Справа № 22-10477/2006 рік                            Головуючий у 1 інстанції Лєгостаєв О.А.

Категорія    21                                                    Доповідач Маширо О.П.

РІШЕННЯ

іменем України

22 дистопада 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючої Краснощоковій Н. С. суддів Маширо О.П., Азевича В. Б. при секретарі Таранець В. О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петровському районі м.Донецька на рішення Петровського районного суду м.Донецька від 25 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних   захворювань   України   у   Петровському   районі   м.Донецька   про відшкодування моральної шкоди,

установив:

До апеляційного суду звернулось відділення виконавчої дирекції Фонду з апеляційною скаргою на рішення Петровського районного суду м.Донецька, яким були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 та з відділення Фонду на його користь стягнуто 15 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Суд виходив з того, що позивач майже 28 років працював на підземних роботах на підприємствах вугільної промисловості.

25 червня 2003 року під час виконання службових обов'язків на робочому місці з ним стався нещасний випадок, він отримав виробничу травму.

Висновком МСЕК від 26 листопада 2003 року ОСОБА_1 уперше була встановлена третя група інвалідності у зв"язку з трудовим каліцтвом, а при повторному огляді 15 грудня 2004 року - 30% стійкої втрати професійної працездатності та третя група інвалідності - безстроково.

На підставі наданих сторонами доказів суд зробив висновок про те, що позивачеві у зв"язку з трудовим каліцтвом, частковою втратою працездатності безстроково, зміною звичайних умов та ритму життя була спричинена моральна шкода, тому суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнув з відповідача на його користь 15 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні  його  вимог,  оскільки ОСОБА_1 не надав до суду ніяких доказів щодо спричинення йому моральної шкоди, зокрема, таким доказом може бути спеціальний висновок МСЕК.

Крім того, ст.77 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік" було зупинено дію ст.34 Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України", тобто правової норми, яка регулює відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду змінити в частині розміру морального відшкодування та зменшити суму стягнутої моральної шкоди, з таких підстав.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції встановив, що позивач, працюючи у несприятливих, шкідливих умовах був травмований на виробництві, внаслідок чого став інвалідом, частково втратив професійну працездатність. Цей факт підтверджується наданими до суду доказами, зокрема, актом розслідування, виписками із історії хвороби, висновками МСЕК.

Через ушкодження здоров"я позивач постійно відчуває фізичний біль, дискомфорт, змушений систематично лікуватись, порушені його звичайні життєві зв"язки. Позивач має вік 48 роки, він 1958 року народження, однак за станом здоров"я має певні обмеження як на роботі, так і у побуті. Стійка втрата професійної працездатності та група інвалідності встановлені йому безстроково, що свідчить про незворотність процесів втрати здоров"я.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції Обгрунтовано було встановлено, що позивачеві за вказаних обставин була спричинена моральна шкода, тому у відповідності до вимог ст,21 Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України" у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний відшкодувати потерпілому, окрім інших страхових виплат, також і моральну шкоду.'

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань потерпілого, стан його здоров"я, тяжкість завданої шкоди, наслідки ушкодження здоров"я, істотність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках потерпілого.

На думку апеляційного суду, визначаючи розмір морального відшкодування, суд першої інстанції не у повній мірі врахував наведене, не навів відповідних мотивів визначення саме такої суми відшкодування, тому стягнуту суму моральної шкоди слід зменшити та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 9 000 грн. у відшкодування спричиненої йому моральної шкоди.

Апеляційний суд вважає, що саме така сума буде найбільш адекватним грошовим еквівалентом ступіню моральних страждань позивача, а також відповідатиме принципам розумності та справедливості.

Керуючись ст.ст. 309, 313, 316 ЦПК України, алеляційний суд

вирішив:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петровському районі м.Донецька задовольнити частково.

Рішення Петровського районного суду м.Донецька від 25 вересня 2006 року в частині розміру морального відшкодування змінити та стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петровському районі м.Донецька на користь ОСОБА_1 9 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.