СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
5 грудня 2006 року | Справа № 2-27/2114-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Голика В.С.,
Дугаренко О.В.,
секретар судового засідання Льговська Ю.М.
за участю представників:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
третьої особи: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 8-13 червня 2006 року у справі №2-27/2114-2006
за позовом Джанкойського заводу "Водоприлад" (вул. Промислова, 13, Джанкой, 96100)
до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (вул. Дзержинського, 30,Джанкой,96100)
третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "Дізак" (вул. Грязнова 1а, кв. 187, Запоріжжя, 69000)
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду з позовом і доповненнями до нього (а.с. 54-55, 85-87 т.1) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень відповідача про застосування до позивача штрафних санкцій за продаж без попередньої згоди з податковим органом заставлених активів та про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість зі штрафними санкціями.
Позов обґрунтовано тим, що: 1) позапланова перевірка здійснена без встановлених законом підстав і з порушенням встановленого законом порядку, 2) за повторною скаргою платника податків податковим органом у встановлений законом строк не направлено рішення про продовження строку розгляду скарги, 3) позивач на підставі первинного документа податкової звітності –податкової накладної №315 від 28 жовтня 2003 року відніс до податкового зобов’язання суму податку –1.360грн., 4) позивач на підставі податкової накладної №26 від 8 квітня 2004 року, яка була надана до перевірки, включив до податкового кредиту суму податку –6.400грн., 5) позивач реалізовував товар за кошти, однак зобов’язання покупця були погашені шляхом зарахування однорідних грошових зобов’язань позивача і цього контрагента.
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено, визнані недійсними податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за продаж без попередньої згоди з податковим органом заставлених активів у розмірі 276.016грн. та про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість зі штрафними санкціями у загальній сумі 13.272грн. З відповідача на користь позивача стягнути судові витрати: 85грн. державного мита, 118грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що: 1) 16 липня 2004 року відбулося зарахування взаємних, однорідних, грошових вимог між позивачем і товариством з обмеженою відповідальністю „Дізак” на 275.016грн., а не бартерна операція; 2) позивач включив до своїх податкових зобов’язань за жовтень 2003 року суму податку на додану вартість 1.360грн. за операцією продажу товариству з обмеженою відповідальністю „Дізак” товару, вказаного у виданій позивачем податкової накладної №315 від 31 жовтня 2003 року, 3) позивач на підставі податкової накладної продавця №26 від 8 квітня 2004 року включив до податкового кредиту суму податку 6.400грн.
Судове рішення мотивовано тим, що: 1) зарахування взаємних, однорідних, грошових вимог між позивачем і його контрагентом не є договором відчуження позивачем товару не за кошти, і тому не потребує письмової згоди податкового органу, 2) з екземпляра позивача податкової накладної №315 від 31 жовтня 2003 року вбачається, що у вартості проданого товару сума податку склала 1.360грн., яку позивач включив до податкових зобов’язань, 3) у позивача були достатні документи (податкова накладна) для формування податкового кредиту.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, у позові відмовити, вважаючи що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права і при невідповідності висновків суду обставинам справи.
Скарга обґрунтована тим, що: 1) позивач продавав активи не за кошти, а у обмін на іншій товар, що є бартерною операцією; 2) згідно податкового обліку товариства з обмеженою відповідальністю „Дізак” сума податку у вартості проданого позивачем товару за податкової накладної №315 від 31 жовтня 2003 року склала 2.448грн., 3) позивач включив до податкового кредиту податок у сумі 6.400,01грн. за податковою накладною №26 від 8 квітня 2003 року, тоді як продавець товару товариство з обмеженою відповідальністю „Дізак” такого податкового зобов’язання собі не сформувало.
Заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до пункту 6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга розглядалась у порядку, що передбачений Кодексом адміністративного судочинства України.
Розпорядженням в.о. голови суду змінено склад колегії, суддя Шевченко Н.М. замінена на суддю Дугаренко О.В.
Сторони та третя особа не скористались правом на участь їх представників у судовому засіданні, про час і місце судового засідання сповіщені належним чином (сторони отримали за 7 днів повістки –а.с. 74, 86 т.2, повістки на адресу третій особи неодноразово повернути поштою за закінченням строку зберігання –82, 84 т.2).
На підставі статей 184, 195, 196, 198 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд витребував додаткові докази (а.с. 52-70, 87 т.2), перевірив доводи апеляційної скарги та матеріали справи, встановив наступне.
13 серпня 2005 року першим заступником керівника Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим Тарасовим С.В. на підставі акту перевірки №4\26-2\01033355 від 11 травня 2005 року прийняти податкові повідомлення-рішення (які не є предметом спору) про визначення позивачу податкових зобов’язань:
1) №300\26-2\0 з податку на додану вартість у сумі 8.848грн. і штрафних санкцій –4.424грн., усього 13.272грн. (а.с. 57 т.1),
2) №30\26-2\0 про штраф у розмірі 100% чи у сумі 275.016грн. (а.с. 58 т.1).
Ці податкові повідомлення-рішення були оскаржені у адміністративному порядку :
1) 21 квітня 2005 року скарга надійшла до відповідача (а.с. 61 т.1),
6 травня 2005 року відповідач прийняв рішення №1116\10\25-0 про продовження до 3 червня 2005 року строку розгляду скарги (а.с. 62 т.1), своєчасне направлення і отримання якого позивач не оспорює,
20 травня 2005 року відповідачем прийнято мотивоване рішення №1250\10\25-0 про результат розгляду скарги - залишена без задоволення (а.с. 63-64 т.1), своєчасне направлення і отримання якого позивач не оспорює,
2) 6 червня 2005 року до Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим надійшла повторна скарга позивача (а.с. 65-67 т.1),
23 червня 2005 року рішенням №1282\10\25-007 цієї податкової адміністрації продовжений строк розгляду скарги до 3 серпня 2005 року, яке направлено позивачу у той же день і отримано позивачем 25 червня 2005 року (а.с. 139-140 т.1), тобто у 20-тиденний строк, а тому посилання позивача на несвоєчасне направлення цього рішення не відповідає обставинам справи,
2 серпня 2005 року рішенням №1696\10\25-007 скасовані вказані податкові повідомлення-рішення через їх прийняття на підставі іншого акту перевірки, однак тим ж рішенням на відповідача покладений обов’язок прийняти податкові повідомлення-рішення про такі ж податкові зобов’язання (а.с. 67-69 т.1), своєчасне направлення і отримання цього рішення позивач не оспорює.
10 серпня 2005 року керівником Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим Хаведжи Н.А на підставі акту перевірки №4\26-2\01033355 від 11 квітня 2005 року прийняті податкові повідомлення-рішення (які є предметом спору) про визначення позивачу податкових зобов’язань:
1) №300\26-2\2 з податку на додану вартість у сумі 8.848грн. і штрафних санкцій –4.124грн., усього 13.272грн. (а.с. 10 т.1),
2) №30\26-2\2 про штраф у розмірі 100% чи у сумі 275.016грн. (а.с. 11 т.1).
З вказаного акту позапланової перевірки (а.с. 31-46 т.1) вбачається, що підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень сталося здійснення позивачем порушень:
1) підпункту 7.3.1 Закону України „Про податок на додану вартість” через не включення до податкових зобов’язань за жовтень 2003 року податку у сумі 2.448грн. за податковою накладною №315 від 28 жовтня 2003 року (а.с. 42 т.1),
2) підпункту 7.4.1 вказаного Закону через включення до податкового кредиту за квітень 2004 року суми податку 6.400грн. за податковою накладною №26 від 8 квітня 2004 року, тоді як продавець товариство з обмеженою відповідальністю „Дізак” за період з 1 жовтня 2003 року до 31 вересня 2004 року взаємовідношень з позивачем не мало (а.с. 42 т.1),
3) підпункту 8.6.1 Закону України №2181-Ш через реалізацію готової продукції не за засоби без згоди податкового органу, тому що позивач у період з 27 листопада 2003 року до 10 червня 2004 року на підставі договору №24 від 1 жовтня 2003 року придбав від товариства з обмеженою відповідальністю „Дізак” товар на загальну суму 229.777,32грн. і у період з 31 жовтня 2003 року до 6 липня 2004 року продав на підставі договору №01\3 від 26 березня 2003 року цьому товариству товар на 275.016грн., при цьому між позивачем і вказаним товариством розрахунки здійснені у бартерній формі (а.с. 43-44 т.1).
1. Щодо податкового зобов’язання у сумі 2.448грн.
Позивач не оспорює того факту, що за податковою накладною №315 від 28 жовтня 2003 року він відніс до податкових зобов’язань за жовтень 2003 року 1.360грн. та 2.448грн. і це підтверджується податковою декларацією (а.с. 52-53 т.2), книгою обліку продажу товарів (робіт, послуг) позивача (а.с. 93 т.1).
Також з довіреності контрагента позивача, товарної накладної позивача вбачається, що позивач 31 жовтня 2003 року передав повноважному представнику товариства з обмеженою відповідальністю „Дізак” 10 пожежних гідрантів вартістю 8.160грн., у тому числі податок 1.360грн. (а.с. 89-90 т.1).
Згідно з довідкою про результати перевірки №2-Щ\26-20\31638056 від 11 січня 2005 року Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя контрагента позивача –товариства з обмеженою відповідальністю „Дізак”, це товариство з 12 вересня 2001 року зареєстровано як платник податку на додану вартість, веде Книги обліку продажу і придбання товарів (робіт, послуг). Однак, у цій довідці не вказано на перевірку відображення товариством у податковому обліку операції придбання у позивача товару за податковою накладною №315 від 28 жовтня 2003 року. Також до довідки не надано первинних документів податкового обліку контрагента позивача (податкової декларації, Книги обліку придбання товарів) (а.с. 74-77 т.1).
Таким чином посилання відповідача на заниження позивачем податкових зобов’язань через не включення за жовтень 2003 року податку у сумі 2.448грн. ні якими належними доказами не підтверджені.
Навпаки, позивачем надані документи податкового і бухгалтерського обліку, які свідчать про те, що така операція була здійснена. З акту звірки від 30 грудня 2004 року між позивачем і вказаним товариством вбачається, що контрагент позивача не оспорює здійснення такої операції (а.с. 130 т.1).
Також відповідач при описанні у акті перевірки іншого порушення позивача –продажу заставлених активів без згоди податкового органу, враховує як доказ такої продажі податкову накладну №315 від 31 жовтня 2003 року на товар вартістю 8.160грн., у тому числі податок 1.360грн., тобто погоджується зі здійсненням цієї операції.
Підпункт 7.3.1 (за порушення якого позивач залучений відповідачем до відповідальності) Закону України „Про податок на додану вартість” N168/97-ВР від 3 квітня 1997 року (зі змінами на 31 жовтня 2003 року) регулює визначення дати виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів.
Позивач відповідно до вимог цього пункту по першій із подій (поставки товару) визначив собі податкове зобов’язання у сумі 1.360грн., підстав для визначення зобов’язання у іншій сумі (2.448грн.) не було.
А тому апеляційний господарський суд вважає, що у податкового органу не було підстав для донарахування позивачу податку у сумі 2.448грн. Місцевим господарським судом у цій частині рішення прийнято при повному з’ясуванні обставин справи, без порушень і при правильному застосуванні норм матеріального права, апеляційна скарга у цій частині не обґрунтована і задоволенню не підлягає.
2. По податковому кредиту у сумі 6.400грн.
Відповідно до податкової декларації, Книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) позивач на підставі податкової накладної №26 від 8 квітня 2004 року відніс до податкового кредиту за квітень 2004 року податок у сумі 6.400грн. (а.с. 54-55 т.2, 92 т.1).
Факт придбання у квітні 2004 року позивачем від товариства з обмеженою відповідальністю „Дізак” товару (12 тонн чавуна) вартістю 38.400,05грн. підтверджується накладною №26 від 8 квітня 2004 року (а.с. 91 т.1) і податковою накладною №26 від 8 квітня 2004 року (а.с. 111 т.1).
З вказаної вище довідки про перевірку податковим органом контрагента позивача вбачається, що у податковому обліку вказаного товариства відображено реалізація позивачу товару, у тому числі за податковою накладною №59\1 від 10 червня 2004 року 12 тонн чавуна вартістю 38.400,05грн. з податком 6.400,01грн., у квітні 2004 року не вказано на здійснення будь-яких операцій продажу.
Однак первинних документів про відсутність у квітні 2004 року операцій продажу цим товариством позивачу товару податковим органом не надано.
Разом з тим, з акту звірки станом на 30 грудня 2004 року між позивачем і вказаним товариством, вбачається що у квітні і у червні 2004 року товариство продавало позивачу товар за податковими накладними №26 від 8 квітня 2004 року і №59 від 10 червня 2004 року вартістю 38.400,05грн. і 38.400,05грн. (а.с. 130 т.1).
Таким чином, позивач надав первинні документи податкового і бухгалтерського обліку про здійснення операції придбання у квітні 2004 року товару вартістю 38.400,05грн. (у тому числі податок 6.400,01грн.), а відповідач не надав ні жодного документу первинного податкового чи бухгалтерського обліку про зворотне. Надана відповідачем довідка про перевірку контрагента не є таким документом первинного обліку, вона могла бути складена з помилками та неточностями, ця довідка суперечить сукупності інших доказів, що є первинними документами податкового і бухгалтерського обліку, і тому до уваги не приймається.
Згідно підпункту 7.4.1 Закону України „Про податок на додану вартість” N168/97-ВР від 3 квітня 1997 року (зі змінами на час оподаткування), за порушення якого позивач відповідачем залучений до відповідальності, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Будь-яких пояснень та доказів того, що придбаний позивачем товар не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, податковий орган не надав.
У зв’язку з наведеним, апеляційний господарський суд вважає, що у податкового органу не було достатніх підстав для донарахування податку у сумі 6.400,01грн., місцевим господарським судом у цій частині рішення прийнято без порушень норм матеріального права, інших підстав для його скасування (зміни) не має, апеляційна скарга не обґрунтована і задоволенню у цій частині не підлягає.
3.Щодо продажу продукції вартістю 275.016грн.
без згоди податкового органу.
Позивач не оспорює того факту, що під час продажу товару (передачі майна) контрагенту –товариству з обмеженою відповідальністю „Дізак”, активи позивача знаходилися у податковій заставі і він не отримував у податкового органу згоди на здійснення таких операцій.
Це підтверджується письмовими доказами: витягами з Карток особистих рахунків позивача, корінцями податкових повідомлень-рішень (а.с. 56-90 т. 2).
З договорів, податкових накладних і акту звірки взаємних розрахунків вбачається, що у жовтні 2003 –січні 2004 років між позивачем і товариством з обмеженою відповідальністю „Дізак” були укладені і виконувалися договори, за якими позивач і вказане товариство зобов’язалися здійснити взаємну поставку товарів (позивач - пожежні гідранти, товариство –товар за специфікацією) :
1) за договором №01\3 від 26 березня 2003 року позивач зобов’язався поставити 104 гідранта загальною вартістю 84.984грн., а товариство –50 тонн коксу загальною вартістю 85.000грн. (а.с. 94-95 т.1);
2) за договором №24 від 1 жовтня 2003 року товариство зобов’язалося поставити позивачу 50 тонн коксу загальною вартістю 74.000грн. (у тому числі податок –12.400грн.), а з 12 листопада 2003 року за ціною 1.630грн. за тонну, а позивач зобов’язався (розділ 5 Договору) поставити свою продукцію –78 пожежних гідрантів вартістю 70.356грн. (а.с. 96-97 т.1);
3) за договором №01 від 20 січня 2004 року товариство зобов’язалося поставити позивачу товар (по специфікації, яка суду не надана) вартістю 100.000грн., за який позивач зобов’язався поставити свою продукцію (а.с. 101-102 т.1).
З виданих позивачем і товариством з обмеженою відповідальністю „Дізак” податкових накладних про поставку товарів вбачається, що товар поставлено :
позивачем товариству на 275.016грн. (а.с. 113-124 т.1) :
31 жовтня 2003 року 10 гідрантів вартістю 8.160грн., оплата з рахунку,
6 листопада 2003 року 2 гідранта на 1.512грн., взаємозалік,
24 листопада 2003 року 25 гідрантів на 18.480грн., взаємозалік,
29 грудня 2003 року 31 гідрант на 26.496грн., взаємозалік,
23 січня 2004 року 47 гідрантів на 43.860грн., взаємозалік,
2 лютого 2004 року 10 гідрантів на 7.560грн., взаємозалік,
1 березня 2004 року 49 гідрантів на 39.744грн., взаємозалік,
2 березня 2004 року 10 гідрантів на 9.600грн., взаємозалік,
6 квітня 2004 року 31 гідрантів на 31.536грн., взаємозалік,
28 квітня 2004 року 45 гідрантів на 43.020грн., взаємозалік,
15 червня 2004 року 43 гідранта на 31.488грн., взаємозалік,
6 липня 2004 року 15 гідрантів на 13.560грн., взаємозалік,
товариством позивачу на 274.743,95грн. (а.с. 105-112 т.1) :
29 вересня 2003 року 13 тонн чавуну на 6.566,51грн., взаємозалік,
27 листопада 2003 року 12,1 тонн чавуну на 19.722,95грн., взаємозалік,
10 грудня 2003 року 4,166 тонн чавуну вартістю 2.500грн., взаємозалік,
31 грудня 2003 року 41 тонн коксу на 70.226,34грн. форма розрахунку не вказана,
2 лютого 2004 року 43 тонн коксу на 79.728грн., оплата з рахунку,
18 березня 2004 року 6 тонн чавуну на 19.200,05грн. оплата з рахунку,
8 квітня 2004 року 12 тонн чавуну на 38.400,05грн., форма оплати не вказана,
10 червня 2004 року 12 тонн чавуну на 38.400,05грн., форма оплати не вказана.
Таким чином, позивач поставив товар на 275.016грн., за що отримав товар на 274.743,95грн.. Ні одразу оплата товару не здійснювалася коштами, хоч у деяких податкових накладних була вказана оплата з рахунку і листом від 10 листопада 2003 року позивач запропонував товариству здійснювати оплату у грошовій формі, на що товариство погодилося (а.с. 103 т.1), але такий намір сторін не був виконаний ні одразу.
Такі фактичні дані свідчать про те, що спочатку сторони мали намір поставити товар взамін на іншій товар, тобто здійсніть міну.
Апеляційний господарський суд вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що сторонами спочатку були укладені договори купівлі-продажу товару за кошти, а потім були здійснені взаєморозрахунки однорідних, грошових зобов’язань, не відповідають обставинам справи.
Як вказано вище, тричі сторони складали договори про обмін одного товару на іншій, фактично поставляли товар взамін на іншій товар, про що свідчать строки поставки, вказівка про форму оплати –взаємозалік, рівнозначна вартість поставлених товарів.
Відповідно до частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України (від 18 липня 1963 року, який діяв до 1 січні 2004 року), так відповідно до частини 1 статті 715 Цивільного кодексу України (Закон N435-IV від 16 січня 2003 року, який почав діяти з 1 січня 2004 року) за договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Тобто у момент складення договору стороні досягають домовленості про заміну одного товару на інший.
Також вказані Кодекси встановлюють можливість виконання зобов’язань шляхом зарахування зустрічних, однорідних вимог, про що вказано у статті 217 Цивільного кодексу України (1963 року) і статті 601 Цивільного кодексу України (2003 року). При цьому для такого зарахування достатньо заяви одної із сторін зобов’язання. Тобто волевиявлення на такий залік (погашення) зобов'язань виникає не у момент укладення договору, це волевиявлення може бути одностороннім (за заявою одної із сторін).
Враховуючи, що при складенні договорів сторони одразу передбачали замін одного товару на інший, фактично виконували ці зобов’язання, апеляційний господарський суд вважає, що вказані поставки були здійснені у межах договорів міни, тобто позивач реалізував товар не за кошти.
Відповідно до підпункту „а” підпункту 8.6.1 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” N2181-III від 21 грудня 2000 року (зі змінами на час реалізації позивачем товару і прийняття податкового повідомлення-рішення, далі Закон України №2181-Ш) платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, а саме купівлі чи продажу, інших видів відчуження рухомого майна, за винятком майна, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не менше за звичайні.
Тобто для продажу продукції не за кошти потрібна письмова згода податкового органу, якої у позивача не було.
За таке відчуження активів без письмової згоди податкового органу підпунктом 17.1.8 вказаного Закону передбачено застосування до платника податків штрафу у розмірі суми такого відчуження.
А тому податковий орган мав підстави для застосування до позивача штрафу у сумі 275.016грн., висновки місцевого господарського суду про взаєморозрахунки зустрічних, однорідних вимог не відповідають обставинам справи і тому судове рішення у цій частині підлягає скасуванню, апеляційна скарга у цій частині підлягає задоволенню.
Разом з цим, апеляційний господарський суд вважає, що до правовідносин між сторонами не можливо застосовувати положення пункту 1.19 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції Закону України №283\97-ВР від 22 квітня 1997 року, зі змінами) про бартер (товарний обмін), тому що такі приписи закону стосуються лише оподаткування податком на прибуток, податком на додану вартість, і не розповсюджується на випадки здійснення операцій з активами. Однак це не змінює підстав для скасування судового рішення.
4. Стосовно позапланової перевірки.
Доводи позивача про те, що податковий орган його раніше перевіряв і не встановив порушень, які були встановлені актом перевірки, що став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, а також про те, що на цю перевірку не було видано окреме посвідчення підтверджується письмовими доказами: актом планової, комплексної, документальної перевірки №131\23-1\01033355 від 17 грудня 2004 року (а.с. 12-16, 70-72 т.1) та посвідченням №321 від 28 березня 2005 року, яким було доручено проведення перевірки позивача з питань фінансово-господарської діяльності по взаємовідносинам з приватним підприємцем Агафоновим И.А. за період з 1 січня 2002 року до 1 січня 2005 року (а.с. 73 т.1).
Однак на підставі цього посвідчення проведено дві перевірки:
1) з 30 березня до 1 квітня 2005 року про взаємовідношенням позивача з приватним підприємцем Агафоновим И.А., про що складена довідка №6\26-2\01033355 від 1 квітня 2005 року (а.с. 26-30 т.1),
2) з 30 березня до 11 квітня 2005 року позапланова з питань дотримання позивачем податкового законодавства за період з 1 жовтня 2003 року до 30 вересня 2004 року, про що складений акт №4\26-2\01033355 від 11 квітня 2005 року (а.с. 31-46 т.1).
З цього акту і посвідчення на перевірку також вбачається, що позапланова перевірка здійснена на підставі частини 15 статті 11-1 Закону України „Про державну податкову службу в України” як інспекторами податкової інспекції, так і інспектором податкової міліції.
А з відповіді податкового органу від 27 квітня 2005 року (а.с. 60 т.1) на скаргу позивача про протиправні дії працівників відповідача (а.с. 59 т.1) вбачається, що перевірка була здійснена на підставі доручення слідчого.
Згідно зі частиною 15 статті 11-1 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” (у редакції Закону України N3813-XII від 24 грудня 1993 року, зі змінами на час проведення перевірки) перевірки платників податків органами податкової міліції проводяться у порядку, встановленому Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", Кримінально-процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Також Указом Президента України „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” N817/98 від 23 липня 1998 року (зі змінами) передбачені обмеження у строках та підставах проведення перевірок суб'єкта підприємницької діяльності, однак у статті 15 цього Указу вказано, що ці обмеження не поширюються на перевірки, що проводяться відповідно до кримінально-процесуального законодавства.
Таким чином, податковий орган мав право проводити позапланову перевірку відповідно до кримінально-процесуального законодавства.
А тому доводи позивача про незаконність проведення позапланової перевірки апеляційним господарським судом до уваги не приймаються.
Не є перешкодою для позапланової перевірки проведення раніше перевірки господарської діяльності платника. Таких обмежень вказаний Закон N3813-XII, Закон України №2181-Ш та Указ Президента не передбачають.
Допущене відповідачем порушення при наданні посвідчень на позапланову перевірку може бути підставою для прийняття судом окремої ухвали і не є підставою для скасування податкових повідомлень-рішень тому, що в загалі у податкового органу були підстави для здійснення позапланової перевірки у межах кримінально-процесуального законодавства, позивач здійснив порушення (продаж заставлених активів без згоди податкового органу), за яке законно залучений до відповідальності.
Як слідує зі справи, вона розглянута за правилами Господарського процесуального кодексу України, хоч позов заявлений до суб’єкта владних повноважень стосовно оскарження його рішень, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України є компетенцією адміністративних судів. Таке порушення процесуальних норм привело до прийняття неправильного судового рішення стосовно розподілу судових витрат, що є підставою для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 24, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 8-13 червня 2006 року у справі № 2-27/2114-2006 скасувати.
Позов задовольнити частково.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим №300\26-2\2 від 10 серпня 2005 року про визначення Джанкойському заводу "Водоприлад" податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 8.848грн. і штрафних санкцій –4.124грн., усього 13.272грн.
У решті позову відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Джанкойського заводу "Водоприлад" (96100, Джанкой, вул. Промислова, 13, р/р 26004326530001 КРУ „ПриватБанк” м. Сімферополь, МФО 384436, ЗКПО 01033355) судовий збір у сумі 1,70грн.
Господарському суду Автономної Республіки Крим видати виконавчий документ.
Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді В.С. Голик
О.В. Дугаренко