ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

 

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

 

ПОСТАНОВА

Іменем України

 

06.11.08

Справа №2-а-1379/08

 

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі :

Головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Заєвській Н.В.,

За участю сторін:

від позивача -  ОСОБА_1, представник за дов.,

від  відповідача  - не з'явився,

розглянув адміністративну справу 

, 

за позовом   ОСОБА_2       

до   Військової частини А0156             

про  стягнення заборгованості.

Суть спору: Позивач ОСОБА_2 звернувся до Окружногоадміністративного суду АРК з адміністративним позовом до Військової частини А0156  про стягнення заборгованості грошової компенсації за недотримане речове майно після звільнення з військової служби у сумі  7321,54 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, місце та дату судового засідання був повідомлений належним чином. У письмових запереченнях на адміністративний позов проти задоволення позову заперечував.

У зв'язку з тим, що необхідних для вирішення справи доказів, наявних у матеріалах справи, достатньо, суд вважає можливим розглядати справу за відсутністю представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

 

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 частини 1  статті 3 КАС України  дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 до 08.02.2008 року проходив військову службу в Збройних Силах України та його  вислуга років складає 19 повних років, що підтверджується витягом із наказу.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 30.11.2007 рокуНОМЕР_1  ОСОБА_2звільнений з військової служби у запас за пунктом 63 підпунктом «в» (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу.

Відповідно до наказу  командира військової частини А 0156 від 08.02.08р. № 27 ОСОБА_2звільнений у відставку з 08.02.2008 року.

Таким чином, всі правовідносини, що виникають між ОСОБА_2та військовою частиною А0156, у тому числі з командуванням зазначеної частини, з приводу проходження військової служби, звільнення, виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту військовослужбовців, відносяться до публічної служби.

 

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Судом встановлено, що відповідно до довідки-розрахунку № 83 від 08.02.08р. (а.с.6) на отримання грошової компенсації замість належного речового майна, за надписом начальника речової служби військової частини А0156 ОСОБА_3, позивач не отримав речове майно на суму 4210,44 гривень.

Судом встановлено, що відповідач визнавав факт наявності заборгованості по виплаті компенсації за речове майно та пояснював неможливість її погашення відсутністю коштів військової частини та зупиненням дії Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". 

Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація відповідачем ОСОБА_2 не  виплачена, а відповідач відмовляється від погашення заборгованості.

Суд вважає, що вказані доводи відповідача, не можуть бути враховані при вирішені справи з наступних підстав.

Судом встановлено, що Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» № 1459-III від 17.02.2000 року призупинена дія частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.

Але судом встановлено, що Законом України №328-V від 03.11.2006 введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом,та на яку не поширюється зупинення, встановлене  Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».

Частиною 1 статті 91 Закону України від 20.12.1991 №20ІІ-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 27 Положення про порядок  речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України от 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці у разі звільнення з військової служби у запас  або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм але не отримане протягом  дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.

Враховуючи, що право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно виникає саме з моменту звільнення військовослужбовця зі Збройних Сил України, судом встановлено що строк для звернення з позовом до суду позивачем не пропущено.

Відповідно  до частини 1 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

          Суд враховує, що підпунктом 1 пункту 67 розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» від 28.12.2007 р. № 107-VI частина 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" була змінена стосовно неможливості скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни.          

З'ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

          Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України  гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

          Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

          Утверджуючи та забезпечуючи  права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист  і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

          Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

          Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

          На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їх. 

          Таким чином, будь-які закони, які регулюють  правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України “Про державний бюджет на 2008 рік” мають відповідати вимогам Конституції та Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

          Крім того, встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, у тому числі Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

          Отже, виключення Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” від 28.12.2007 р. № 107-VI з частини 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" норм про неможливість  скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом.

          Враховуючи викладене Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008, № 10-рп/2008 "У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)"  визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) підпункт 1 пункту 67 розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» від 28.12.2007 р. № 107-VI .

Суд враховує, що відповідно до пунктів 6,7 Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008, № 10-рп/2008 рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, при визначені розміру та порядку виплати компенсації за недотримане речове  майно військовослужбовцям необхідно керуватися частиною 1 статті   91 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пунктом 27 Положення про порядок  речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів  України от 28 жовтня 2004 року № 1444.

Відповідно до Закону України від 19.10.2000р. № 20580 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159 і на підставі довідки з Управління статистики, заборгованість по виплаті за вказаний період станом на 01.06.08р. з урахуванням індексів споживчих цін по Україні складає 3111,10 грн., яка, відповідно до чинного законодавства України, підлягає нарахуванню до стягнення з відповідача.

Доводи відповідача, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю коштів, призначених на ці виплати не можуть прийняті до уваги з наступних підстав.

Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних  та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати компенсації за отримане речове майно звільненим військовослужбовцям.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд находить, дії командування військової часини А0156 щодо відмови у виплаті ОСОБА_2грошової компенсації за речове майно при звільненні його з військової служби такими, що суперечать чинному законодавству, а саме частині 1 статті   91 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту 27 Положення про порядок  речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України от 28 жовтня 2004 року № 1444, отже позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 06 листопада 2008 року судом проголошено вступну та резолютивну  частини  постанови. Постанову складено у повному обсязі 11 листопада 2008 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями  94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати дії командування військової частини А0156 щодо невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за не отримане речове майно  при звільненні в запас протиправними.

3.          Стягнути з військової частини А0156  (ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь ОСОБА_2(ідентифікаційний код ІНФОРМАЦІЯ_2) заборгованість з грошової компенсації за не отримане речове, з урахуванням індексів споживчих цін в Україні у сумі 7321,54 грн.

4.          Стягнути на користь ОСОБА_2з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73 гривни 22 копійки.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

          Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

 

 

Суддя  Окружного

адміністративного суду

Автономної Республіки Крим                                          Циганова Г.Ю.