Головуючий у 1 інстанції - Пляшкова К. О.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2013 року справа №812/4158/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Юрко І.В., Блохіна А.А., секретарі судового засідання Мартакові О.А., за участі позивача ОСОБА_2, представника відповідача Добрициної Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року у справі № 812/4158/13-а за позовом ОСОБА_2 до Державної інспекції України з питань праці про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 29.04.2013 року звернувся до суду з адміністративним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 року у справі № 2а/1270/10061/2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013 року, визнано незаконним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2013 року № 085-к в частині звільнення позивача з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012 року, змінено дату звільнення з 03.09.2012 року на 05.12.2012 року. Отже 05.12.2012 року є днем звільнення позивача, тобто останнім днем роботи, який підлягає оплаті. Відповідачем не повідомлено позивача про нараховані суми, належні йому при звільненні, та не виплачено заробітну плату за 05.12.2012 року і грошову компенсацію за невикористані 5 днів щорічної відпустки. 08.04.2013 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про виплату належних йому сум, а 13.04.2013 року звернувся з вимогою про розрахунок, однак по теперішній час вимоги про розрахунок залишені без реагування. Оскільки відповідачем не проведено розрахунок, на думку позивача, з відповідача підлягав стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку, тобто з 06.12.2012 року по день постановлення рішення у справі. Позивач зазначає, що внаслідок неправомірного порушення відповідачем його трудових прав, йому завдано моральної шкоди, яку позивач оцінює у 50000,00 грн. Просив стягнути з Державної інспекції України з питань праці на його користь належні суми.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на ст.ст. 47, 116 Кодексу законів про працю України, п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників та вказує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи

Позивач у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував. Надав письмові заперечення на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, доводи та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та надані заперечення, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами встановлено, що наказом заступника Голови Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2012 року за № 085-к, на підставі ст. 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та у зв'язку із підписанням Указу Президента України від 31.08.2012 року № 528/2012 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці», позивача було звільнено з 03.09.2012 року (т. 1 а.с.50 ).

ОСОБА_2 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної інспекції України з питань праці про визнання незаконним та скасування наказу Державної інспекції України з питань праці про його звільнення № 085-к від 03.09.2012 року, зобов'язання Державної інспекції України з питань праці звільнити його з посади з 05.12.2012 року у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 року у справі № 2а/1270/10061/2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013 року, визнано незаконним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2013 року № 085-к в частині звільнення позивача з 03.09.2012 року, змінено дату звільнення з 03.09.2012 року на 05.12.2012 року (т. 1 а.с. 10-16).

На виконання зазначених рішень Головою Державної інспекції України з питань праці наказом від 17.04.2013 року № 69-к внесено зміни до наказу від 03.09.2012 року № 085-к, в частині зміни дати звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012 року на 05.12.2012 року та покладено обов'язок на відділ фінансово-господарського забезпечення та бухгалтерського обліку здійснити належні виплати ОСОБА_2 за останній робочий день 05.12.2012 року та грошової компенсації за невикористані дні відпустки (т. 2 а.с. 212).

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що саме за рішенням суду була змінена дата звільнення і по суті 5 грудня позивач посадових обов'язків не виконував; щодо виплати компенсації за невикористану відпустку, то з огляду на те, що позивач перебільшив кількість днів відпустки, яка йому належала, позивач права на компенсацію немає, а відтак права позивача не були порушені і підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову зроблені на підставі всебічно досліджених доказів, обставинам справи дана правильна правова оцінка, а при прийнятті рішення вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

У відповідності до Кодексу законів про працю України день звільнення є останнім днем роботи, отже останнім днем роботи позивача є 05.12.2012 року.

Ст.1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що 05.12.2012 року приступив до виконання своїх обов'язків, тобто склав проект наказу про своє звільнення.

Фактично зазначений проект є письмовим зверненням, оскільки на той момент вже було призначено іншого Голову Державної інспекції України з питань праці і до кола службових обов'язків позивача на той час складання таких проектів не належало.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки», щорічна відпустка складається із основної відпустки та інших додаткових відпусток, передбачених діючим законодавством. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» встановлено, що державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Додаткові оплачувані відпустки державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування надаються одночасно із щорічною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Позивач за час роботи у Державній інспекції України з питань праці з 27.04.2011 року по 05.12.2012 року мав право на щорічну основну відпустку тривалістю 36 календарних днів (за період роботи з 27.04.2011 року по 26.04.2011 року - 18 календарних днів та з 27.04.2012 року по 05.12.2012 року - 18 календарних днів) та на щорічну додаткову відпустку тривалістю 5 календарних днів, а всього на щорічну відпустку тривалістю 41 календарний день.

В матеріалах справи наявні: наказ про відпустку № 12-в від 14.05.2012 року, табелі обліку робочого часу в яких зазначено, що позивачем за відпрацьований період з 27.04.2012 року по 05.12.2012 року використано щорічну відпустку тривалістю 42 календарних дні (т. а.с.47, т. 3 а.с. 3-18).

Отже, позивачем протягом 2012 року використано щорічну відпустку тривалістю більшою ніж він мав на це право, тобто у позивача відсутнє право на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, оскільки такі невикористані дні у позивача відсутні.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 06.12.2012 року по день постановлення рішення суду та відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів прийшла до висновку, що, суд першої інстанції, з'ясовуючи обставини справи, оцінюючи надані сторонами докази і співставляючи їх сукупність на відповідність нормативно-правовим актам, які регулюють спірні правовідносини, правильно встановив обставини у справі, докази оцінив об'єктивно і дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовуються.

Керуючись ст. 160, ст.ст. 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу

адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 у справі № 812/4158/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року справа № 812/4158/13-а за позовом ОСОБА_2 до Державної інспекції України з питань праці про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 2 вересня 2013 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді І.В. Юрко

А.А. Блохін