АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9302/13 Справа № 2406/2554/12 Головуючий у 1 й інстанції - Петрюк Т.М. Доповідач - Пономарь З.М.

Категорія 45

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2013 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :

головуючої судді Пономарь З.М., суддів Ремеза В.А., Прозорової М.Л., при секретареві Литвиненко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпропетровськ цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (треті особи: Ганнівська сільська рада, Верхньодніпровський районний відділ Центру державного земельного кадастру) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Верхньодніпровського райсуду Дніпропетровської області від 13.12.2012р. у задоволенні позову ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору земельної ділянки відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати вказане судове рішення, посилаючись на його невідповідність вимогам закону.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.

Згідно договору 2008р. ОСОБА_4 передала фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 належну їй на підставі Державного акту про право власності на землю від 30.10.2001р. земельну ділянку площею 7.310 га на території Ганнівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в оренду на десять років, починаючи за дати реєстрації договору. Договір зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі у Верхньодніпровському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру 1.04.2010р. (а.с.4-6). Згідно акту прийому-передачі 2008р. ОСОБА_4 передала в оренду на 10 років вказану земельну ділянку, а приватний підприємець ОСОБА_3 прийняв її (а.с.7). Згідно письмової розписки ОСОБА_5, наданій ПП ОСОБА_3, за оренду земельної ділянки ОСОБА_4 у 2009 році отримано 2000грн. (а.с.41). ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4 померла і її спадкоємицею згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом стала ОСОБА_2 Спадщина, на яке видано свідоцтво, складалась із земельної ділянки (пай) площею 7.310 га, яка розташована на території Ганнівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області (а.с.10,11). Згідно письмової розписки ОСОБА_6, наданій ПП ОСОБА_3, за оренду земельної ділянки ОСОБА_4 у 2010 році отримано 2500грн. (а.с.43). Орендна плата за 2011 рік у вигляді пшениці та ячменю по 600 кг загальною вартістю 1800грн. отримана ОСОБА_7 (а.с.34,42).

Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції відповідно до вимог ст.15 Закону України «Про оренду землі» (в ред.2008р.) відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним укладеного її спадкодавицею ОСОБА_4 договору оренди земельної ділянки.

Рішення суду першої інстанції було предметом перегляду в Апеляційному суді Дніпропетровської області, у результаті чого ухвалою від 1.02.2013р. залишено без змін. (а.с.81-83). Скасовуючи 10.07.2013р. ухвалу апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду тієї ж інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ зазначив, що апеляційний суд передчасно залишив без змін рішення суду першої інстанції та, зокрема, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги.

Перевіряючи при повторному перегляді справи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, апеляційний суд вважає, що ними не спростовуються висновки суду першої інстанції. Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції того, що договір оренди не містить строку його дії суперечать дійсному тексту договору, у якому фактично зазначено вказаний строк у вигляді 10 років. Вказаний факт визнається і самою ОСОБА_2 ЇЇ доводи в апеляційній скарзі про труднощі з визначенням початку перебігу та закінченню цього десятирічного строку не можуть бути предметом обговорення на стадії апеляційного розгляду, оскільки зазначені обставини нею не зазначались у позовній заяві (а.с.35, 36). Крім того обставини щодо припинення дії договору за наявності спору можуть складати предмет самостійних вимог та не впливають на дійсність договору. Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на недійсність договору у зв'язку з відсутністю у ньому посилань на існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки також безпідставні та суперечать дійсному змісту договору. Так, у п.3 договору оренди зазначено, що орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку лише для товарного сільськогосподарського виробництва та здійснювати свою діяльність саме у вказаних межах. Сама ОСОБА_2 в апеляційній скарзі також погоджується з тим, що договір має вказане обмеження. Інших обмежень чи обтяжень щодо використання земельної ділянки сторонами договору оренди не зазначено. Не містять відомостей про те, що на час укладення договору оренди існували будь-які інші обмеження або обтяження щодо використання земельної ділянки ні матеріали справи, ні апеляційна скарга. Між тим, у ст.15 Закону України «Про оренду землі» у якості істотної умови договору оренди землі передбачено зазначення у ньому саме існуючих обмежень (обтяжень) щодо використання земельної ділянки. Тобто, на дійсність договору оренди могла вплинути лише та обставина, що на час укладення існувало обтяження відносно використання земельної ділянки, про яке сторонами не зазначено. Крім того, обов'язок повідомити орендаря при укладенні договору про наявність такого обтяження лежить саме на орендодавцеві. Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на відсутність у договорі умов використання земельної ділянки також безпідставні та суперечать дійсному змісту договору. ст.15 Закону України «Про оренду землі» у якості істотної умови договору оренди землі передбачено зазначення умов використання та цільове призначення земельної ділянки. У відповідності з вказаною нормою укладений ОСОБА_4 договір фактично містить як зазначені умови, так і ціль. За п.2,3 договору цільовим призначенням земельної ділянки є її сільськогосподарське використання орендарем для товарного сільськогосподарського виробництва на власний розсуд з дотриманням вимог чинного земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі. Доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що договір не містить умови щодо сівозміни культур не вказують на його недійсність, а можуть бути лише підставою для його доповнення нею як новим власником земельної ділянки у передбаченому п.4 договору порядку. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не вказують ні на неправильність судового рішення, ні на недійсність договору оренди. Фактично приводом до виникнення вказаного спору, як вбачається з первинного позову та обставин зміненої позовної заяви, стало невдоволення ОСОБА_2 сплатою орендарем орендної плати, що саме по собі не є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 у якості нового власника переданої в оренду земельної ділянки орендну плату фактично прийняла, що вказує на її згоду з вказаним договором шляхом прийняття виконання.

Враховуючи наведене, підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст.303,307,308,315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді :