АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 листопада 2006 року                                                            м. Вінниця

Колегія   суддів   судової   палати   з   цивільних   справ   Апеляційного   суду Вінницької області у складі: головуючого : Іващука В.А., суддів : Ковальчука О.В., Колоса С.С., при секретарі: Мазур Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" (далі ТзДВ "Страхова компанія "Кредо", Вінницької філії ПриватБанку про стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 вересня 2006 року,

установила

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 вересня 2006 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні зазначеного позову.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.

У своїх доводах ОСОБА_1 посилається на те, що Вінницька філія Приват  Банку безпідставно відмовила виплатити страхове відшкодування з підстав, що на момент страхового випадку керування транспортним засобом здійснювалося не страхувальником, а іншою особою, яка не була вписана в перелік осіб, визначених у заяві на страхування.

Зазначає про те, що суд не врахував, що іншою особою, яка керувала застрахованим транспортним засобом, був співвласник застрахованого автомобіля, а саме його дружина. Посилається, що відповідно до ч.З ст.368 ЦК України та ст.60 СК України зазначений автомобіль належить на праві спільної

Справа № 22 - 2600   2006 р.        Категорія: 17        Головуючий у суді першої інстанції Грабик В.В.

Суддя-доповідач апеляційної інстанції Іващук В.А.

сумісної власності подружжю, тобто йому та "дружині ОСОБА_2., тому відмова у виплаті страхового відшкодування є безпідставна.

Також апелянт посилається на те, що його дружина має право на керування транспортним засобом відповідно до Закону, а не доручення. З цих підстав дружина страхувальника не повинна була бути внесена в заяву на страхування.

Посилається на те, що згідно укладеного договору страхування не передбачено такі умови для відмови у виплаті страхового відшкодування на які посилається відповідач, тому відмова суперечить чинному законодавству.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 квітня 2005 року між Вінницькою філією Приватбанку та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір. Згідно з умовами цього договору позичальнику була відкрита кредитна лінія на суму 55326,1 грн. для придбання автомобіля УАЗ 31602 і для оплати страхових платежів. Згоду укладення договору надала дружина позичальника ОСОБА_2 А.С.

13 квітня 2005року ОСОБА_1 подав до ТзДВ „Страхова компанія „Кредо" заяву про укладення договору страхування наземного транспорту (додаток №1 до договору страхування), а саме автомобіля УАЗ 31602 реєстраційний номер НОМЕР_1, в якій не зазначив осіб, яким буде доручено керувати транспортним засобом.

13 квітня 2005 року між ТзДВ „Страхова компанія ,,Кредо"(страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) був укладений договір страхування наземного транспорту із зазначенням вигодонабувачем Приватбанку в особі Вінницької філії.

Згідно умов договору страховик не несе відповідальності якщо керування ТЗ на момент страхового випадку здійснювалося особою, яка не входить в перелік осіб, визначених у заяві на страхування чи цьому договорі (п.15.6). Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, передбачених розділом 15 цього договору (п. 16.3.7).

Згідно свідоцтва НОМЕР_2 зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, прізвище подружжя після реєстрації шлюбу ОСОБА_2.

24 жовтня 2005р. ОСОБА_1 була подана заява страховику про виплату страхового відшкодування в зв'язку з настанням страхового випадку, який мав місце' 23 жовтня 2005р. В заяві зазначено про те, що автомобілем керувала ОСОБА_2.

Згідно довідки від 30 листопада 2005 року виданої Хмільницьким МРВВС під час ДТП, яка сталася 23 жовтня 2005 року, власник автомобіля УАЗ-31602 д/н НОМЕР_1 знаходився в автомобілі, яким керувала його дружина ОСОБА_2.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність і обгрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення останньої виходячи із наступного.

Судом правильно визначені правові "норми, які підлягають застосуванню до встановлених правовідносин.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції правильно виходив із того, що страховиком правомірно було відмовлено у виплаті страхового відшкодування, оскільки згідно Договору страхування транспортного засобу страхова компанія відмовляє у виплаті страхового відшкодування у разі коли на момент настання страхового випадку автомобілем керувала особа не зазначена в заяві про укладення договору.

Відповідно ст.17 Закону України "Про страхування" для укладення договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.

Як вбачається із заяви ОСОБА_1, яку він подав страховику про укладення договору страхування наземного транспорту від 13 квітня 2005 року, він не зазначив у цій заяві, що доручає керування транспортним засобом іншим особам (а.с.12).

Згідно абзацу 5 пункту 15.6 (розділ 15) Договору страхування наземного транспорту НОМЕР_3, укладеного між позивачем ОСОБА_1(Страхувальник) та відповідачем ТзДВ "Страхова компанія "Кредо" (Страховик), страховик не несе відповідальності, якщо керування ТЗ на момент страхового випадку здійснювалось особою, яка не входить в перелік осіб, визначених у заяві на страхування чи цьому Договорі.

Відповідно пункту 16.3.7 вказаного Договору, Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках передбачених розділом 15 цього Договору.

Факт, що керування застрахованим транспортним засобом, на момент страхового випадку, здійснювалося особою, яка не входить в перелік осіб визначених у заяві на страхування, не оспорюється сторонами.

Правилами ст.26 Закону України "Про страхування" визначено право страховика відмовити страхувальнику у виплаті страхового відшкодування та визначені конкретні підстави відмови.

Частиною 2 цієї статті вказаного Закону, визначено, що умовами договору страхування можуть бути передбачені й інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить законодавству України.

Такими умовами відмови, згідно абзацу    5    пункту  15.6, пункту  16.3.7 . Договору    є    керування ТЗ    на момент страхового випадку    особою, яка    не входить в перелік осіб, визначених у заяві на страхування чи цьому Договорі.

Позивач, як страхувальник, подав відповідну письмову заяву для укладення договору страхування, погодився з умовами договору, підписавши його, тому висновок суду відповідає обставинам справи, а доводи апеляційної скарги колегія суддів не знайшла такими, що спростовують такий висновок.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом при вирішенні справи не враховані норми матеріального права, що регулюють право спільної сумісної власності, зокрема ст. 368 ЦК України, ст.60 СК України, не можна визнати обґрунтованими, оскільки правовідносини між сторонами виникли із зобов'язань за договором страхування та регулюються Договором страхування укладеним між страхувальником та страховиком, відповідними, нормами ЦК України, Закону України "Про страхування", відповідними Правилами страхування.

Відповідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права та скасуванню чи зміні не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308,   313, 314 ч.І п. 1, 315 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 вересня 2006 року

залишити без змін.                                  

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення.

Протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України.