ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/5719/13-ц

провадження № 2/753/3975/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"16" серпня 2013 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Дубаса В.А.,

при секретарі: Ридзель О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 10.10.2012 року звернулась до суду із позовом до відповідача про поділ спільного майна подружжя, зазначаючи, що в період шлюбу, а саме: 24.02.2004 року ними було набуто у власність спільне майно - земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 на території садового товариства «Восход» у Дарницькому районі м. Києва. ОСОБА_2 просила, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07.06.2013 року, поділити спільне майно, виділивши їй у власність та визнати за нею право власності на 1/2 частини вказаної земельної ділянки, виділити їй в натурі 1/2 частину земельної ділянки.

В судове засідання позивач не з'явилась, однак її представник надав суду заяву з проханням слухати справу у його відсутність. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів не заперечував.

Відповідач у судове засідання також не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (у т.ч. за допомогою оголошення у газеті «Хрещатик» від 02.08.2013 року за №109(4316), про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи у його відсутність до суду не надходило.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача та ухвалити заочне рішення відповідно до ст.ст.169 ч.4, 224-226 ЦПК України, оскільки представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст.ст. 60,70 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 24.07.1999 року по 28.07.2009 року. Шлюб між сторонами було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 28.07.2009 року НОМЕР_2 (а.с.51).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 24.02.2004 року відповідачем було придбано земельну ділянку НОМЕР_3 розташовану на АДРЕСА_1, на території садового товариства «Восход» у Дарницькому районі м. Києва загальною площею 0,0596 га., призначену для ведення садівництва (а.с.52).

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, яке подружжя придбало у шлюбі, належить дружині й чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав через поважну причину (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що будь-яка річ, придбана за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, виходячи з того, що в Україні діє загальний режим спільності майна подружжя, згідно з яким майно, набуте в шлюбі, вважається таким, що належить подружжю, то у зв'язку з цим речі, набуті за час шлюбу, автоматично підпадають під режим спільного майна подружжя.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 своєї постанови від 21.12.2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

При визначенні майна, яке підлягає поділу, необхідно вирішити питання, коли саме сторонами припинений шлюб; обсяг спільного майна, нажитого за час ведення спільного господарства; джерел його придбання, наявності боргів подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Однак, як зазначалось вище, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо майно було набуте за час шлюбу, передбачається (презумується), що воно є спільним. Придбання земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу, учасником якого був лише один з подружжя, не свідчить про належність земельної ділянки до його як покупця роздільного майна.

Необхідно зазначити, що право на спільне майно, яке виникає у подружжя в період шлюбу, не припиняє своє існування після його розірвання або фактичного припинення шлюбу. Розпорядження, користування та володіння об'єктами права спільної сумісної власності здійснюється подружжям з рівними правами та обов'язками, якщо інше не встановлено домовленості між ними.

Таким чином, встановивши, що придбання спірної земельної ділянки відбулось в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі та в зв'язку з ненаданням доказів відповідачем на підтвердження її купівлі за особисті кошти, суд, вирішуючи спір, дійшов висновку, що спірна земельна ділянка є спільним майном подружжя, в якому також має бути визнане за кожною зі сторін право власності на зазначене майно в рівних частках - по 1/2 його частині без її поділу в натурі.

Позовну вимогу про виділення у натурі 1/2 частини вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 необхідно відхилити виходячи з наступних підстав.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому.

Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.

Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Статтею 183 ЦК України передбачено, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

З позовної вимоги ОСОБА_2 не зрозуміло який саме варіант виділу частини земельної ділянки остання пропонує, з клопотанням про призначення судової будівельно-технічної експертизи з метою визначення вартості земділянки і варіантів її поділу позивачка не зверталась, а тому залишився недоведеним як сам факт того, що згадана земельна ділянка у даному випадку є подільною річчю так і те, що існує варіант виділу в натурі 1/2 частини вказаної земельної ділянки позивачці ОСОБА_2

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів в заперечення позовних вимог, не здобуто таких доказів і ході судових засідань.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги частково ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи частково підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 57, 60, 70, 71 Сімейного кодексу України, Постановою від 21.12.2007 року N 11 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 224, 228, 232 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати у порядку поділу майна за ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою м.Києва, зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на 1/2 частину земельної ділянки НОМЕР_3 розташованої на АДРЕСА_1, на території садового товариства «Восход» у Дарницькому районі м. Києва, загальною площею 0,0596 га.

Припинити у порядку поділу майна право власності ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця Тернопільської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2) на 1/2 частину земельної ділянки НОМЕР_3 розташованої на АДРЕСА_1, на території садового товариства «Восход» у Дарницькому районі м. Києва, загальною площею 0,0596 га.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця Тернопільської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м.Києва, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у сумі 3220 грн. та витрати пов'язані з публікацією оголошення у газеті «Хрещатик» у сумі 393 грн. 12 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва.

СУДДЯ В.А. ДУБАС