Справа 22-1445 ас Головуючий у 1 інстанції Бескровна О.Л.
Категорія 38 Доповідач Червинська М.Є.
ПОСТАНОВА Іменем України
22 листопада 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі
Головуючої: Червинської М.Є. Суддів: Алексеева А.В., Лісового О.О. При секретарі Мартіросовій А.Б.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку адміністративну справу за апеляційною скаргою Пролетарсько-Будьоннівського об"єднаного районного військового комісаріату м. Донецька на постанову Ленінського районного суду м. Донецька від 21 червня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Пролетарсько-Будьоннівського об"єднаного районного військового комісаріату м. Донецька, Донецького обласного військового комісаріату про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню,
Встановив:
Постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 21 червня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені, визнана неправомірною бездіяльність Пролетарсько-Будьонівського об"єднаного районного військового комісаріату м. Донецька щодо не нарахування надбавки позивачу за безперервну службу в розмірі 70 і 90 відсотків за періоди 2003-2005 роки. Відповідач зобов"язаний зробити доплату грошового забезпечення позивачу з урахуванням надбавки за безперервну службу за періоди: з 1.05.2003 р. по 31.10.2003 р. -55%, з 1.01.2004р. по 31.08.2004 року- 55%, з 1.09.2004 р. по 31.11.2004 р. -20%, з 1.01.2005 р. по 28.02.2005 р. - 70%, а також грошову допомогу на оздоровлення в повному обсязі за 2003, 2004, 2005 роки, з відповідача на користь позивача стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 500 гривень, державне мито на користь держави 51 гривню.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду, ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і не ґрунтуються на законі.
Суд першої інстанції встановив, що позивач пррходив службу у відповідача, при виплаті грошового забезпечення він отримував з 1.05.2003 року надбавку за безперервну службу в Збройних Силах України, суд дійшов до висновку, що відповідач неправильно визначав розмір такої надбавки, визнав, що при визначенні розміру надбавки відповідачем були порушені вимоги закону, тому задовольнив адміністративний позов позивача.
В судовому засіданні представник позивача та позивач просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, відповідачі в судове засідання не з"явились, повідомлені належним чином про час і місце судового засідання.
Заслухавши доповідача, доводи позивача, його представника, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду скасуванню, з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову з наступних підстав:
Відповідно до вимог п.4 ст. 202 КАС України підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах закону, тому постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нової постанови щодо відмови в задоволенні позову.
Встановлено, що позивач проходив службу в Пролетарсько-Будьонівському об"єднаному районному військовому комісаріаті м. Донецька з 31.03.2003 року по 31.03.2005 року, йому виплачувалось грошове забезпечення до якого включалась надбавка за безперервну службу в Збройних Силах України.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов до висновку, що така надбавка сплачувалась на підставі наказів Міністра оборони України проте у неналежному розмірі, суд вважав, що при цьому виплата надбавки в меншому розмірі ніж встановлено законом на підставі наказів Міністра оборони України порушає права та інтереси позивача, не відповідає Конституції України та законам України. З таким висновком погодитись неможливо. Відповідно до п. 1 Указу Президента України „Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" від 29 жовтня 2003 року № 1227/2003 Міністру оборони України надано право встановлювати військовослужбовцям щомісячні надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби в таких розмірах : понад 5 років - до 10, понад 10 років - до 30, понад 15 років - до 50, понад 20 років -до 70, понад 25 років -до 90 відсотків.
В судовому засіданні не заперечувалось, що позивач отримував вказану надбавку, але суд вважав, що розмір такої надбавки повинен становити максимальний розмір, встановлений Указом, залежно від стажу служби позивача з 2003 року - 70 %, з 2004 року - 90 %.
Суд першої інстанції не врахував, що зазначеним Указом Президента України передбачено право, а не обов'язок Міністра оборони встановлювати надбавки, Указом визначений граничний максимальний розмір надбавки.
Відповідно до п. 2 Указу виплата надбавок здійснюється з 1 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.
Відповідно до Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 26 травня 2003 року № 149, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 травня 2003 року за № 411/7732 розмір щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України щорічно встановлюються, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, за рішенням Міністра оборони України.
Встановлено й сторонами не спростовувалось в судовому засіданні, що надбавку за безперервну службу позивач, починаючи з травня 2003 року, отримував в розмірі, який був визначений рішеннями Міністра оборони України. Висновок суду першої інстанції що при цьому відповідач повинен був сплачувати надбавку в максимальному розмірі, встановленому Указом, суперечать вимогам зазначеного Указу Президента України та вказаної Інструкції. Суд першої інстанції не врахував, що Указом передбачено право, а не обов"язок Міністра оборони встановлювати максимальні розміри надбавки визначені Указом, при цьому розмір такої надбавки встановлюється виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.
Суд першої інстанції зобов"язав відповідача виплатити позивачу допомогу на оздоровлення в повному обсязі за 2003-2005 роки, при цьому виходив з того, що позивач отримував надбавну до грошового забезпечення не в належному розмірі, тому і допомога на оздоровлення, яка визначається залежно від сум грошового забезпечення, сплачувалась не в повному розмірі. Оскільки встановлено, що набавка за безперервну службу сплачувалась позивачу в розмірах, встановлених рішеннями Міністра оборони України, підстав для задоволення позову щодо стягнення сум на оздоровлення також не має.
Оскільки в судовому засіданні не встановлено порушення прав позивача при виплаті надбавки за безперервну службу, відповідач діяв в межах повноважень та на підставі закону при визначенні розміру надбавки, адміністративний позов задоволенню не
підлягає.
Керуючись ст. 198,202 КАС України, апеляційний суд Ухвалив:
Апеляційну скаргу Пролетарсько-Будьоннівського об'єднаного районного військового комісаріату м. Донецька задовольнити.
Постанову Ленінського районного суду м. Донецька від 21 червня 2006 року скасувати.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Пролетарсько-Будьонівського об"єднаного районного військового комісаріату м. Донецька про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню та допомоги на оздоровлення відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом місяця з дня набрання законної сили