Справа №22ц-1038/06 Головуючий у 1 інстанції - Іщук Л.П.
Категорія - спір, що виник Доповідач - Русинчук М.М.
з договору страхування
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 грудня 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А.
суддів - Расевича С.І., Русинчука М.М.,
при секретарі - Царук О.В., розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам» (ЗАТ «Просто-страхування») (далі - ЗАТ «Просто-страхування) про визнання факту укладення договору страхувння, стягнення страхової суми та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача на рішення Луцького міськрайонного суду від 6 вересня 2006 року.
Особи, які беруть участь у справі: позивач - ОСОБА_1;
представник позивача - ОСОБА_2 (а. с. 14); відповідач - ЗАТ «Просто-страхування»; представник відповідача - Синюк Станіслав Леонідович (а. с. 35).
Колегія суддів
ВСТАНОВИЛА:
17 травня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ЗАТ «Просто-страхування» і до його Волинської філії про визнання факту укладення договору добровільного страхування транспортного засобу, стягнення страхової суми, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що у вихідний день 7 травня 2006 року після узгодження всіх істотних умов з страховим агентом названої страхової компанії щодо страхування його власного автомобіля Lexus LX 470 на випадок незаконного заволодіння ним та його пошкодження він заповнив заяву на страхування встановленого відповідачем зразка, яку підписав страховий агент, і через останнього сплатив весь страховий платіж в сумі 26 512 грн.
Договір страхування у письмовій формі мав бути виданий йому в перший робочий день 10 травня 2006 року.
В травня 2006 року вказаний автомобіль був викрадений, про що позивач в той же день повідомив страховика усно, а 10 травня - письмово.
Відповідач на звернення позивача відмовився видавати йому письмовий договір страхування.
Вважаючи, що фактично між сторонами укладено договір страхування автомобіля позивача, який набрав чинності з моменту внесення ним страхового платежу, ОСОБА_1 просив визнати факт укладення договору добровільного страхування транспортного засобу, стягнути в його користь з відповідача 505 000 грн. страхової суми та 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Під час попереднього судового засідання за заявою позивача з кола осіб, які беруть участь у справі, виключено Волинську філію ЗАТ «Просто-страхування», оскільки вона не є юридичною особою.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач збільшив позовні вимоги і додатково просив стягнути в його користь з відповідача 15 150 грн. неустойки згідно з пунктом 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та 5 000 грн. витрат на оплату правової допомоги.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 6 вересня 2006 року позов задоволено частково,
Постановлено визнати факт укладення договору добровільного страхування автомобіля Lexus LX 470, 2006 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, об'єм двигуна 4664 куб. см., вартістю 505 000 грн., із визначеною за згодою сторін страховою сумою в розмірі 505 000 грн., строком на один рік, із страхуванням наступних ризиків: «незаконне заволодіння і пошкодження» та «пошкодження» транспортного засобу, із сплатою страхувальником ОСОБА_1 страховику - ЗАТ «Просто-страхування» страхового платежу в сумі 26 512 грн. 7 травня 2006 року.
Стягнуто з ЗАТ «Просто-страхування» в користь ОСОБА_1 505 000 матеріальної шкоди 1000 грн. моральної шкоди, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та в дохід держави 1708,5 грн. судового збору.
В своїй апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення суду і ухвалити нове про відмову в позові, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та вимогам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду -скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав, що між сторонами 7 травня 2006 року було укладено договір страхування належного позивачу автомобіля на випадок його незаконного заволодіння і пошкодження, а тому після настання на наступний день страхового випадку у відповідача виник обов'язок виплатити страхувальнику вартість викраденого у нього автомобіля.
Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Таке ж визначення поняття договору страхування закріплено в ст. 16 Закону України від 07.03.1996 року (з наступними змінами) «Про страхування» (далі - Закон).
Статтею 981 цього Кодексу передбачено, що даний договір укладається в письмовій формі, зокрема шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). Такі ж положення містяться в ст. ст. 16, 17 Закону.
У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним (ч. 2 ст. 981 ЦК), тобто таким, що не створює для сторін будь-яких прав та обов'язків.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або коли воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного чи іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюються печаткою.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 вказаного Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Судом встановлено, що договір про страхування належного позивачу автомобіля в обов'язковій для нього письмовій формі з додержанням вимог ст. 207 ЦК України між сторонами не укладався, оскільки відсутній погоджений між позивачем і відповідачем в особі його уповноваженого представника зміст договору, зафіксований в одному або кількох документах, підписаних ними і скріплений печаткою відповідача. Наявна в матеріалах справи заява позивача на страхування транспортного засобу (а. с. 165) не є таким договором, а підтверджує лише намір страхувальника укласти договір страхування (ст. 18 ч.І Закону), не дивлячись на наявність на ній підпису страхового агента ОСОБА_3, який не уповноважений на укладення і підпис договорів страхування транспортних засобів (а. с. 192). Повноваження укладати договори страхування наземного транспорту по окремому об'єкту, як це мало місце в розглядуваному випадку, на суму до 250 000 грн. із працівників Волинської філії ЗАТ «Просто-страхування», де страховим агентом працював ОСОБА_3, були лише у її директора Боберського В.В. (а. с. 120). Виходячи із суми 505 000 грн., на яку позивач хотів застрахувати свій автомобіль, відповідний договір страхування не міг бути укладений ні керівником філії ні, тим більше, її страховим агентом.
З врахуванням наведеного та обставина, що позивач сплатив обраховану страховим агентом суму страхового платежу, не має правового значення для встановлення факту укладення між сторонами договору страхування, так як за законом такий факт має підтверджуватися відповідним документом, підписаним обома уповноваженими сторонами, у якому висловлена їх домовленість з усіх істотних умов договору.
Оскільки в розглядуваному випадку між позивачем як страхувальником і уповноваженим представником відповідача як страховиком не укладався договір страхування транспортного засобу в обов'язковій для нього письмовій формі, що має наслідком його нікчемність, у сторін не виникло взаємних прав ї обов'язків, передбачених ст. ст. 988, 989 ЦК України.
За відсутності укладеного між сторонами договору страхування вимоги позивача, які грунтуються на цьому договорі, не можуть бути задоволені, оскільки не мають під собою правових підстав.
Оскаржуване рішення суду у зв'язку з невідповідністю його висновків обставинам справи та нормам матеріального права підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові за його безпідставністю.
На підставі ст. ст. 207 ч.ч. 1,2, 638 ч. 1, 979, 981, 988, 989 ЦК України, ст ст.16-18 Закону України «Про страхування», Керуючись ст.ст.307, 309, 314,316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача ЗАТ «Просто-страхувння» задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 6 вересня 2006 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам» (ЗАТ «Просто- страхування») про визнання факту укладення договору страхування, стягнення страхової суми та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам» (ЗАТ «Просто-страхування») судові витрати в сумі 884 (вісімсот вісімдесят чотири) гривні 25 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: