АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7319/13 Головуючий в першій інстанції - Кудрявцева Т.О.

Категорія - 52 Доповідач - Котушенко С.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого Котушенко С.П.

суддів Петренко І.О., Романюк М.М.

при секретарі Філіпповій К.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 квітня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект», ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до державного підприємства Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позивач вказував на те, що з 1994 року перебував з відповідачем в трудових відносинах в якості заступника директора із загальних питань. Наказом № 31-к від 22 березня 2007 року його було звільнено з роботи на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з відсутністю на роботі більше трьох годин без поважних причин.

Посилаючись на незаконність свого звільнення, оскільки прогулу він не вчиняв, а був відсутнім на роботі з поважних причин, позивач просив позов задовольнити.

Справа судами розглядалася неодноразово. Після скасування ухвалою Верховного Суду України від 22 вересня 2010 року судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, позивач неодноразово уточнював та змінював свої позовні вимоги, частково відмовлявся від них.

В остаточній редакції позову ОСОБА_2 просив визнати незаконним та скасувати наказ №31-к від 22 березня 2007 року, поновити його на роботі з 27 вересня 2010 року із збереженням всіх умов трудового договору, які діяли до незаконного звільнення; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 жовтня 2010 року по час поновлення на роботі; зобов'язати відповідача перерахувати пенсійні внески згідно з вимогами законодавства України до пенсійного фонду у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська та видати йому (позивачеві) відомості про нарахування і виплату страхових внесків помісячно на виплачену за рішенням суду заробітну плату за час вимушеного прогулу для перерахунку пенсії.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 квітня 2013 року позов в частині визнання наказу незаконним задоволено, а в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення в частині відмови у задоволенні позову як незаконного та про ухвалення нового рішення.

В іншій частині рішення не оскаржується і, у відповідності зі ст.303 ЦПК України, не переглядається.

Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів не вбачає передбачених законом підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що з 1994 року ОСОБА_2 перебував з відповідачем в трудових правовідносинах в якості заступника директора із загальних питань.

03 квітня 2006 року його було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників, а рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року - поновлено на роботі (а.с.30 т.1).

Наказом №31-к від 22 березня 2007 року позивача було звільнено з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул у зв'язку з відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин (а.с.35 т.1).

У відповідності з п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.22 постанови від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.п.3, 4, 7, 8 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Встановивши, що рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року про поновлення ОСОБА_2 на роботі було виконане лише 09 вересня 2010 року, а 27 вересня того ж року він звільнився з роботи за власним бажанням, суд визнав наказ відповідача №31-к від 22 березня 2007 року про звільнення позивача з роботи за прогул незаконним і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для поновлення його на роботі та задоволення іншої частини позову.

При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що визнавши наказ про звільнення позивача з роботи незаконним, суд зобов'язаний був поновити його на роботі, оскільки незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише у разі повної ліквідації підприємства, є безпідставними з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 10 вересня 2010 року було поновлено юридичний статус ОСОБА_2 як працівника державного підприємства Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект», що підтверджується наказом відповідача №175-к від 10 вересня 2010 року, складеним в той же день актом державного виконавця, постановою Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції від 16 вересня 2010 року про закінчення виконавчого провадження.

З акту державного виконавця від 10 вересня 2010 року (а.с.76т.6) вбачається, що приступити до виконання трудових обов'язків ОСОБА_2 відмовився, пославшись на те, що працює на іншому підприємстві. Проти цього не заперечував і сам позивач в суді апеляційної інстанції, пояснивши, що на день виконання рішення він дійсно працював на іншому підприємстві.

13 вересня 2010 року ОСОБА_2 подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України (а.с.78 об. т.6).

Наказом №184-к від 24 вересня 2010 року відповідач звільнив позивача з роботи за власним бажанням з 27 вересня 2010 року (т.3 а.с.99, т.4 а.с.162), а тому у суду не було підстав для поновлення його на роботі.

Посилання апелянта на те, що його звільнення з роботи 27 вересня 2010 року здійснено не у відповідності з ч.3 ст.38 КЗпП України, не є підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки предметом даного спору є правовідносини сторін щодо звільнення ОСОБА_2 з роботи 22 березня 2007 року, а не 27 вересня 2010 року.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом строку розгляду справи, недолучення до справи журналів судових засідань, неналежне оформлення носіїв інформації, на які здійснювався технічний запис судових засідань, на несвоєчасну видачу копії повного рішення та інше, не може бути підставою для скасування рішення, оскільки відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи, не мають правового значення для вирішення спору, висновки суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці. Рішення суду в оскарженій частині відповідає встановленим обставинам та вимогам закону, що регулює зазначені правовідносини, підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 квітня 2013 року в оскарженій частині залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДІ: