СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
05.11.2008 Справа № 22-а-752/08
Попередній № справи 2-а-236/08
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Санакоєвої М.А. ,
Щепанської О.А.
секретар судового засідання Шелемет'єва О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився ,
від відповідачів: не з’явився (Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя),
не з'явився (Начальник Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя Жадаева Л.В.) ,
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя на постанову Київського районного суду м. Сімферополя (суддя Кукта М.В.) від 29.07.08 у справі №22-а-752/08
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя (бульвар Франко, б.25, м.Сімферополь, 95034)
Начальника Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя Жадаевої Л.В. (бульвар Франко, б.25, м.Сімферополь, 95034)
про визнання дій неправомірними,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Київського районного суду м.Сімферополя від 29.07.2008 позов задоволено частково, визнана незаконною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя у вигляді виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги в розмірі 55,00 грн., стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя на користь ОСОБА_1 1145,00 грн. невиплаченої разової грошової допомоги, передбаченої частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що позивач має право на пільги, встановлені для ветеранів війни –учасників війни Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993; відповідачем позивачу в 2007 році виплачувалась грошова допомога, яка не відповідає встановленим Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 розмірам.
Не погодившись з постановою суду, відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя, 07.08.2008 звернувся з заявою про апеляційне оскарження постанови, апеляційна скарга на постанову надійшла 26.08.2008, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.
Доводи апеляції мотивовані тим, що підстави для стягнення коштів за минулі роки на виплату недоплаченої щорічної грошової допомоги ветеранам війни відсутні, оскільки для забезпечення цієї виплати у встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 розмірах необхідно щорічно передбачати значні грошові кошти, але вони державою не виділяються, тому розмір цієї допомоги встановлюється Законом України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, відповідно до якого позивачу виплачувалась ця допомога.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2008 відкрито апеляційне провадження по апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя (арк.с.41-43).
Ухвалою суду від 29.09.2008 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду на 05.11.2008 (арк.с.47-49).
Позивач та відповідач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 05.11.2008, не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.53-56), про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з’явились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням абзацу третього резолютивної частини постанови у новій редакції на підставі пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 20.10.1999 (арк.с.4).
Відповідачем позивачу на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» здійснена виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 55,00 грн.
27.12.2007 вих.№10/6028 відповідач на заяву позивача від 30.11.2007 повідомив, що рішення питання про здійснення доплати до отриманої щорічної допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 можливо при внесенні відповідних змін до бюджетного законодавства України (арк.с.5).
09.01.2008 вх.№2-463 позивач звернувся до Київського районного суду м.Сімферополя з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя про визнання незаконною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя у вигляді виплати йому разової грошової допомоги за 2007 рік в розмірі 55,00 грн., стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя невиплаченої разової грошової допомоги в сумі 1163,00грн., стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 10000,00грн., передбаченої частиною п'ятою статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (арк.с.1-3).
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006.
Відповідно до частини п’ятої статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Посилання суду першої інстанції на статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 безпідставне і помилкове, оскільки цією статтею регулюються пільги інвалідам війни, однак це не призвело до прийняття неправильного рішення по справі.
Статтею 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями) учасникам війни здійснюється у розмірі 55,00 грн.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.04.2007 складає 406,00 грн.
У 2007 році встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої статті 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, збільшений на 1 відсоток згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, враховуючи зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 15.03.2007 N 749-V.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню грошова допомога до 9 травня як ветерану війни –учаснику війни за 2007 рік в межах заявлених позовних вимог згідно розрахунку позивача (410,06грн.*3-55,00грн.) в сумі 1175,18грн.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.
Однак, при прийнятті рішення про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя на користь ОСОБА_1 1145,00 грн. невиплаченої разової грошової допомоги, суд першої інстанції неправильного розрахував розмір грошової допомоги та не застосував збільшення встановленого у 2007 році розміру мінімальної пенсії у сумі 406,00 грн. на 1 відсоток, що передбачено статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, враховуючи зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 15.03.2007 № 749-V в порядку частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Згідно з частиною першою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення статей 29, 36, абзацу третього частини другої статті 56, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема: статті 29, за якою у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»здійснюється учасникам війни в розмірі 55,00 гривень; пункту 13 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для ветеранів війни. Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), є недійсними (частина третя статті 2 Закону).
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян –таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать нормам Конституції України про недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України).
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції «Кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань (п.2б рішення)
Аналогічна позиція міститься в рішенні Європейського Суду у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії».
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Тобто чинне правове положення передбачає виплату допомоги і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату разової щорічної допомоги учаснику війни до Дня Перемоги є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є ветераном війни –учасником війни, тому має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями) не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
З таких підстав висновки суду першої інстанції відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного –частині першій статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини, як джерелу права.
Доводи апеляційної скарги про відсутність фінансових можливостей держави для здійснення виплат разової грошової допомоги у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком є неспроможними, оскільки, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини першої статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність, реалізація особою права, яке пов’язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що спеціальний Закон тобто Закон України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, має перевагу перед Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), яким встановлені пільги для ветеранів війни, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31.03.1995 № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві позивачем щодо вимог про відшкодування моральної шкоди не зазначено, в чому полягала ця шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, тому вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, висновок суду першої інстанції про задоволення позову частково є правомірним.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Все вище перелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції –зміні в частині зазначення суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з викладенням абзацу другого резолютивної частини постанови в новій редакції.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, частиною четвертою статті 196, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя на постанову Київського районного суду м.Сімферополя (суддя Кукта М.В.) від 29.07.08 у справі № 2-а-236/08 залишити без задоволення.
2. Постанову Київського районного суду м.Сімферополя (суддя Кукта М.В.) від 29.07.08 у справі № 2-а-236/08 змінити, виклавши абзац третій її резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя на користь ОСОБА_1 1175,18 грн. невиплаченої разової грошової допомоги, передбаченої частиною п'ятою статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"».
3. В іншій частині постанову Київського районного суду м.Сімферополя (суддя Кукта М.В.) від 29.07.08 у справі № 2-а-236/08 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна
Судді М.А.Санакоєва