СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
07 грудня 2006 року | Справа № 20-9/173 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Горошко Н.П.,
Щепанської О.А.,
за участю представників сторін:
позивача: Булигіна Євгена Миколайовича, довіреність № б/н від 27.09.06, товариство з обмеженою відповідальністю "Ярд";
відповідача: Бадалова Артура Георгійовича, довіреність № 2 від 24.10.06, товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Брокер + 2К";
розглянувши апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Ярд" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Брокер + 2К" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Рибіна С.А.) від 03.11.2006 у справі №20-9/173
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ярд" (вул. А.Кесаєва, 9,Севастополь,99038)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Брокер + 2К" (вул. Леніна, 33,Севастополь,99011)
про стягнення 75269,39 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Ярд", звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Брокер + 2К", про стягнення 75269,39 грн.
Позовні вимоги мотивовані, в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України, посиланням на рішення господарського суду міста Севастополя від 22.06.-24.06.2005 у справі № 20-9/110 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ярд" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Брокер + 2К" про визнання недійсною угоди про списання дебіторської заборгованості, в процесі розгляду якої, на думку позивача, підтверджений факт наявності заборгованості відповідача в сумі 75269,38 грн. за спірними договорами.
Уточнивши позовні вимоги в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором від 27.09.2001 у розмірі 23712,39 грн. та зобов’язати останнього повернути позивачу майно, передане за договорами відповідального зберігання від 04.02.1998, 04.06.1998, 11.08.1998, 19.10.1998 та за накладною від 30.11.1998.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 03.11.2006 у справі № 20-9/173 (суддя Рибіна С.А.) частково задоволений позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ярд" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Брокер + 2К".
З товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Брокер + 2К" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ярд" стягнуто 31264,30 грн., у тому числі 30712,39 грн. - основного боргу, 477,12 грн. державного мита та 74,79 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Брокер + 2К" зобов'язано повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Ярд" дизельне паливо в кількості 5520 літрів, отримане за договором від 11.08.1998, а також дизельне паливо в кількості 8887 літрів та бензин А-76 в кількості 650 літрів, передане на підставі накладної від 30.11.1998. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Брокер + 2К" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати прийняте у справі рішення місцевого господарського суду, прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Підставою для скасування зазначеного судового рішення заявник скарги вважає неповне з’ясування судом всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, порушення норм матеріального і процесуального права.
Так, апелянт-відповідач посилається на те, що при прийнятті рішення суд першої інстанції в порушення вимог статті 257 Цивільного кодексу України стягнув з відповідача суму заборгованості, строк зі зверненням щодо стягнення якої позивачем був пропущений.
Позивач, також не погодившись з рішенням суду, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати прийняте у справі рішення, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги позивача полягають в тому, що господарським судом першої інстанції не застосовані в повному обсязі правила статті 35 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Так, позивач посилається на рішення господарського суду міста Севастополя від 22.06.-24.06.2005 у справі № 20-9/110 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ярд" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Брокер + 2К" про визнання недійсною угоди про списання дебіторської заборгованості, в процесі розгляду якої підтверджений факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем в сумі 75269,38 грн., що не потребує доказуванню в дійсній справі.
З причин зайнятості судді Плута В.М. в іншому судовому засіданні, на підставі розпорядження виконуючого обов’язки голови Севастопольського апеляційного господарського суду, здійснено його заміну на суддю Горошко Н.П.
На підставі та за правилами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглянувши матеріали справи, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.02.1998, 04.06.1998, 11.08.1998 між товариством з обмеженою відповідальністю “Ярд” (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма Брокер + 2К” (виконавець) укладені договори відповідального зберігання, відповідно до умов яких замовник передає виконавцю матеріальні цінності, а саме - дизельне паливо, на зберігання з подальшим їх поверненням без зміни якісних та кількісних характеристик.
Пунктом 2.2 договорів передбачено, що кількість, одиниці виміру та вартість матеріальних цінностей встановлюється згідно накладних.
Повернення майна, згідно з пунктом 3.2 договорів, здійснюється на вимогу замовника.
19.10.1998 між тими ж сторонами укладений договір відповідального зберігання, відповідно до умов якого виконавець зобов’язується зберігати майно, яке передано йому замовником, зокрема, дизпаливо кількістю 5520 літрів на суму 3869,60 грн., та повернути зазначене майно в строк, встановлений договором.
Також встановлено, що позивач передав відповідачу на зберігання дизпаливо кількістю 8877 літрів та бензин А-76 кількістю 650 літрів, що підтверджується накладною № 9 від 30.11.1998 та довіреністю від 02.12.1998 (а.с. 57-58).
Претензіями від 04.09.2006 (вих. №№ 35, 36,37, 38, 39) позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути отримане дизпаливо та бензин протягом семи днів з моменту отримання претензії (арк. с. 41-45).
Відповідач вимоги позивача щодо повернення палива та бензину не виконав, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам чинного законодавства і фактичним обставинам у справі, тому підстави для його скасування і задоволення апеляційних скарг відсутні.
Так, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції 2003 передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки правовідносини сторін виникли до 01.01.2004 та продовжують існувати на теперішній час, спір підлягає вирішенню на підставі норм діючого Цивільного кодексу України.
Відповідно до статей 525, 526 названого кодексу зобов’язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобов’язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача щодо повернення дизельного палива в кількості 6672 літрів за договором від 04.02.1998 та дизельного палива в кількості 4510 літрів за договором від 04.06.1998 (а.с. 48, 50), суд першої інстанції правомірно виходив з того, що факт виконання позивачем умов договорів та факт передачі товарів відповідачу за цими договорами не доведений, оскільки кількість, одиниці виміру та вартість матеріальних цінностей, згідно з договором, встановлюється згідно накладних, а такі накладні суду не представлені.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що, оскільки в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України накладні до договорів позивачем суду не надані, представлені акти прийому-передачі від 10.02.1998, 04.06.1998 не є належними доказами виконання ним зазначених договорів у зв’язку з тим, що акти не містять посилань на договори, а договорами не передбачено встановлення кількості та вартості товару за актами прийому-передачі.
Тому суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі позивача на акт прийому-передачі, як на підставу виникнення зобов’язань за договором.
В частині відмови в задоволенні вимог позивача щодо повернення дизельного палива за договором відповідального зберігання від 19.10.1998, суд першої інстанції зазначив, що пункт 3 вказаного договору передбачає строк передачі майна протягом 10-ти днів з моменту посвідчення сторонами даного договору, строк зберігання –один рік з моменту передачі майна (пункт 4), натомість, позивачем не надані суду будь–які докази фактичного отримання відповідачем палива за даним договором (а.с.56).
Такі висновки суду є правильними, оскільки узгоджуються з нормами законодавства та відповідають дійсним обставинам справи.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на наявність, з урахуванням правил статті 35 Господарського процесуального кодексу України, підстав звільнення від доказування, оскільки рішенням господарського суду міста Севастополя від 22.06.-24.06.2005 у справі № 20-9/110 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ярд" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Брокер + 2К" про визнання недійсною угоди про списання дебіторської заборгованості встановлені факти наявності у відповідача боргу і ці факти не потрібно доводити знов при вирішенні дійсного спору, не можуть бути прийняті судовою колегією як обгрунтовані, оскільки факт, що у склад заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Брокер + 2К" перед товариством з обмеженою відповідальністю "Ярд" в розмірі 75269,38 грн. входить сума заборгованості саме за оспорюваними договорами, господарським судом міста Севастополя у зазначеній справі не встановлений. Рішення суду не містить посилань на укладені сторонами договору зберігання майна, не зазначає кількість та вартість цього майна, а також розрахунок виниклого боргу. Такі обставини не були предметом розгляду в зазначеному спорі, оскільки предметом спору у вказаній справі була правомірність укладення сторонами угоди про списання дебіторської заборгованості (а.с.7-8).
Дослідивши матеріали справи, судова колегія, оцінюючи надані сторонами докази, вважає також обґрунтованим висновок суду щодо зобов’язання відповідача повернути дизельне паливо в кількості 5528,00 літрів за договором від 11.08.1998 та за накладною від 30.11.1998 в кількості 8887 літрів та бензин А-76 в кількості 650 літрів, відповідно.
Так, в обґрунтування заявлених вимог позивачем надані докази виконання умов договору, а саме, накладна від 12.08.1998, довіреність від 12.08.1998 та накладна від 30.11.1998.
Претензіями від 05.09.2006 (вих. № 37, 39) позивач надіслав відповідачу вимоги про повернення матеріальних цінностей (а. с. 43, 45), які були отримані відповідачем 11.09.2006, що підтверджується повідомленнями про вручення поштової кореспонденції.
Статтею 937 Цивільного кодексу України встановлено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Аналогічна норма діяла і у Цивільному кодексі України в редакції 1963 року (стаття 414).
Відповідно до статті 938 Цивільного кодексу України, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Статтями 949, 953 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Натомість, відповідач доказів повернення майна в добровільному порядку суду не надав, у зв’язку з чим суд першої інстанції правомірно визнав вимоги позивача стосовно зобов’язання відповідача повернути отримане за договором від 11.08.1998 дизельне паливо в кількості 5528 літрів та дизельне паливо в кількості 8887 літрів, бензин А-76 в кількості 650 літрів такими, що підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Брокер + 2К” щодо пропуску позивачем строку позовної давності є неспроможними.
Так, відповідач вказує на той факт, що з вимогою про повернення матеріальних цінностей позивач звернувся до відповідача у 2001 році, однак, документальних підтверджень цього факту відповідачем не надано, у зв’язку з чим ці доводи є голослівними та не можуть бути прийнятті судовою колегію до уваги. Крім того, слід зазначити, що ні в матеріали справи, ні в судовому засіданні відповідачем заява про застосування строків позовної давності надана не була.
Окрім того, судом встановлено, що 27.09.2001 між товариством з обмеженою відповідальністю “Ярд” (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма Брокер + 2К” (покупець) укладений договір купівлі - продажу, відповідно до пункту 1.1 якого, продавець зобов’язується передати у власність покупцю майно згідно переліку, а покупець зобов’язується прийняти майно та здійснити оплату.
Пунктом 1.3 договору встановлена ціна переданого майна –30712,39 грн.
Згідно з пунктом 2.1 договору покупець зобов’язаний сплатити продавцю 30712,39 грн. протягом 5-ти років з часу укладення договору.
Факт передачі товару продавцем покупцю підтверджується накладною № 0000000003 від 28.09.2001, актом прийому–передачі, підписані сторонами та скріплені печатками та довіреністю від 28.09.2001 (а.с. 38-40), натомість, відповідач взятті на себе зобов’язання за договором не виконав, отриманий товар не оплатив.
З’ясувавши, що договір купівлі–продажу від 27.09.2001 виконаний позивачем належним чином, що підтверджується накладною № 0000000003 від 28.09.2001, актом приймання –передачі, які підписані сторонами та скріплені печатками та довіреністю від 28.09.2001 (а.с. 38-40), а строк виконання договору, відповідно до пункту 2.1 договору настав 27.09.2006, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі–продажу від 27.09.2001 в розмірі 30712,39 грн.
З огляду на викладене, враховуючи, що згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв’язку з чим повинна надати суду відповідні докази, судова колегія вважає недоведеними та безпідставними вимоги апеляційних скарг товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Брокер + 2К" і товариства з обмеженою відповідальністю "Ярд", що безумовно є підставою для залишення їх без задоволення.
Виходячи із вищенаведеного, приймаючи до уваги умови спірних договорів та надані сторонами докази, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду міста Севастополя від 03.11.2006 у справі № 20-9/173 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ярд" залишити без задоволення.
3. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Брокер + 2К" залишити без задоволення.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді Н.П. Горошко
О.А. Щепанська