У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
13 грудня 2006 року |
|
м. Київ |
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого: Панталієнка П.В.,
суддів: Пшонки М.П.,Патрюка М.В.,
Костенка А.В.,Лященко Н.П.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання правочину удаваним, визнання права власності на ½ частину квартири, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 5 травня 2004 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2004 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2004 року позивачка звернулася в суд і з урахуванням пізніше уточнених позовних вимог просила визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 26 грудня 2003 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 удаваним, визнати за нею право власності на ½ частину спірної квартири та стягнути з ОСОБА_2 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Указувала, що у липні 1998 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 й з того часу, разом зі своєю дочкою, проживали та були прописані у двокімнатній квартирі АДРЕСА_2. Вказана квартира належала відповідачу на праві власності.
У зв'язку з тим, що виникла необхідність покращити свої житлові умови вони з відповідачем вирішили продати цю квартиру та придбати трикімнатну квартиру.
24 грудня 2003 року позивачка звернулася із заявою про зняття її та дочки із реєстраційного обліку в указаній квартирі, а 25 грудня 2003 року передала чоловікові 64 800 грн. її особистих коштів для придбання квартири.
Пізніше вона дізналася про те, що її чоловік став власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного ним з сім'єю ОСОБА_3.
Зазначала, що укладаючи договір дарування, сторони, фактично, уклали договір купівлі-продажу, оскільки, ОСОБА_2 передав сім'ї ОСОБА_3 за квартиру 39 800 доларів США, що підтверджується розпискою.
З цих підстав просила про задоволення позову.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 5 травня 2004 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2004 року, позов задоволено частково. Договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за НОМЕР_1 визнано удаваним. За позивачкою визнано право власності на 45,87/100 частин спірної квартири. У позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 5000 грн у відшкодування моральної шкоди відмовлено. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 59 грн. 50 коп. державного мита.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування зазначених судових рішень в частині задоволення позову про визнання за позивачкою права власності на частину квартири та направлення справи на новий розгляд з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.203 ЦПК України (1963 р.) та роз”яснень , які містяться в п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р.”Про судове рішення “ резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні , чіткі , безумовні і такі , що випливають з встановлених фактичних обставин висновки по суті вимог .
Однак постановлене судом рішення зазначеним вимогам не відповідає .
За наявності у справі про визнання правочину ( угоди ) удаваним даних про те , що оформленою угодою приховується інша угода , що укладена сторонами ,суд мав з”ясувати яка фактична угода укладена і вдповідно до ч.2 ст.58 ЦК України (1963 р.) та роз”яснень , що містяться в п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р.зі змінами від 25 грудня 1992 р.,та від 25 травня 1998 р.”Про судову практику в справах про визнання угод недійсними “визнати , що сторонами укладена саме та угода , яку вони в дійсності мали на увазі .
Проте резолютивна частина рішення таких висновків не містить .
Крім того , визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 45,8/100 часток квартири АДРЕСА_1 суд не вирішив питання щодо визначення частки в цій же квартирі , яка належить на праві власності відповідачу ,тим самим фактично не вирішив спір до кінця .
Не можна погодитись і з висновком суду в частині визначення частки позивачки в спірній кватирі , оскільки суд в порушення вимог ст.40 ЦПК України (1963 р)не перевірив належним чином доводів відповідача щодо суми за яку ним була продана належна йому квартира та внесення її в рахунок оплати спірної квартири , що має суттєве значення для правильного вирішення спору , як і доводів позивачки про те , що нею передано на придбання квартири 64800 грн. .Суд на порушення вимог ст .62 ЦПК України (1963 р.) не дав належної правової оцінки письмовій розписці особи , яка купила у відповідача квартиру (а.с.33).
Сам по собі факт придбання квартири в період шлюбу без з”ясування джерел коштів за рахунок яких вона була придбана, не може буду безспірною підставою для правильного визначення часток кожного з подружжя в ній .
.Окрім того, при вирішенні спору та застосуванні норм матеріального права суду слід звернути увагу на час коли мали місце правовідносини та який матеріальний закон діяв на той час .
Враховуючи наведене колегія суддів вважає , що постановлені в справі судові рішення в частині вимог щодо визнання угоди удаваною та визнання права власності на квартиру підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у суд першої інстанції .
Оскільки спір в частині вимог про відшкодування моральної шкоди вирішено правильно , то постановлені в справі судові рішення в цій частині слід залишити без змін .
Керуючись ст. 337 ЦПК України колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити , рішення Святошинського районного суду м. Києва від 5 травня 2004 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2004 року в частині вимог щодо визнання угоди удаваною та визнання права власності на квартиру підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у суд першої інстанції .
В іншій частині постановлені в справі судові рішення залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: П.В. Панталієнко
М.В.Патрюк
судді: М.П.Пшонка
А.В.Костенко
Н.П.Лященко