АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7342/13 Головуючий в першій інстанції - Спаї В.В.

Категорія - 41 Доповідач - Котушенко С.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого Котушенко С.П.

суддів Петренко І.О., Романюк М.М.

при секретарі Філіпповій К.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 11 квітня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Державна міграційна служба України в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська про виселення та скасування реєстрації,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про виселення з квартири АДРЕСА_1 та скасування реєстрації. Позивачка вказувала на те, що вказана квартира була придбана в період її шлюбу зі ОСОБА_4, а тому є їх спільно сумісною власністю.

Посилаючись на те, що без її згоди в квартирі зареєстрована та проживає ОСОБА_3 - теперішня дружина ОСОБА_4, позивачка просила виселити відповідачку з квартири та скасувати її реєстрацію.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 11 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ставить питання про скасування рішення як необґрунтованого, постановленого з порушенням норм матеріального і процесуального права та про ухвалення нового рішення.

Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з 22 березня 2003 року по 14 грудня 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 знаходились у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 02 листопада 2011 року за кожним з них визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 отриманої на підставі договору пайового будівництва багатоквартирного будинку.

04 листопада 2009 року ОСОБА_4 уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_3, котра стала проживати в зазначеній квартирі і 07 червня 2010 року була там зареєстрована.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині виселення відповідачки, суд виходив з того, що свої вимоги в даній частині позивач обґрунтував ст.ст.150, 156 ЖК України та ст.ст.369, 383 ЦК України, проте дані правові норми не встановлюють підстави для виселення осіб, членів сім'ї іншого співвласника квартири, а суд не має права за власною ініціативою змінювати обрану позивачем підставу позову.

Погодитись з таким висновком суду не можна з огляду на наступне.

Згідно зі ст.119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст.31, 212 вказаного Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не посилання на певну норму закону. Тому якщо позивач посилається не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує відповідну норму закону незалежно від того, чи отримано на це згоду позивача.

Розглядаючи справу, суд не уточнив підстави позову, не з'ясував, коли саме була придбана квартира АДРЕСА_1, хоч це має суттєве значення для вирішення спору, залишив поза увагою, що до участі у справі не притягнуто співвласника квартири ОСОБА_4, без якого не можна встановити статус відповідачки в зазначеній квартирі.

Враховуючи неможливість виконання вказаних дій на стадії апеляційного розгляду справи, а саме: уточнення підстави позову, вирішення питання про притягнення особи до участі в справі та інше, колегія суддів вважає за необхідне в задоволенні позову про виселення відмовити саме з цих підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині скасування реєстрації відповідачки, суд виходив з того, що позивачка неправильно обрала спосіб захисту своїх прав.

Відповідно до ст.16 ЦК України саме по собі заявлення вимоги про скасування реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про право.

Невірно обраний спосіб захисту порушеного права є підставою для відмови в задоволенні пред'явлених особою вимог, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні даної частини позову саме з цих підстав.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 11 квітня 2013 року змінити в частині обґрунтування відмови в задоволенні позову про виселення відповідно з даним рішенням, а в іншій частині - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДІ: