Справа № 1019/1157/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2013 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Потоцького В.В.,

при секретарі Олійник Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Переяслав-Хмельницький справу за позовом ОСОБА_1 до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», третя особа: ОСОБА_2, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 просить визнати наказ генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» №44-ОС від 20 квітня 2011 року незаконним та скасувати його, поновити її на роботі на посаді старшого інспектора з кадрів НІЕЗ «Переяслав» з 21.04.2011 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21.04.2011 року по день поновлення на роботі, та стягнути 7000 гривень моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтувала тим, що була відсутня на роботі 10 та 11 березня 2011 року з поважних причин у зв'язку з різким погіршенням стану здоров'я, крім того відповідачем при звільненні не було отримано згоду виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої вона була, вважаючи наказ про її звільнення таким, що порушує конституційні права позивача, і таким, що виданий з грубими порушеннями трудового законодавства.

Позивачка ОСОБА_1 і її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні збільшили свої позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди і просять стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21.04.2011 року по день поновлення на роботі, визначеного без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів, а також 25000 гривень моральної шкоди, а також 1089 гривень судових витрат.

Представник відповідача Петруня А.П. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги заперечувала, просила в позові відмовити в повному обсязі, з підстав, викладених у письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи. Вважає, що позивачку правомірно звільнено з посади за відсутність на роботі протягом двох робочих днів без поважних причин у зв'язку із самовільним використанням двох днів щорічної відпустки без дозволу керівництва.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився просить слухати справу за його відсутності, з позовом не згоден, свої дії вважає законними.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 Кодексу законів про працю України, безпосередньо в районних міських судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов'язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.

Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

ОСОБА_1 працювала на посаді старшого інспектора з кадрів Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» з 21.07.10, раніше до дисциплінарної відповідальності не притягувалась. Наказом генерального директора НІЕЗ «Переяслав» №44-ОС від 20.04.11 р. вона була звільнена із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули, вчинені 10, 11 березня 2011 року, тобто відсутність на роботі без поважних причин у зв'язку з самовільним використанням днів щорічної відпустки за відсутності на це згоди і дозволу керівництва.

Згідно з листком непрацездатності №315560 від 07.03.2011 р., ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні з 07 по 09 березня 2011 року.

Судом встановлено, що позивачка була відсутня на роботі з 09 березня по 10 квітня 2011 року включно, з яких робочі дні - 09, 10, 11 березня 2011 р., 14-18, 21-25, 28-31 березня 2011 р., 1 квітня, 4-8 квітня 2011 р., вихідні дні - 05-08, 12, 13, 19, 20, 26, 27 березня 2011 р., 2, 3, 9, 10 квітня 2011 р.

Поважність причин відсутності ОСОБА_1 на роботі підтверджується: 09 березня - лікарняний листок №315560 від 07 березня 2011 р.; 14-25 березня 2011 р. - лікарняний листок №175153 від 25 березня 2011 р.; 26, 27 березня 2011 р. - вихідні дні; 28 березня - 08 квітня 2011 р. - лікарняний листок №504755 від 28 березня 2011 р.; 9, 10 квітня 2011 р. - вихідні дні.

Таким чином поважність причин відсутності позивача на роботі підтверджується трьома листками непрацездатності за весь період, крім двох робочих днів - 10 і 11 березня 2011 р.

З пояснень ОСОБА_1 слідує, що 07 березня 2011 року лікарем Переяслав-Хмельницької ЦРЛ позивачці було видане направлення на стаціонарне лікування. Однак, ОСОБА_1 відмовилась від запропонованого лікарями лікування, в зв'язку із зверненням до мануального терапевта, який обіцяв їй швидке одужання. При цьому у листку непрацездатності від 07.03.2011 р. зазначена вказівка лікаря стати до роботи 10.03.2011 р. Однак, 10 березня 2011 року стан її здоров'я не покращився і вона через свою знайому ОСОБА_5 подала заяву на ім'я гендиректора НІЕЗ «Переяслав» ОСОБА_2 про надання їй двох днів щорічної відпустки на 10 і 11 березня 2011 року. Вважаючи, що її заяву задоволено ОСОБА_1 10 і 11 березня 2011 року була відсутня на роботі, не поцікавившись про те, чи насправді гендиректором задоволена її заяву про відпустку.

Однак, заява ОСОБА_1 від 10.03.2011 р. про надання їй щорічної відпустки на 2 дні гендиректором НІЕЗ «Переяслав» не була задоволена. З пояснень у судовому засіданні представника відповідача Петруні А.П. слідує, що заява ОСОБА_1 не була задоволена в зв'язку з тим, що за графіком відпусток позивач мала право на відпустки у травні, червні, вересні 2011 р. У березні відбувався масовий прийом працівників, направлених у заповідник центром зайнятості що зумовило великий обсяг кадрової роботи, а інші працівники кадрової служби в НІЕЗ «Переяслав» відсутні. Крім того, позивач, відмовившись передати ключі від службового кабінету, створила значні перешкоди у виконанні кадрової роботи.

