АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/6728/13 Справа № 206/675/13 Головуючий у 1 й інстанції - Сухоруков А.О. Доповідач - Болтунова Л.М.
Категорія 25
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2013 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Болтунової Л.М.
суддів - Козлова С.П., Тамакулової В.О.
при секретарі - Філіпповій К.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ДТП,-
в с т а н о в и л а :
У лютого 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ДТП.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка посилалася на те, що 28 жовтня 2012 року о 11-00 в м. Дніпропетровську по вул. Красногвардійській сталася дорожньо-транспортна подія за її та відповідача участю, який згодом був визнаний винним у ДТП. В результаті ДТП її автомобіль зазнав механічних пошкоджень, які оцінені експертом в 3833,77 грн., однак, з урахування неправильного розрахунку, фактична сума матеріальних збитків становить 3952,77 грн.
Крім того, їй була завдана моральна шкода, яку вона оцінює в 10 000 грн., а також понесені витрати на правову допомогу у розмірі 3500,00 грн. Просила суд стягнути з відповідача на її користь матеріальні збитки в сумі 4659,71 грн.; моральну шкоду 10 000 грн.; витрати на правову допомогу -3500 грн. та судові витрати по справі.
У березні 2013 року позивачка надала до суду уточнені позовні вимоги в частині, зазначивши, що страховою компанією відповідача їй було виплачено страхове відшкодування в розмірі 3400,96 грн., а тому просила суд стягнути з ОСОБА_2 матеріальні збитки за ремонт автомобіля в сумі 432,81 грн., а також за проведення експертного дослідження - 707,04 грн.
Заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2013 року задоволено позовні вимоги частково. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто матеріальна шкода в розмірі 432,81 грн., витрати на проведення автотоварознавчого експертного дослідження - 707,04 грн., моральна шкода - 4000 грн., витрати на правову допомогу - 3500 грн. та судовий збір - 344,10 грн.
В апеляційній скарзі відповідач просив дане рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивачки відмовити, вважаючи, що судом були допущені порушення норм процесуального та матеріального права, неповно з*ясовані обставини по справі, а висновки суду є необґрунтованими.
Перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга, підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, виходив із того, що відповідно до вимог ст.1188 ЦК України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а також в силу ст. ст. 1167, 1187 ЦК України повинна відшкодувати моральну шкоду в розмірі, доведеному позивачем.
Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Таким вимогам закону судове рішення не відповідає.
За правилами ст. ст. 74, 76 ЦПК України судові виклики здійснюються повістками, що надсилаються особам, які беруть участь у справі.
Суд відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання однієї із сторін, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені судові повістки (ч. 1 ст. 169 ЦПК України).
Згідно ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач, який про слухання справи на 21.02.2013 року, був повідомлений суддею телефонограмою від 12.02.2013 року, направив 15.02.2013 року заяву про перенесення розгляду її, надавши докази поважності причини його неявки. ( а.с.46-47)
У подальшому, в судові засідання на 06.03. та 19.03.2013 року ОСОБА_2 належним чином не був сповіщений, оскільки матеріали справи не містять даних про вручення йому повідомлень.
Колегія суддів вважає, що порушення вказаних вимог закону призвело до неправильного вирішення спору по справі.
Судом установлено, що 28 жовтня 2012 року о 11-00, водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем Тойота Корола держномер НОМЕР_1, рухався по вул. Красногвардійській з боку вул. Томської в напрямку вул. Романовського в м. Дніпропетровську, який в районі буд.2 змінив напрямок свого руху праворуч, після чого скоїв зіткнення з рухавшимся з права в попутному з ним напрямку руху автомобілем ВАЗ-21063, державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_5, транспортний засіб пошкоджено, чим завдано матеріальну шкоду, водії ОСОБА_2 та ОСОБА_5 місце ДТП залишили.
Постановою судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2012 року ОСОБА_2 був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 та ст.124 КУпАП з накладанням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу.( а.с.13)
Вказана постанова відповідачем була оскаржена і постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2013 року була залишена без змін в частині адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
Тобто, при розгляді цієї справи судом установлено преюдиційний факт про те, що 28 жовтня 2012 року мала місце ДТП в результаті якої було пошкоджено автомобіль позивача і що винуватцем ДТП був відповідач ОСОБА_2
Прийшовши до висновку, що відповідачем позивачу була спричинена майнова шкода, суд першої інстанції виходив з того, що зазначена шкода частково була компенсована страховою компанією, а тому стягнув з відповідача залишок невідшкодованої шкоди в сумі 432,81 грн.
Також судом першої інстанції був визначений та стягнутий розмір моральної шкоди в сумі 4000 грн., згідно до положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України.
Разом з тим, суд не врахував, що до цих правовідносин потрібно було також застосувати положення Закону України «Про обов*язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV.
Шкода, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, при настанні страхового випадку відшкодовується страховиком на підставі ст. 22 зазначеного Закону .
Приймаючи уточнену позовну заяву від позивача, де мова йде про зменшення позовних вимог з підстав часткового відшкодування шкоди страховою компанією відповідача, суд першої інстанції не звернув уваги на надану ОСОБА_3 та її представником інформацію стосовно звернення нею ще до подачі позову в суд, а саме - у грудні 2012 року з заявою до страхової компанії про відшкодування страхових виплат.
Позивачка вправі пред'явити позов про відшкодування шкоди до винної особи лише у випадку недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди, однак, позовні вимоги до страховика нею не заявлені.
При цьому, суд не роз'яснив належним чином позивачці її прав, зокрема, щодо можливості залучення до участі у справі страхової компанії, як співвідповідача, та не вирішив цього питання в порядку, передбаченому ст. ст. 32, 33 ЦПК України, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, не сприяв здійсненню її прав.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд при вирішенні позову в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Стягуючи з відповідача витрати на правому допомогу в сумі 3500 грн., районний суд не навів в рішенні мотивів, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, а також докази, які б їх підтверджували, згідно до вимог ст.215 ЦПК України.
З матеріалів справи видно, що 10 січня 2013 року між директором Приватного виробничо- комерційного підприємства «ЮПІ» ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір на надання інформаційних послуг, правової допомоги та представництво.(а.с.36)
Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 225050 серія 01АААI від 10 січня 2013 року вказаним ПВКП «ЮПІ» було прийнято від ОСОБА_3 3500 грн.( підстава правова допомога, вивчення документів, подання позову, тощо). ( а.с.55)
Відповідно до довіреності від 15 січня 2013 року ВТВ № 543437 ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_6 та ОСОБА_7 представляти її інтереси, зокрема в судових органах України, тощо. ( а.с.41)
Зазначені обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції.
Отже, вирішуючи спір, суд не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; суд не з'ясував всіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не може залишатися в силі і підлягає скасуванню на підставі п.4 ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2013 року скасувати і в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді: