АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого, судді Стуковенкової Т.Г.
суддів - Капелюхи В.М., Чернусь К.П.
за участю прокурора Брусенцової І.В.
секретаря Філіної Я.Г.
потерпілої ОСОБА_1
представника потерпілої ОСОБА_2
обвинуваченого ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську кримінальне провадження №12013040370000414 з апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2013 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Павлоград, Дніпропетровської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого згідно ст. 89 КК України,
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України до двох років обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України обвинуваченого звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком два роки.
На підставі ст.76 КК України на нього покладені обов'язки, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
Даним вироком закрите провадження по цивільному позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в частині стягнення заборгованості по аліментам в сумі 29861,50 грн.
Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення на відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином, 20000 грн. задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 гривень. В іншій частині позову відмовилено.
За вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним і засуджений за те, що маючи відомості про необхідність сплати присуджених за рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.07.2008 р. аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, в розмірі 1/4 частини від свого заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, починаючи з 08 липня 2008 року і до повноліття дитини, з 08.07.2008 року до 01.04.2012 року аліменти сплачував періодично, в розмірі 20-40 гривен щомісячно, іншої будь-якої матеріальної допомоги не надавав. Починаючи з 09.03.2011р. по ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3, достовірно знаючи про необхідність виплати аліментів, злісно ухиляючись від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини, не виконував в добровільному порядку покладені на нього судовим рішенням зобов'язання і аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, на користь ОСОБА_6 повністю не виплачував, іншої матеріальної допомоги дитині не надавав, офіційно не працевлаштовувався, маючи таку можливість, в Павлоградський міськрайонний центр зайнятості з приводу працевлаштування не звертався, займався підприємницькою діяльністю,аліменти в результаті чого утворив заборгованість по сплаті аліментів за вказаний період, у сумі 9449,2 грн., що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.
Загальна ж заборгованість ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 по виплаті аліментів, за період часу з 08.07.2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 , склала 17070,60 грн.
В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просить вирок суду змінити в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та його особі через його м'якість, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадженняё істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. При цьому вказує, що суд першої інстанції, при призначенні покарання не в повній мірі врахував всі обставини справи, а саме, що обвинувачений не виплачує аліменти на утримання неповнолітньої доньки протягом тривалого часу, а коли й виплачував, то зовсім в мізерному розмірі. Працюючи підприємцем, він, як на її думку, має можливість виплачувати аліменти або надавати будь яку іншу матеріальну допомогу, проте уклоняється від виконання своїх обов'язків і не погоджується ні на які її пропозиції по наданню матеріальної допомоги на утримання дитини: оплата школи, купівля одягу, підручників, оплата кружків. Вважає, що суд не обґрунтовано не взяв до уваги, що ОСОБА_3 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічне правопорушення, незаконно відмовив в задоволенні її позовних вимог у частині відшкодування матеріальної шкоди та зменшив розмір моральної шкоди.
Просить призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді двох років позбавлення волі та задовольнити її позовні вимоги про стягнення з засудженого матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі, з урахуванням уточненої матеріальної шкоди обвинувальним актом від 04.07.2013 року.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_3 просять вирок суду залишити без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість, заперечують порушення судом вимог кримінально-процесуального закону. Вказують, що заборгованість по виплаті аліментів виникла з поважних причин, а саме, із-за тяжкого матеріального положення обвинуваченого, оскільки підприємницька діяльність не дає достатніх прибутків для виплати аліментів в повному обсязі, а припинення такої діяльності вимагає великих затрат для оплати аудиту. Центр занятості населення не надає допомоги з питань працевлаштування суб'єктам підприємницької діяльності. Вважають, що наявність заборгованості по аліментам не може характеризувати ОСОБА_3 як злісного злочинця, оскільки він ніколи не відмовлявся від сплати заборгованості по аліментам, аліменти сплачував в межах 30% прожиткового мінімуму. Вказують на те, що при розгляді даного кримінального провадження кваліфікація вчиненого ОСОБА_3 правопорушення потерпілою не заперечувалась, а тому посилання в апеляційній скарзі на неповноту судового розгляду, н6е відповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону не можуть бути підставою для скасування або зміни вироку. Посилаються на додержання судом вимог цивільно-процесуального закону при вирішенні цивільного позову потерпілої.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, прокурора, який вважає вирок суду законним і справедливим і просить залишити його без зміни, потерпілу та її представника ОСОБА_2, які підтримали апеляційну скаргу, обвинуваченого і його останнє слово, який заперечував проти апеляції і просив вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляції в її межах, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Висновок суду про винність ОСОБА_3 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення відповідає фактичним обставинам справи є обґрунтованим і, фактично, не оскаржується учасниками судового розгляду. Не оскаржується в апеляційному порядку і кваліфікація його дій.
Перерахувавши в апеляційній скарзі обставини, які відповідно до ст.409 КПК України являються підставами до скасування або зміни вироку, потерпіла в апеляційній скарзі не навела в підтвердження цих обставин належних доводів. За змістом апеляційної скарги, потерпіла ОСОБА_1 не погоджується з вироком в частині призначеного обвинуваченому покарання, через його м'якість, та в частині вирішення цивільного позову.
Виходячи з викладеного, та вимог ст.404 КПК України, колегія суддів перевіряє вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року зі змінами, внесеними Постановами № 18 від 10 грудня 2004 року і № 8 від 12 червня 2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про винну особу і обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для його виправлення і попередження нових злочинів.
Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_3 покарання, суд у відповідності до вимог ст.65 КК України, урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії невеликої тяжкості, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, обставини, які пом'якшують покарання, до яких відніс визнання вини та активне сприяння встановленню істини по справі, часткове погашення заборгованості по аліментам.
Наведені у вироку дані про особу ОСОБА_3 свідчать про те, що за місцем проживання він характеризується позитивно, на обліку у лікаря психіатра і нарколога не перебуває, відповідно до ст. 89 КК України вважається особою, яка не має судимості, рухоме і не рухоме майно за ним не зареєстровано.
Обставини, які б обтяжували покарання обвинуваченого, при розгляді кримінального провадження судом першої інстанції не встановлені.
До апеляційного розгляду даного кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_3 додатково, частково погашаючи заборгованість, виплатив потерпілій 500 грн., що підтверджується ксерокопією квитанції.
Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обрання ОСОБА_3 міри покарання, пов'язаної з обмеженням волі та можливість його виправлення та попередження нових злочинів без ізоляції від суспільства, в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України. Підстав для зміни чи скасування вироку через м'якість покарання, про що ставиться питання в апеляції потерпілої, колегія суддів не знаходить.
Колегія суддів не вбачає порушень щодо вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_1
Так, судом 1-ї інстанції вірно встановлені обставини щодо існування чинного рішення суду від 08 липня 2008 року, про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь потерпілої аліментів на утримання дитини, по якому відкрито виконавче провадження. Суд, вірно оцінивши всі докази, при вирішенні позовних вимог потерпілої ОСОБА_8 правильно врахував положення п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, і прийшов до висновку про закриття провадження в частині стягнення матеріальної шкоди з обвинуваченого в зв'язку з існуванням з вказаних відносин чинного рішення суду.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції враховані обставини справи і її розмір відповідає принципу розумності і справедливості.
Виходячи із викладеного, вирішення судом цивільного позову в даному кримінальному провадженні відповідає вимогам закону і підстав для задоволення доводів скарги потерпілої та його зміни немає.
Керуючись ст. ст.404, 405, 407 КПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1- залишити без задоволення, а вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2013 року відносно ОСОБА_3 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 3 місяців з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді
Справа №11-кп/774/449/13 Суддя у 1 інстанції - Мицак М.С.
Категорія ч.1 ст. 164 КК України Доповідач Стуковенкова Т.Г.