіс-13" (далі - об'єкт оренди) за адресою: АДРЕСА_2, вартість якого складає, згідно з незалежною оцінкою станом на 31 серпня 2012 року - 306 900 (триста шість тисяч дев'ятсот) гривень без ПДВ (Додаток № 2).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що об'єкт оренди буде використовуватись для розміщення спортивного залу, фітнес зала та меблевого салону.

Згідно з пунктом 2.5 договору вступ орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням акта прийому-передачі об'єкта оренди (Додаток № 2).

Орендодавець зобов'язується передати об'єкт оренди орендарю на умовах розділу 2 цього договору (підпункт 4.2.1 пункту 4.2 договору).

Факт передачі майна в оренду підтверджується відповідним актом прийому-передачі орендованого майна від 17.01.2013, підписаним сторонами договору, згідно з яким відповідачу було передано майно - вбудовані нежилі приміщення літ. „А", загальною площею 195,4 кв.м, з кільцем та приямками, розташовані в житловій будівлі, вартість якого складає, згідно з незалежною оцінкою станом на 31.08.2012 - 306 900,00 грн (без ПДВ), належно завірена копія якого наявна у матеріалах справи (а.с 18).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розмір орендної плати визначений на підставі рішення конкурсної комісії з оренди комунального майна. Амортизаційні відрахування і вартість послуг орендодавця не зараховуються в орендну плату.

В орендну плату не зараховуються витрати на комунальні та експлуатаційні послуги, а також сума компенсації затрат балансоутримувача на оплату за користування земельною ділянкою.

Орендна плата складає 4 650,00 грн (без ПДВ) за перший місяць оренди (Додаток № 3) та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідний рахунок.

Орендна плата сплачується орендарем щомісячно (пункт 3.2 договору).

Відповідно до пункту 3.3 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць встановлюється шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

Підпункт 4.4.3 договору визначає обов'язок орендаря своєчасно вносити орендодавцю орендну плату, а також інші платежі передбачені пунктом 4.4.4 договору оренди, пов'язані з використанням об'єкта оренди, у тому числі плату за комунальні та експлуатаційні послуги.

Проте, відповідач, у порушення умов вищевказаного договору, свої зобов'язання щодо своєчасного та повного внесення орендної плати виконував лише частково, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість по орендній платі перед позивачем, яка складає з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог за період з 17.01.2013 по 30.06.2013 у сумі 8 938,23 грн.

Сторони домовились, що даний договір діє з моменту його підписання сторонами, але в будь - якому випадку не раніше дати узгодження договору Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради і діє до 18.12.2015 (пункт 7.1 договору).

Пунктом 7.4 договору передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною і в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з пунктом 8.1 договору сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов даного договору.

Положенням пункту 8.5 договору передбачено, що у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 цього договору, орендар сплачує на користь орендодавця понад збитки пеню у розмірі 200% від облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктом 8.6 договору встановлено, що у разі якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватись понад 30 календарних днів орендодавець має право вимагати, а орендар зобов'язаний оплатити на користь орендодавця понад збитків 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 8.7 договору, у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більш ніж 60 календарних днів орендар сплачує на користь орендодавця понад збитків штраф у сумі, що дорівнює трьохкратному розміру річної орендної плати за договором.

Натомість, відповідач умови договору порушив: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого за період з січня 2013 по червень 2013 року у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 8 938,23 грн, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.


Аналіз правовідносин, які існували між сторонами свідчить, що за своєю юридичною природою між ними укладено договір оренди, згідно до положень статті 283 Господарського кодексу України, а також приписів статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно з частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами договору, внесення орендної плати здійснюється орендодавцю щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця (пункт 3.2 договору).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідач припустився порушення умов договору стосовно своєчасного внесення орендної плати, враховуючи заяву про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 8 938,23 грн.

Оскільки, в порушення наведених приписів, доказів повного погашення заборгованості з орендної плати відповідачем не надано, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 8 938,23 грн за період з 17.01.2013 по 30.06.2013 обґрунтованими, та такими що підлягають задоволенню.



Через несвоєчасне виконання зобов'язань за договором позивачем нараховані відповідачу 30% річних у сумі 586,72 грн.

Періодом нарахування 30% річних позивач визначив з 21.02.2013 по 11.07.2013 року, у зв'язку з чим суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, приписами статей 534, 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України, а також статтями 229-234 Господарського кодексу України. З урахуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто прострочення у виконанні зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й серед іншого інфляційні нарахування, що обраховуються як добуток від суми основного боргу на індекс інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Судом було перевірено розрахунок 30% річних, визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству.

Суд встановив, що відповідачем порушено пункт 8.6 договору, тому вважає за можливе нарахувати 30% річних в сумі 586,72 грн.


Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 8.5 договору, та зважаючи на те, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем обов'язку щодо внесення орендної плати, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми пені від суми несвоєчасно невиконаного грошового зобов'язання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 345,71 грн., нарахованих на суму заборгованості, господарський суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству.


Відповідно до частини першої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки та частини другої цієї ж статті у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В той же час, стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

Суд звертає увагу на пункт 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом якого, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що заявлений до сплати штраф є надмірно великим порівняно із заборгованістю по орендній платі, усі втрати позивача компенсовані стягуванням 30% річних та пені, крім того матеріали справи не містять доказів завдання збитків іншим учасникам господарських відносин.

У зв'язку з цим, суд вважає можливим зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу, встановивши його в сумі- 5 000,00 грн.


У зв'язку з невиконанням відповідачем протягом тривалого часу зобов'язань щодо внесення орендної плати, прокурор просив суд розірвати договір № 10-13 оренди нерухомого майна від 17.01.2013 та зобов'язати відповідача передати Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради за актом приймання - передачі вбудовані нежилі приміщення літ. „А", загальною площею 195,4 кв.м, з кільцем та приямками, розташовані в житловій будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

Суд вважає вимоги прокурора в цій частині такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", яка є спеціальною правовою нормою, передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Пунктом 7.4 договору передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною і в інших випадках, встановлених договором або законом.

До істотних порушень договору сторони відносять порушення умов договору, визначених, зокрема, підпунктами 4.4.2 - 4.4.13, до яких відноситься обов'язок орендаря своєчасно вносити орендодавцю орендну плату.

У разі невиконання або неналежного виконання орендарем умов цього договору, у тому числі зобов'язань, визначених, зокрема, підпунктом 4.4.3 пункту 4.4 договору, орендодавець має право в односторонньому порядку відмовитися від договору в повному обсязі із звільненням його від відповідальності або відмовитися від прийняття подальшого виконання орендарем зобов'язань за договором (пункт 8.2 договору).

Положеннями пункту 8.3 договору передбачено, що одностороння відмова від цього договору здійснюється орендодавцем шляхом направлення орендарю письмового повідомлення про це. При цьому реєстр відправлення кореспонденції визнається сторонами як належний доказ направлення повідомлення про відмову від договору.

На виконання вищевказаної умови договору позивачем 12.07.2013 на адресу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 було направлено вимогу № 01-15/1983 від 12.07.2013, в якій Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань, передбачених підпунктом 4.4.3 договору № 10-13 оренди нерухомого майна від 17.01.2013 просив відповідача розірвати вказаний договір оренди та повернути у належному стані вищевказане нерухоме майно балансоутримувачу у встановленому порядку.

Вищевказану вимогу відповідач залишив без відповіді та виконання.

Норми статей 188 господарського кодексу України та статті 11 господарського процесуального кодексу України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору. Така позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 08.05.2012 у справі 5021/966/2011.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.

Судом встановлений факт порушення відповідачем умов договору № 10-13 оренди нерухомого майна від 17.01.2013 в частині строків внесення орендної плати, що, в контексті пункту 7.4 договору, є підставою для розірвання цього договору на вимогу однієї сторони (орендодавця - позивача у справі) у зв'язку із невиконанням іншою стороною (орендарем - відповідачем) своїх зобов'язань.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога прокурора про розірвання договору № 10-13 оренди нерухомого майна від 17.01.2013 є правомірною та відповідає способам захисту цивільного права, визначеним пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.


При цьому суд вважає за необхідне зауважити на наступному.

Згідно з частинами другою та третьою статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

У разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Аналогічні положення містяться у пункті 7.6 договору, згідно з яким дія договору оренди припиняється, зокрема, за рішенням суду.

Таким чином, договір № 10-13 оренди нерухомого майна від 17.01.2013 вважатиметься розірваним із дати набрання даним судовим рішенням законної сили.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Частина друга статті 16 Цивільного кодексу України називає одним із способів захисту цивільних прав та інтересів примусове виконання обов'язку в натурі.

Наведеній нормі кореспондує стаття 20 Господарського кодексу України, частина друга якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів присудження до виконання обов'язку в натурі.

Частиною першою статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Підпунктом 4.4.14 пункту 4.4 договору встановлений обов'язок орендаря повернути (звільнити) об'єкт оренди у разі припинення дії договору у належному стані протягом 30 календарних днів з дати припинення договору.

Відповідно до пункту 2.7 договору об'єкт оренди повинен бути повернений в стані, в якому він був отриманий, з урахуванням нормального зносу. Прийом-передача об'єкту оренди після припинення дії договору здійснюється комісією, яка складається з представників орендодавця (позивача), орендаря (відповідача) та балансоутримувача. Передача майна орендарем та прийом його орендодавцем оформлюється актом прийому-передачі об'єкта оренди, який підписується представниками сторін та балансоутримувачем. Об'єкт оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі об'єкта оренди.

Зважаючи на те, що судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди, об'єкт оренди - вбудовані нежилі приміщення літ. „А", загальною площею 195,4 кв.м, з кільцем та приямками, розташовані в житловій будівлі, яке перебуває на балансі КП „Жилсервіс-13" (далі - об'єкт оренди) за адресою: АДРЕСА_2 - підлягає поверненню позивачеві.

Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача передати орендоване майно Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради за актом приймання-передачі цього майна, яка є похідною від вимоги про розірвання договору, також підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 49, 75, 82, пунктом 3 статті 83, статтями 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд


ВИРІШИВ:


1. Позовні вимоги задовольнити частково.


2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, місто Севастополь, вул Луначарського, буд. 5, ідентифікаційний код 25750044, рахунок № 33213870700001 в ГУ ДКСУ у місті Севастополі, МФО 824509, ЄДРПОУ 38022717, код платежу 22080400, або на будь-який інший рахунок, вказаний стягувачем) 8 938,23 грн заборгованості по орендній платі, 345,71 грн пені, 30% річних у сумі 586,72 грн та 5 000,00 грн. штрафу.


3. Розірвати договір № 10-13 оренди нерухомого майна від 17.01.2013, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, буд. 5, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 25750044) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1).


4. Зобов'язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) передати Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, буд. 5, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 25750044) за актом приймання - передачі вбудовані нежилі приміщення літ. „А", загальною площею 195,4 кв.м, з кільцем та приямками, розташовані в житловій будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.


5. У задоволені решти вимог відмовити.


Видати наказ після набрання рішенням законної сили.


Повне рішення складено 11.09.2013




Суддя О.С. Грицай












Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація