Судове рішення #31908706

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

05 вересня 2013 року м.Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Вербової І.М., Панченка М.М.

при секретарі Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору оренди недійсним, виселення, відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 27 травня 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

10.04.2013 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір оренди від 27.11.2011 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Також просила виселити із приміщень 1-1,1-2,1-3,1-5,1-7,1-8 квартири АДРЕСА_1 відповідача ОСОБА_3 та членів його родини: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та будь-яких інших осіб, залежних від відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Зобов'язати вказаних осіб не чинити перешкод в користуванні власницею зазначеними приміщеннями та гаражем під літерою «Ж». Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 12750 грн. та моральну шкоду в сумі 10 000 грн. Заборонити ОСОБА_2 укладати будь-які договори відносно приміщень 1-1,1-2,1-3,1-5,1-7,1-8 в квартирі АДРЕСА_1 та надвірної будівлі - гаражу під літ. «Ж». Вирішити питання розподілу судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 6 листопада 2001 р. проведено розподіл спадкового майна, а саме квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_1 виділено у власність приміщення 1-1,1-2,1-3,1-5,1-7,1-8 вказаного будинку та гараж під літ. «Ж», а ОСОБА_2 - приміщення 1-4, 1-6, прибудову «а-1» та сарай під літ. «Е».

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 15.12.2011 р. задоволено її позов про виселення ОСОБА_2 та інших із виділених їй у власність приміщень в квартирі АДРЕСА_1 та про її вселення до виділеної частини будинку.

Під час виконання рішення суду стало відомо, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір оренди частини будинку та підсобних приміщень від 27 листопада 2011 року. Вважає, що вказаний договір оренди суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки в ньому не конкретизовано, які саме приміщення орендодавець передає орендарю та в ньому відсутня згода всіх власників на здачу квартири в оренду. За таких підстав, відповідно до вимог ч.1 ст.203 , ч.1 ст.215 ЦК України, просила визнати його недійсним, виселити відповідача ОСОБА_3 разом з його дружиною та дітьми, які є тимчасовими мешканцями, з належних їй приміщень, відшкодувати 6/8 частин отриманого прибутку від здачі приміщень в оренду, що за період з 27.11.2011 р. до 27.04.2013 р становить 12 750 грн. та заподіяну моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2013 року позивачу в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі на вказане рішення суду ОСОБА_1 просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Так, судом не взято до уваги, що відповідач ОСОБА_2 відповідно до рішення Святошинського районного суду м.Києва від 06.11.2001 р. є власником лише приміщення 1-4 та 1-6 з прибудовою під літ. «А1» і сарай «Є». Не зазначивши вказані приміщення в договорі оренди, останній не дотримався вимог, які встановлені ч.1 ст.203 ЦК України та безпідставно дозволив ОСОБА_3 користуватися належними їй приміщеннями в квартирі №1.

З урахуванням вказаної обставини та вимог ст.391 ЦК України вона має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності. Посилання суду на те, що за відповідачем не зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 не свідчить про правомірність дій відповідача по укладенню договору оренди.

Оскільки вільне заселення шести осіб без зазначення їх прізвищ в договорі оренди позбавляє позивача можливості посилатись в позові на виселення конкретних осіб, вважає, що суд може задовольнити позовні вимоги без поіменного зазначення мешканців, тобто не зважаючи на те, хто буде проживати в даних приміщеннях під час виконання рішення суду.

Суд також помилково відмовив в задоволенні позову про відшкодування майнової та моральної шкоди, що передбачено вимогами ч.3 ст.386 ЦК України.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_9 апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3, який також представляє інтереси ОСОБА_2 та представник відповідачів ОСОБА_10 просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 6 листопада 2001 року за ОСОБА_11 та ОСОБА_1 визнано право власності на будівлю під літерою «Б» площею 57,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках по Ѕ. ОСОБА_1 виділено у власність жилі кімнати: 1-3 площею 11,8 кв.м, 1-5 площею 15,2 кв.м, 1-7 площею 9,25 кв.м., 1-8 площею 7,75 кв.м., кухню 1-1 площею 6,4 кв.м та санвузол 1-2 площею 5,0 кв.м. в будинку під літерою «А» по АДРЕСА_1, а також надвірні будівлі- гараж під літерою «Ж». ОСОБА_2 та ОСОБА_12 виділено у власність жилі кімнати 1-6 площею 12,5 кв.м., 1-4 площею 9,7 кв.м. та прибудову під літерою «А1» в будинку під літерою «А» по АДРЕСА_1, а також надвірні будівлі- сарай під літерою «Е» (а.с.8-10).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 грудня 2011 року ухвалено виселити ОСОБА_2, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_16 та ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 з приміщень будинку під літерою «А» по вул. Магістральна, 23 у м.Києв: жилих кімнат: 1-3 площею 11,8 кв.м, 1-5 площею 15,2 кв.м, 1-7 площею 9,25 кв.м., 1-8 площею 7,75 кв.м., кухні 1-1 площею 6,4 кв.м та санвузла 1-2 площею 5,0 кв.м. та вселити в ці приміщення ОСОБА_1 Зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_18 звільнити гараж під літерою «Ж» та не чинити перешкод у користуванні цим гаражем ОСОБА_1 (а.с. 11-13).

27 листопада 2011 року між ОСОБА_2 ( наймодавець) та ОСОБА_3 (наймач) було укладено договір оренди частини будинку та підсобних приміщень (а.с.14-15).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про визнання вказаного договору недійсним суд першої інстанції виходив з того, що зміст та форма відповідають вимогам чинного законодавства. Оскільки відсутні правові підстави для визнання договору оренди недійним, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для виселення ОСОБА_3 Відмовляючи в задоволенні позову про виселення інших осіб, які проживають в спірному приміщенні та є залежними від ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що вказані особи не є сторонами по справі, а тому вирішення спору щодо осіб, які не приймали участі у справі, буде порушенням їх прав та інтересів.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду, за виключенням висновку суду про відсутність правових підстав для виселення зі спірних приміщень відповідача ОСОБА_3, виходячи з наступного.

Одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в статті 3 та ст. 627 ЦК України принцип свободи договору, який полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утриматись від укладення договорів) і визначити їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Відповідно до ч.1 ст.760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Уклавши договір оренди частини будинку та підсобних приміщень, сторони досягли домовленостей щодо його форми та змісту, визначили предмет договору, права та обов'язки сторін. За своїм змістом договір не містить в собі положень, які свідчать про передачу в оренду приміщень, які належать позивачу.

Відсутність в тексті договору зазначення конкретних приміщень, які передаються в оренду, не може слугувати підставою для визнання його недійсним, в тому числі за позовом іншої особи, яка не є його стороною.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За вимогами ст.109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до положення ст.150 ЖК Української РСР, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів сім'ї і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до акту державного виконавця від 21.03.2013 р., в жилих приміщеннях, а саме: жилих кімнатах 1-3 площею 11,8 кв.м., 1-5 площею 15,2 кв.м., 1-7 площею 9,25 кв.м., 1-8 площею 7,75 кв.м., кухні 1-1 площею 6,4 кв.м., санвузла 1-2 площею 5,0 кв.м. проживає ОСОБА_3 з членами своєї родини (а.с.17).

Оскільки проживання відповідача ОСОБА_3 в приміщеннях, які належать позивачу, є перешкодою для власника здійснювати свої передбачені законом права власності в повному обсязі, позовні вимоги про виселення вказаної особи є законними та обґрунтованими.

За таких підстав рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про виселення ОСОБА_3 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про його виселення з приміщень будинку під літерою А по АДРЕСА_1, а саме: жилих кімнат 1-3 площею 11,8 кв.м., 1-5 площею 15,2 кв.м., 1-7 площею 9,25 кв.м., 1-8 площею 7,75 кв.м., кухні 1-1 площею 6,4 кв.м., санвузла 1-2 площею 5,0 кв.м. та зобов'язання останнього не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні вказаними приміщеннями.

Оскільки доказів чинення перешкод у користуванні приміщенням гаражу під літерою «Ж» матеріали справи не містять, а відповідач ОСОБА_3 проти цього заперечує, позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні вказаним приміщенням є недоведеними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.39 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Позовних вимог до інших повнолітніх осіб, які перешкоджають позивачу у реалізації свого права власності на житлові приміщення, а також до відповідача ОСОБА_3, як законного представника малолітніх осіб, по справі не заявлено. За таких підстав суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про виселення членів родини ОСОБА_3 та будь-яких інших залежних від відповідачів осіб та зобов'язання їх не чинити перешкод позивачу в користуванні своїм майном.

Матеріали справи не містять доказів, що внаслідок укладення договору оренди позивачу була заподіяна майнова та моральна шкода. Відсутні також докази щодо наміру відповідача ОСОБА_2 укласти будь-які договори відносно приміщень 1-1,1-2,1-3,1-5,1-7,1-8 в квартирі АДРЕСА_1 та надвірної будівлі - гаражу під літ. «Ж», а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаної частини позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги в цій частині висновки суду не спростовують.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 172 грн. 05 коп. (114,70 грн. + 57,35 грн.).

Керуючись ст.ст. 303, 307-309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів ,-

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову про виселення ОСОБА_3 скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_3 з приміщень будинку під літерою А по АДРЕСА_1: жилих кімнат 1-3 площею 11,8 кв.м., 1-5 площею 15,2 кв.м., 1-7 площею 9,25 кв.м., 1-8 площею 7,75 кв.м., кухні 1-1 площею 6,4 кв.м., санвузла 1-2 площею 5,0 кв.м. та зобов'язати не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні вказаними приміщеннями.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 172 грн. 05 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.


Головуючий:

Судді:




Справа №22 -ц/796/9657/2013

Головуючий у суді першої інстанції: Волокітіна Н.Б.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.




Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація