У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

04.09.08                                                                                               Справа №2/117-08

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Кричмаржевський В.А. судді  Кричмаржевський В.А.    , Колодій Н.А.  , Мірошниченко М.В.

при секретарі Шерник О.В.

за участю представників:

позивача – Ващука М.В., дов. від 01.01.2008р.

відповідача –  не з'явився          

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Малого колективного підприємства «Арт-Гласс», м.Херсон

на рішення господарського суду Херсонської області від 15.04.2008р.  

у справі  № 2/117-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю  «Нафтотранссервіс», м.Херсон

до відповідача  Малого колективного підприємства «Арт-Гласс», м.Херсон

про стягнення заборгованості

                                                            Установив:

          За рішенням господарського суду Херсонської області від 15.04.2008року позовні вимоги  ТОВ «Нафтотранссервіс» задоволені повністю, з відповідача на користь позивача стягнуто 9.000грн. основного боргу, 205,72грн. - три відсотки річних, 1.575,37грн. збитків від інфляції, 4.111,62грн. товарного кредиту, 744,61грн. за послуги адвоката, 149грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване наявністю договірних зобов'язань між сторонами та порушенням зобов’язань щодо оплати отриманих нафтопродуктів відповідачем.   

          Не погодившись з цим судовим актом, відповідач оскаржив його до суду апеляційної інстанції, просить скасувати рішення в частині стягнення 4.111,62грн. товарного кредиту, оскільки на його думку порядок розрахунків за отримані нафтопродукти встановлений додатковою угодою №12 від 23.04.2007року, якою не передбачено нарахування відсотків за користування товарним кредитом. Також заявник апеляційної скарги вказує на те, що позивач не має права надавати послуги кредитування, оскільки не є фінансовою установою або юридичною особою, яка у встановленому законодавством порядку має право на здійснення такої діяльності.

У зв'язку з витребуванням додаткових доказів, неявкою представника заявника апеляційної скарги, розгляд справи відкладався до 04.09.2008р.  

У судове засідання представник відповідача вдруге не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання.

Напередодні судового засідання від заявника апеляційної скарги надійшло повідомлення про неможливість з'явлення у судове засідання його представника та надати витребувані докази у зв'язку з їх відсутністю. Просить розглядати справу за відсутності представника.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судових засіданнях зазначили, що оскаржене рішення є законним та обґрунтованим, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вказує на те, що товарний кредит не є фінансовою послугою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а сторони договору погодили нарахування відсотків за користування товарним кредитом у разі порушення строків оплати відповідачем отриманих нафтопродуктів. Просять рішення господарського суду залишити без змін.

За розпорядженням першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду №1687 від 03.09.2008року справу № 2/117-08 передано на розгляд колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А. (головуючого), Колодій Н.А. та Мірошниченка М.В.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2006року між ТОВ «Нафтотранссервіс» та МКП «Арт-Гласс» укладений генеральний договір №66 на постачання нафтопродуктів, відповідно до умов якого постачальник (позивача у справі) зобов’язується передати у власність покупця (відповідача у справі), а покупець зобов’язується прийняти та оплатити нафтопродукти згідно з умовами договору та додатковими угодами до нього. Пунктом 5.1 сторони погодили, що покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів з моменту постачання, якщо інше не передбачено додатковою угодою. Також договором встановлено, що у разі несвоєчасної оплати поставленого товару, постачальник виставляє покупцеві послугу користування товарним кредитом.

23.04.2007року між сторонами укладена додаткова угода №12 до генерального договору, відповідно до якої сторони домовились про передачу та прийняття дизельного палива у кількості 4810грн. на загальну суму – 15.969,20грн. Пунктом 3 цієї угоди встановлено, що покупець здійснює 100% передплату за товар шляхом перерахування коштів у строк до 28.04.2007року.

На виконання умов додаткової угоди позивачем відповідачеві поставлений товар на суму, вказану у цій додатковій угоді – 15.969,20грн, що підтверджується видатковою накладною від 23.04.2007року (а.с. 26).

У поданій позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 9.000грн. основного боргу, 205,72грн. річних, 1575,37грн. інфляційних витрат та 4111,62грн. товарного кредиту, а також 744,61грн. витрат на послуги адвоката.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача суми основного боргу - 9000грн. Так, статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським  визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана   сторона,   у   тому   числі    боржник)     зобов’язаний    вчинити   певну    дію

господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або  утриматися  від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і у Цивільному кодексі України - стаття 526.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 2 статті 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Факт постачання позивачем та прийняття відповідачем дизельного пального на суму 15969,20грн. підтверджується видатковою накладною від 23.04.2007року за №РН-0479. З акту звірки та пояснень представника позивача вбачається, що платіжним дорученням №110к від 27.09.2007року відповідачем перераховано грошові кошти у розмірі 2216,90грн., що вказує на наявність непогашеної заборгованості за поставкою від 23.04.2007року у розмірі 13752,30грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, позивач посилається на додаткову угоду №12 від 23.04.2007р., накладну від 23.04.2007року за №РН-0479 та акт звірки від 01.01.2008року.

Проаналізувавши вказаний акт звірки, колегією суддів встановлено, що сума основного боргу розраховувалась з урахуванням сальдо на 01.04.2007року на користь постачальника у розмірі 15247,70грн., та здійснених оплат за поставки дизельного пального попередніх періодів. Колегія суддів звертає увагу на те, що акт звірки бухгалтерів є лише документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Таким чином, колегія суддів погоджується з розрахунком позивача та стягненням господарським судом першої інстанції суми основного боргу у розмірі 9000грн., оскільки факт отримання нафтопродуктів підтверджується накладною, а поставка здійснена на підставі договору.  

Отже, на підставі вищезазначених норм законодавства вимоги позивача щодо стягнення суми основної заборгованості у розмірі 9.000грн. є правомірними та обґрунтованими.

Крім цього, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення боргу з урахуванням інфляції, розмір якої становить - 1575,37грн., та три проценти річних в сумі - 205,72грн.

Здійснюючи    перевірку    правильності   нарахування   інфляційних   та   річних    за

допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», колегія суддів погоджується з розрахунком позивача. Так, до стягнення підлягають 205,72грн. – 3% річних та 1575,37грн. - інфляційних витрат. Розрахунок зазначених сум здійснювався з урахуванням терміну - з 28.04.2007року по 01.02.2008року, який вказаний позивачем у позовній заяві.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду про стягнення з відповідача витрат позивача за послуги адвоката. Так, за приписами статей 44 та 48 ГПК України, в якості судових витрат відшкодуванню підлягають суми, сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались, і їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Як вбачається з укладеного між позивачем та приватним підприємцем Ващуком Я.В. договору (а.с.33), виконавець є приватним підприємцем, про що свідчить печатка на самому договорі, та найменування самого виконавця - „Приватний підприємець Ващук Ярослав Вікторович”, будь-які докази про те, що виконавець є адвокатом (посвідчення адвоката), у матеріалах справи відсутні, а тому ці витрати не можуть бути покладені на відповідача.

Крім того, платіжне доручення №162 від 07.02.2008р. свідчить про перерахування коштів за надання юридичних послуг саме приватному підприємцеві, а не адвокату Ващуку. Довіреність на представництво інтересів позивача, видана 01.01.2008р. (а.с.32) Ващуку як фізичній особі, а не як адвокату.   

Також колегія суддів вважає, що стягнення з відповідача 4111,62грн. суми товарного кредиту є неправомірним.

Як вже зазначалось вище, пунктом 5.5 генерального договору (а.с.22) встановлено, що у разі несвоєчасної оплати поставленого товару, постачальник виставляє покупцеві послугу користування товарним кредитом з кредитною ставкою 60 відсотків.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.  

З положень цієї норми вбачається, що у разі продажу товару в кредит - обов'язкова наявність відстрочення або розстрочення платежу за товар, однак, у генеральному договорі та додатковій угоді сторонами це не погоджено, а тому не можна вважати, що у даному випадку позивач відповідачеві надає товарний кредит.

Також, проаналізувавши умови генерального договору щодо виставлення позивачем відповідачеві суми за послуги користування товарним кредитом, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до п.5.5 генерального договору, правовідносини товарного кредиту виникають у разі несвоєчасної оплати товару, тобто з моменту порушення покупцем строку оплати отриманого товару. Таким чином, товарний кредит, у випадку, що розглядається, виникає з вчиненого покупцем (відповідачем) правопорушення у сфері господарювання, під яким слід розуміти порушення учасником господарських відносин норм законів, що регулюють господарські відносини, або порушення умов договору при виконанні взятих на себе зобов'язань. Отже, товарний кредит виступає в генеральному договорі у вигляді відповідальності, але відповідно до положень чинного законодавства (розділ 5 Господарського кодексу України, глави 51 Цивільного кодексу України), наслідком порушення взятого стороною на себе зобов'язання не може бути виникнення послуг товарного кредиту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення суми товарного кредиту є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а тому господарські витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, та керуючись статтями 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд -

Постановив:

        Апеляційну скаргу Малого колективного підприємства «Арт-Гласс», м. Херсон, задовольнити, рішення господарського суду Херсонської області від 15.04.2008року у справі №2/117-08 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з  Малого колективного підприємства «Арт-Гласс», м.Херсон, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтотранссервіс», м.Херсон, 9.000грн. основного боргу, 205,72грн. – 3% річних, 1.575,37грн. інфляційних витрат, 107,28грн. державного мита та 84,96 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити».

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Херсонської області.

 

Головуючий суддя Кричмаржевський В.А.

 судді  Кричмаржевський В.А.  

 Колодій Н.А.  Мірошниченко М.В.