Відповідно до частин 4, 5 ст. 79 КЗпП України, ч. 10 ст. 10, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про відпустки», черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілкою. Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Таким чином поділ відпустки на частини - право обох сторін трудових відносин.

При таких обставинах, суд не може оцінювати добровільну відмову позивачки від стаціонарного лікування як обов'язок стати до роботи. Кожен має право сам обирати спосіб лікування, навіть помилковий.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Разом з тим, враховуючи правові позиції, що викладені у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 р., при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі протягом усього робочого дня без поважних причин (зокрема і самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів чергової відпустки).

Отже суд прийшов до переконання, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі 10 та 11 березня 2011 року з поважних причин за станом здоров'я.

Відповідно до п. 5 ст. 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації допускається у випадку звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, установі, організації.

У п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року зазначено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП України. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.

В НІЕЗ «Переяслав» діють дві профспілкові організації: профспілка, головою якої є Шкіра Л.М., і профспілка, головою якої є Набок Л.М. (первинна профспілкова організація всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників НІЕЗ «Переяслав»).

Гендиректор НІЕЗ «Переяслав» тричі звертався до голів профспілок з запитами про надання списків їх членів, а саме: 11 квітня 2011 р. до Шкіри Л.М.; 15 та 18 квітня 2011 р. - до Набок Л.М. Згідно листа №9 від 12.04.2011 р. Шкіра Л.М. повідомила, що ОСОБА_1 не була членом цієї профспілки. Згідно листа №32 від 15.04.2011 р. Набок Л.М. повідомила, що ОСОБА_1 не є членом даної профспілки станом на 11 квітня 2011 року.

Разом з тим, в ході судового розгляду встановлено, що 12.04.2011 р. ОСОБА_1 подала заяву про вступ в первинну профспілкову організацію Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників НІЕЗ «Переяслав». Однак, про це в листі №32 від 15 квітня 2011 р. Набок Л.М. гендиректора не повідомила.

18 квітня 2011 року гендиректором був поданий повторний запит до Набок Л.М. Однак Набок Л.М. не було надано відповіді і не повідомлено про розгляд 19.04.2011 р. питання про вступ ОСОБА_1 до профспілки. ОСОБА_1 також не повідомила гендиректора про членство в профспілці Набок Л.М.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, зокрема, передбачених п. 4 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено за попередньою згодою профспілкового органу, первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Отже, з відсутністю у гендиректора НІЕЗ «Переяслав» на момент звільнення позивачки відомостей про те, що ОСОБА_1 є членом профспілки, закон не пов'язує законність процедури звільнення.

При таких обставинах, суд приходить до висновку, що наказ про звільнення позивачки є незаконним, а процедура звільнення не дотримана, ОСОБА_1 була звільнена відповідачем з роботи без законних на те підстав, тому на підставі ст. 235 КЗпП України вона має бути поновлена судом на попередній роботі.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одної о року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100.

При цьому, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги до відповідача про стягнення з останнього суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21 квітня 2011 року по 27 серпня 2013 року включно в сумі 178628 гривень 75 копійок, яка визначена на підставі розрахунків, наданих відповідачем, підлягають повному задоволенню.

Крім того, неправомірними діями відповідача позивачеві заподіяні моральні страждання внаслідок того, що безробіття спричинило більше як двохрічний стан постійного нервового напруження; будучи без засобів до існування вона втратила спокій і рівновагу; у похилому віці її доведено до стану приниження регулярними позичками грошей; через нестачу коштів порушені її звичні життєві зв'язки; позивачка постійно відчуває негативне та насмішкувате ставлення до неї окремих осіб, серед яких раніше користувалася авторитетом; зусилля, вжиті для відновлення трудових прав, призводять до погіршення стану її здоров'я, неможливості тривалий час вести активне суспільне життя. Вказані обставини призводять до значних моральних страждань, потребують від позивачки додаткових зусиль для організації її життя та життя її близьких. Заподіяну їй моральну шкоду позивачка оцінює в розмірі 25000 гривень.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

В частині моральної шкоди суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню в розмірі 15000 гривень, оскільки тривалість розгляду даної справи судами різних інстанцій є правом сторін і суд не може кваліфікувати як заподіяні моральні страждання.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

В порядку п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми платежу за один місяць суд допускає рішення до негайного виконання.

Від сплати судового збору позивачка звільнена на підставі ст. 5 ч. 1 п. 1 ЗУ «Про судовий збір».

На підставі ст.ст. 3; 5-1, 43; 149; 221; 232; 233; 235; 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 10; 11; 60; 209; 213; 214; 215; 218; ч. 2 ст. 367 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», третя особа: ОСОБА_2, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати наказ генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» №44-ОС від 20 квітня 2011 року незаконним та скасувати його.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого інспектора з кадрів Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» з 21 квітня 2011 року.

Стягнути з Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 178628 гривень 75 копійок, за період з 21 квітня 2011 року по 27 серпня 2013 року включно.

Стягнути з Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на користь ОСОБА_1 15000 гривень моральної шкоди.

Стягнути з Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 1089 грн.

Допустити негайне виконання цього рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення на її користь місячного середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 2913 гривні 78 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В. В. Потоцький