АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22-ц/774/7074/13 Головуючий в 1 інстанції Озерянська Ж.М.

Категорія-39 Доповідач Болтунова Л.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2013 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого: Болтунової Л.М.,

суддів: Козлова С.П., Тамакулової В.О.

при секретарі: Куць О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Балівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про припинення права власності на земельну ділянку, визнання права власності на домоволодіння та земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, про стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, позивачка просила скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2013 року, яким відмовлено їй у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відмовляючи у позові ОСОБА_3, зокрема, щодо визнання за нею права власності на спірний будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, суд першої інстанції виходив з того, що при задоволенні вимог позивачки, значно будуть порушені законні майнові права ОСОБА_2, оскільки саме в її власності перебуває земельна ділянка, на якій розташоване спадкове домоволодіння з самовільними побудовами на ній. ( а.с. 110)

Проте з таким висновком колегія суддів не погоджується.

Районним судом були правильно встановлені обставини справи, вірно наведені і прокоментовані норми матеріального права, однак зроблений висновок в частині є помилковим, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 грудня 1993 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2. Даний договір дарування був посвідчений секретарем Балівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області. В подальшому нумерація будинку № 37 була змінена на № 41. ( а.с. 17)

Земельна ділянка площею 0,12 га не увійшла до складу при укладанні вказаного договору дарування, належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на землю, виданого 22 листопада 1993 року на підставі рішення Х1У сесії ХХ1 скликання Балівської сільської ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 11 червня 1993 року. Земля була передана для обслуговування житлового будинку і господарських будівель. ( а.с.18)

Проживаючи в зазначеному будинку, ОСОБА_4, на належній ОСОБА_2 спірній земельній ділянці самовільно було збудовано і не узаконено - тамбур - літ. «а»; сараї - літ. «Б»,«В», «Е»; літній душ - літ. «Г» та вбиральня літ. «Д», а також за вказаною адресою має місце самовільне захоплення земельної ділянки, що підтверджується технічним паспортом від 16.11.2010 року. ( а.с.10)

07 листопада 2011 року ОСОБА_4 склав заповіт, згідно якого належне йому домоволодіння та земельну ділянку площею 0,12 га, яка розташована за спірною адресою заповідав своїй сестрі ОСОБА_1 ( а.с.16)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1.( а.с. 30)

У встановлений законом строк, позивачка з заявою звернулася до нотаріальної контори для прийняття спадщини, але отримала постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказане майно після смерті ОСОБА_4, оскільки при переході права власності на житловий будинок повинно переходити і право власності на земельну ділянку, але на цей час земельна ділянка не може увійти до складу спадкового майна (а.с.25).

Відповідно до ст.ст.1233-1236 ЦК України заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач має право охопити заповітом права та обов*язки, які йому належать на момент складення заповіту.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не було оскаржено договір дарування від 25 грудня 1993 року та сам заповіт від 07 листопада 2011 року, відповідачка при розгляді справи не заперечувала проти визнання за позивачкою права власності на будинок в порядку спадкування за заповітом, що не було враховано судом першої інстанції і не була надана цьому належна правова оцінка.

Тому колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, на підставі ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення, яким задовольнити вимоги ОСОБА_1, визнавши за нею право власності на будинок АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом.

Стосовно інших вимог ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 та визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку, а також стягнення з відповідачки моральної шкоди, судова колегія погоджується з рішенням районного суду і вважає його законним і обґрунтованим.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Зазначені вимоги закону позивачкою не виконані, ОСОБА_1 дійсно не було надано доказів переходу права власності на земельну ділянку до спадкодавця, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення її позовних вимог в даній частині.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що власницею земельної ділянки, згідно до державного акту від 22 листопада 1993 року, являється ОСОБА_2, і на теперішній час даний документ ніким не оскаржений і не скасований.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню в зазначеній частині.

Керуючись ст.ст.303,307-309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2013 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на будинок в порядку спадкування за заповітом скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

Визнати право власності за ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом від 07 листопада 2011 року, після померлого, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: