ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2013 року Справа № 926/112/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого - доповідача),

Коробенка Г.П.,

Погребняка В.Я.

розглянувши касаційну скаргуфізичної особи - підприємця Никифорець Павліни Георгіївни

на постанову та рішенняЛьвівського апеляційного господарського суду від 27.06.2013 року господарського суду Чернівецької області від 11.04.2013 року

у справі господарського суду № 926/112/13-г Чернівецької області

за позовом фізичної особи - підприємця Никифорець Павліни Георгіївни

до фізичної особи - підприємця Старчук Людмили Михайлівни; фізичної особи - підприємця Старчука Василя Тодоровича

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди на суму 78 734, 67 грн.

за відсутності явки у судове засідання представників сторін,

ВСТАНОВИВ :

у січні 2013 року фізична особа - підприємець Никифорець Павліна Георгіївна (далі - позивач) звернулася з позовом до фізичної особи - підприємця Старчук Людмили Михайлівни (далі - відповідача 1) та фізичної особи - підприємця Старчука Василя Тодоровича (далі - відповідача 2) про відшкодування шкоди на суму 78 734, 67 грн., в тому числі матеріальної шкоди на суму 28 734, 67 грн., що становить вартість вивезеного відповідачами товару за цінами, що склалися на момент звернення до суду з позовом, з врахуванням 30 % надбавки, що ставилася позивачем при реалізації товару, а також моральної шкоди на суму 50 000 грн. (том 1, а.с. 3 - 39).

Позов обґрунтований вчиненням відповідачами незаконних дій з перенесення товару, документів та особистих речей позивача з торгового контейнера №5, який не був вчасно звільнений позивачем після закінчення строку дії договору піднайму (оренди), укладеного між позивачем та відповідачем 1, до іншого контейнера на території мікроринку, де позивач здійснював підприємницьку діяльність, при цьому, позивачу перешкоджали в доступі до товару, вивезли контейнер з території ринку в невідоме місце, внаслідок чого позивач не змогла забрати схований там товар. В ході розгляду кримінальної справи, порушеної за фактом вчинення відповідачами дій, передбачених статтею 356 Кримінального кодексу України (самоправство), позивачу стало відомо про те, що при реконструкції мікроринку спірний товар було вивезено за його межі, а місцезнаходження товару позивачу не повідомили.

29.03.2013 року до господарського суду позивачем подано доповнення до позовної заяви, яким, зокрема, збільшено розмір позовних вимог по відшкодуванню матеріальної шкоди до 39 948, 04 грн., однак збільшення розміру позовних вимог не мотивовано жодним розрахунком (том 1, а.с. 112 - 115).

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 11.04.2013 року (суддя Тинок О.С.) у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведення позивачем належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв'язку між завданою шкодою та діями відповідачів, спростування винних дій відповідачів у переміщенні товару позивачки з торгового контейнера №5 в інший контейнер згідно вироку Садгірського районного суду м. Чернівці в кримінальній справі від 17.11.2009 року, прояву позивачкою власної недбалості в отриманні товару та недоведення нею обставин втрати належного їй товару внаслідок винних дій відповідачів у неналежному збереженні її майна (товару) (том 1, а.с. 125 - 126).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 11.04.2013 року та прийняти нове, яким задовольнити позов, зазначаючи про необґрунтованість висновків про відмову в позові, як таких, що прийняті за умов неповноти дослідження обставин справи.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Орищин Г.В., судді: Галушко Н.А., Мельник Г.І.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Чернівецької області від 11.04.2013 року - без змін з тих же підстав (том 1, а.с. 225 - 228).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 27.06.2013 року та рішення суду першої інстанції від 11.04.2013 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 4 Конституції України, статей 22, 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 224 - 226, 284 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 43, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зокрема, позивач зазначав про те, що відсутність в діях відповідачів складу злочину, передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України (самоправство), не виключає цивільно-правової відповідальності відповідачів за їх неправомірні дії щодо перенесення належного йому товару зі спірного торгового контейнера, в інший контейнер, місцезнаходження якого їй не повідомлялося та змінювалося відповідачами в ході розгляду кримінальної справи у суді; позивачка не допускалася до контейнера, в якому знаходився її товар, зокрема, і в присутності працівників міліції; спірний товар був продуктами харчування, який втратив свою цінність по закінченню строків придатності, внаслідок чого їй заподіяно матеріальну шкоду, що становить вартість товару на момент розгляду спору в суді.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 27.06.2013 року та рішення суду першої інстанції від 11.04.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини 3 статті 386 ЦК України власник, права якого порушені має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

При відшкодуванні збитків застосовуються загальні умови відшкодування шкоди визначені статтею 1166 ЦК України, які передбачають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов: протиправної дії чи бездіяльності особи; заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи; причинного зв'язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками; вини боржника.

При цьому, на позивача покладається обов'язок доведення того, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Статтею 955 ЦК України передбачено, що положення параграфу 1 цієї глави, зокрема статті 936 кодексу, застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього кодексу про окремі види зберігання або законом. Статтею 976 ЦК України визначено окремим видом зберігання - зберігання речей, що є предметом спору та передбачено, що дві або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, можуть передати цю річ третій особі, яка бере на себе обов'язок після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх осіб, між якими є спір. Також, річ, яка є предметом спору, може бути передана на зберігання за рішенням суду. Зберігачем у цьому разі може бути особа, призначена судом, або особа, визначена за домовленістю сторін, між якими є спір. Річ передається на зберігання іншій особі за її згодою, якщо інше не встановлено законом. Зберігач має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.

Отже, досліджуючи обставини завдання шкоди особі, внаслідок неналежного зберігання майна, що належить їй на праві власності та є предметом спору з іншою особою, судам слід керуватися зазначеними нормами матеріального права та виходячи з них робити висновки про наявність (відсутність) винних дій осіб при зберіганні (втраті) спірного майна.

Згідно з частиною 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 3 статті 35 ГПК України, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 18.01.2005 року позивач (орендар) та відповідач 1 (орендодавець) уклали договір піднайму (оренди) торгового павільйону (далі - Договір оренди), згідно з яким та на підставі акта приймання-передачі торгівельного місця №5 відповідач 1 передав, а позивач прийняв в піднайм (оренду) торговий павільйон загальною площею 18 кв.м., який розміщений на території ринку "Фортуна", що по вул. Калинівська, 43 в м. Чернівці, для здійснення господарської діяльності (том 1, а.с. 100 - 101, 102). Зазначений договір за своєю правовою природою був суборендою, оскільки відповідно до пункту 1 Договору оренди Орендодавець передав Орендарю торговий павільйон, яким він користувався на праві оренди. Як вбачається з пункту 4.1. Договору оренди та встановлено судами, спірний договір оренди припинив свою дію 01.06.2005 року.

Також судами встановлено, що відповідно до пункту 4.3 зазначеного договору, для продовження договору оренди на новий термін сторони передбачили досягнення згоди та укладення нового Договору оренди між сторонами в період одного місяця до моменту закінчення терміну дії цього Договору (том 1, а.с. 56-зворот), що спростовує доводи позивача про безумовне продовження його дії без укладення додаткового договору з посиланням на статтю 764 ЦК України, оскільки відповідно до частини 3 статті 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. З огляду на зазначене суди дійшли висновку про припинення дії договору піднайму станом на вересень 2005 року.

Суди встановили, що 12.09.2005 року комісією у складі: Старчук Л.М., Романюк В.Г., Гаврилюк В.М., Ковуля В.С. у присутності понятих Чорней В.М., Сувейко П.К. було проведено вилучення товару, який знаходився в спірному торговому павільйоні №5, здійснено його опис, а також переміщено товар до камери схову (іншого контейнера), який на той час знаходився на території того ж ринку "Фортуна", про що було складено відповідний акт виїмки речей від 12.09.2005 року (том 1, а.с. 18 - 21).

Суди встановили, що згідно вироку Садгірського районного суду міста Чернівці від 17.11.2009 року у кримінальній справі, порушеній за заявою Никифорець Павліни Георгіївни за фактом скоєння Старчук Людмилою Михайлівною та Старчуком Василем Тодоровичем злочину, передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України (самоправство), відповідачів виправдано. Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 23.02.2010 року вирок залишено в силі (том 1, а.с. 11 - 15, 16 - 17). Зазначені обставини суди визнали преюдиційними згідно статті 35 ГПК України та дійшли висновку, що до предмету доказування у господарській справі не входять обставини встановлення причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та діями відповідачів, як складові частини цивільного (господарського) правопорушення.

Колегія суддів касаційного суду вважає такі висновки судів помилковими, оскільки відповідно до статті 35 ГПК України вирок суду з кримінальної справи є обов'язковим для господарського суду з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Так, вироком суду у кримінальній справі від 17.11.2009 року було встановлено, що громадянкою Старчук Л.М. були вчинені дії по вивезенню спірного майна позивачки з контейнера №5, які мали наслідком втрату цього майна, однак, суд дійшов висновку про наявність між сторонами цивільно-правового спору згідно статті 12 ЦК України та відсутність складу злочину самоуправства (стаття 356 КК України), про що прямо зазначено в мотивувальній частині вироку суду (том 1, а.с. 15).

Відтак, обставини вини та причинно-наслідкового зв'язку при доведенні складу цивільного (господарського) правопорушення повинні досліджуватися судами при розгляді справ про відшкодування шкоди, завданої порушенням цивільних прав суб'єктів господарювання, незалежно від висновків суду про відсутність вини суб'єкта підприємницької діяльності в скоєнні кримінально-караного діяння.

З огляду на зазначене, судам належало із застосуванням приписів статей 936, 976 ЦК України дослідити обставини правомірної (неправомірної) поведінки відповідачів та наявність причинно-наслідкового зв'язку між втратою спірного майна (товару) та діями відповідача Старчук Л.М. з його вивезення з місця оренди, переміщення в інших контейнер та переміщення контейнеру з території ринку в невідоме позивачці місце.

Зокрема, судами не досліджено якими доказами відповідачі обґрунтовують обставини попередження позивачки про необхідність вивезення товару з орендованого контейнера №5 до моменту його фактичного вилучення згідно з Актом від 12.09.2005 року (том 1, а.с. 18 - 21); не досліджено згоди позивачки на зберігання майна в іншому контейнері; не встановлено хто є власником іншого контейнера, в який було перевезено майно (товар) позивачки; чи погоджувався його власник на зберігання майна у спірному контейнері.

Відтак, суди не перевірили доводів позивачки згідно статей 936, 976 ЦК України про порушення відповідачами норм цивільного законодавства про зберігання спірних речей, про завдання їй шкоди внаслідок втрати спірних речей з вини відповідачів, як осіб, які своїми діями по незаконному вилученню спірного майна (як господарському правопорушенню) та поміщенню його без згоди позивачки в контейнер невстановлених осіб та невстановленого місцезнаходження, позбавили позивачку права власності на спірне майно, вчинили їй перешкоди в отриманні майна, не допускаючи її до опечатаного ними контейнеру, зокрема, в присутності працівників міліції (рапорт дільничого Садгірського РВ УМВС від 04.04.2006 року, том 1, а.с. 66) та перевізши контейнер в інше місцезнаходження на вул. Ткачука 3-а (рапорт начальника ВДІМ ВГБ УМВС в Чернівецькій області від 24.11.2006 року, том 1, а.с. 103), що на думку позивачки зумовило спочатку втрату цінності спірного майна, як продуктів харчування, а пізніше, повну втрату спірного майна внаслідок чого позивачці завдано матеріальну шкоду, яка відповідає вартості майна на момент розгляду справи судом.

Колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав та свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права, у зв'язку з чим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі.

Пунктами 1, 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 року роз'яснено про те, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції, згідно статей 1115, 1119 ГПК України, вважає, що оскаржувані постанова Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2013 року та рішення господарського суду Чернівецької області від 11.04.2013 року прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягають скасуванню, а справа №926/112/13-г - переданню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам належить із застосуванням норм матеріального права, які регулюють особливості зберігання майна сторін, щодо якого існує спір, дослідити обставини справи, перевірити зазначені вище доводи позивачки про скоєння господарського правопорушення відповідачами, внаслідок якого позивачці завдано шкоду, перевірити наявність складу господарського правопорушення, зокрема, розмір шкоди та її розрахунок та дійти висновку про можливість задоволення (відхилення) її позовних вимог у даній справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Никифорець Павліни Георгіївни задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2013 року та рішення господарського суду Чернівецької області від 11.04.2013 року у справі №926/112/13-г скасувати, справу №926/112/13-г передати на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді Г.П. Коробенко

В.Я. Погребняк