Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 вересня 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Кондора Р.Ю., при секретарі Пудак О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора м. Ужгорода в інтересах держави та територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 4 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернулася в суд з зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі рішення Ужгородської міської ради № 41 від 24.02.2010 року «Про надання вихідних даних на розміщення стаціонарних малих архітектурних форм (МАП)» нею було самочинно збудовано капітальну споруду нежитлової будівлі площею 51 м. кв за адресою: АДРЕСА_1.

В червні 2012 року на її замовлення КП «БТІ м. Ужгорода» виготовило на цю споруду інвентаризаційну справу за № 7605, однак в реєстрації права власності на неї було відмовлено.

06.11.2012 року між нею та Департаментом міського господарства міської ради був укладений договір сервітутного користування земельною ділянкою та підписано акт прийому-передачі земельної ділянки.

Посилаючись на дані обставини та норми цивільного законодавства, ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на самочинно збудовану споруду.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 4 грудня 2012 року позов задоволено. Постановлено визнати за ОСОБА_3 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - будівлю, визначену під поз. 3, 4, 5, що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 51 м.кв.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши прокурора, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішить справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що представник виконавчого комітету в судовому засіданні позов визнав і не заперечив проти його задоволення.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК України); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Встановлено, що рішенням Ужгородської міської ради № 41 від 24.02.2010 року ОСОБА_3 було надано право на розміщення на землях загального користування малих архітектурних форм (МАП) для здійснення підприємницької діяльності.

Натомість ОСОБА_3 замість тимчасової споруди самовільно побудувала капітальну споруду площею 51 м. кв за адресою: АДРЕСА_1., на яку просить суд визнати за нею право власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В порушення цих вимог процесуального закону позивач не надала суду жодних належних доказів та не довела обставин, на які посилалася як на підставу своїх вимог.

Приєднаний до матеріалів справи договір земельного сервітуту від 06.11.2012 року (а.с. 10-13) не можна визнати фактом надання позивачу ОСОБА_3 земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.

На підставі даного договору у ОСОБА_3 не виникло право користування земельною ділянкою, оскільки такий не пройшов державної реєстрації, як це передбачено ч. 2 ст. 125 та ч. 2 ст. 126 ЗК України і вважається неукладеним.

На дані обставини та норми закону суд першої інстанції уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про доведеність позову.

Крім цього, суд в порушення вимог ч. 5 ст. 174 ЦПК України, не постановив ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову представником відповідача, оскільки таке визнання позову суперечить закону та порушує права територіальної громади міста Ужгорода.

Невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, відповідно до пунктів 3 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 4 грудня 2012 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: