ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
"08" листопада 2006 р. |
Справа № 14/256-3442 |
15 год. 15 хв.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
при секретарі судового засідання Михайлишин Л.М.
Розглянув справу
За позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції, вул. Білецька, 1, м. Тернопіль
про скасування податкового повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 21.07.2006р. №НОМЕР_1.
За участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2, довіреність НОМЕР_2
відповідача: Ткач І.Я., довіреність №22350/7/10-015 від 13.04.2006р.
Суть справи:
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1, м. Тернопіль звернулась в господарський суд Тернопільської області з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення суб"єкта владних повноважень від 21.07.2006р. №НОМЕР_1.
Позов, підтриманий в судовому засіданні повноважними представниками, товариство обґрунтовує тим, що спірний правовий акт індивідуальної дії є незаконним, прийнятий податковим органом з порушенням законодавства з питань оподаткування, а відтак підлягає скасуванню в судовому порядку. Дане твердження мотивоване посиланнями на приписи Законів України “Про податок на додану вартість”, „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, "Про оподаткування прибутку рідприємств" та інших нормативно-правових актів, які регулюють даний предмет спору.
У запереченнях на позов та згідно з поясненнями повноважних представників відповідач позовні вимоги відхилив повністю посилаючись на їхню безпідставність зазначивши при цьому, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення винесене контролюючим органом в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин та досліджених в процесі перевірки документів.
Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України
За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:
За результатами проведеної планової документальної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) СПДФО ОСОБА_1, посадовими особами контролюючого органу 17.07.2006р. складено акт за №НОМЕР_1. Період діяльності платника податків, що охоплений перевіркою: з 01.10.2004 року по 31.03.2006 року.
За наслідками дослідження документів позивача, податковим органом зроблені висновки про порушення приватним підприємцем вимог Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97 (далі - Закон ) що, в свою чергу, обумовило заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість за 2004-2005-2006 роки в сумі 25116 грн.
Зважаючи на наведені обставини, 21.07.2006р. державною податковою інспекцією, відповідно до підпункту „Б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 та підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181) позивачу, згідно з податковим повідомленням-рішенням НОМЕР_3 визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 37674 грн. (в т.ч. 25116 грн. за основним платежем, 12558 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).
Наведений правовий акт індивідуальної дії оспорений підприємцем у судовому порядку.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до п.3.1.1 статті 3, пункту 7.1 статті 7 Закону, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними ( контрактними ) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ; особа - продавець, зареєстрована як платник ПДВ, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю ПДВ, включити її до своїх податкових зобов'язань з дотриманням положень п.7.3 ст.7 Закону; скласти і передати контрагенту податкову накладну ( п.7.2 ст.7 Закону), що є підставою для віднесення вказаної у ній суми ПДВ до податкового кредиту.
Згідно із п.п.7.4.1 п.7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Тобто до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо є підстави включити вказані витрати на придбання товару до складу валових, відповідно до вимог ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Згідно із наведеною статтею, у редакції Закону № 37/37-1465-ЕП від 25.03.2005 року, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу п.1.11 статті 1 Закону ( в редакції що діяла до 25.03.2005 року) валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Пунктом 5.1 статті 5 даного нормативно-правового акта визначено, що валовими витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
У розумінні п.1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств”, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України ( стаття 3 ) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Із матеріалів перевірки слідує, що позивачем по справі зайво включено до складу податкового кредиту по податку на додану вартість 405 грн., які сплачені контрагентам при придбанні канцелярських товарів, паперу, картриджа (його заправки), послуг Інтернету та зв'язку у жовтні 2004 р. - березні 2005 року, травні, липні, серпні, листопаді 2005 р. та лютому 2006 року ( копії податкових накладних у справі). Із наданих приватним підприємцем у ході проведення перевірки пояснень вбачається, що у нього відсутні основні засоби ( комп'ютер, принтер, тощо), а телефон номер якого зареєстрований на позивача знаходиться в офісному приміщенні іншої особи.
Не заперечуючи вказану обставину, в обґрунтування використання ТМЦ та послуг у господарській діяльності позивач посилається на договір співпраці в організації та веденні бізнесу від 01.08.2003 року, за умовами якого приватним підприємцем в межах співпраці із іншими суб'єктами господарювання зобов'язувався надати виділену телефонну лінію, канцтовари, матеріали для офісної техніки, тощо.
При цьому суд враховує, що за умовами вказаного правочину сторони зобов'язані не використовувати засоби та предмети праці (в тому числі послуги) у своїх власних цілях.
З огляду на викладене та зважаючи на те що придбані товарно - матеріальні цінності позивачем у власній господарській діяльності не використовувались, придбані ним без мети їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, суд погоджується із доводами контролюючого органу про недотримання платником податків вимог п.п.7.4.1 п.7.4 статті 7 Закону при включенні до податкового кредиту 405 грн., які сплачені контрагентам при придбанні канцелярських товарів, паперу, картриджа, заправки до нього, послуг Інтернету та зв'язку у жовтні 2004 р. - березні 2005 року, травні, липні, серпні, листопаді 2005 р. та лютому 2006 року, з врахуванням чого в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо висновків державної податкової інспекції про відсутність у позивача підстав для віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість в розмірі 24711 грн., сплачених приватним підприємцем іншим суб"єктам господарювання в ціні придбання стрейч- карток та стартових пакетів суд вважає їх такими, що грунтуються на припущеннях, а не фактичних обставинах, приписах Закону та належних і допустимих доказах, з огляду на наступне.
Як слідує із акту перевірки, поясненнях представників контролюючого органу в тому числі перевіряючого у судовому засіданні, вказані твердження грунтуються на співставленні даних по товарних залишках позивача станом на 06.12.2004 року та 01.07.2006 року.
При цьому суд враховує, що перевіркою, як слідує із складеного за її результатами акту, охоплено і обревізовано період діяльності платника податків із 01.10.2004 року по 31.03.2006 року.
За результатами аналізу фінансово-господарської діяльності позивача ( стор. 4 акту), посадовими особами ДПІ з'ясовано, що суб'єкт господарювання свою діяльність здійснює у сфері роздрібної торгівлі стрейч - картками " Київстар" та підключення абонентів до вказаної мережі; обсяг виручки від реалізації товарів та послуг досліджувався із врахуванням звітів суб'єкта малого підприємництва за 4 кв.2004 року - 1 квартал 2006 року ( стор. 5 акту).
Крім того, на сторінці 8 акту перевірки посадові особи державної податкової інспекції зазначили, що при проведенні перевірки не використовувались дані підприємця про реалізацію товару за квітень - липень 2006 року, і встановили що залишок ТМЦ станом на 01.04.2006 року становили 435673 грн.
П.п.7.4.1 п.7.4 статті 7 Закону обумовлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пояснення перевіряючого ( у тому числі письмові в матеріалах справи) що товарно - матеріальні цінності, які знаходились на залишку на 01.04.2006 року на момент перевірки відсутні і не могли бути реалізовані позивачем у квітні - червні 2006 року є виключно необгрунтованим припущенням, а не у встановленому порядку доведеним фактом, оскільки ні в акті перевірки , ні в поясненнях наданих посадовими особами ДПІ у судовому засіданні не зазначено жодного доказу, який би цю обставину підтверджував.
Посилання в акті перевірки на обстеження проведене перевіряючими 13.07.2006 року, як на доказ відсутності ТМЦ , які б належали приватному підприємцю ОСОБА_1 ( абз. 2 стор. 8 акту перевірки), суд вважає безпідставним з огляду на те, що станом на 13.07.2006 року приміщення за адресою АДРЕСА_2 перебувало в оренді у іншого суб'єкта господарювання ( докази у матеріалах справи) , ТМЦ позивача там і не могли знаходитись, однак вказана обставина, в жодному разі не може вважатись доказом відсутності залишків товару у позивача взагалі чи спростоввувати факт його реалізації у квітні - червні 2006 року.
З огляду на викладене, зважаючи на приписи наведених вище положень законодавства, що регламентує спірні правовідносини, суд констатує що матеріалами справи не підтверджуються висновки контролюючого органу про порушення приватним підприємцем п.п.7.4.1 п.7.4 статті 7 Закону при включенні до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених платником податків іншим суб"єктам господарювання в ціні придбання стрейч- карток та стартових пакетів.
При цьому, судом враховано і положення статті 71 КАС України, згідно із якою в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вказаної норми, належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність дій контролюючого органу у спірних правовідносинах суду не представлено, факт невиконання позивачем вимог Закону зібраними у справі доказами не підтверджується, а відтак позовні вимоги в цій частині, як обґрунтовані та належним чином доведені слід задовольнити .
У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України пропорційно до задоволених вимог.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 7, 86, 89, 94 - 98, 156, 162, 163 КАС України, господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задоволити частково.
2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Тернопільської об"єднаної державної податкової інспекції від 21.07.06 року НОМЕР_3 в частині визначення приватному підприємцю ОСОБА_1 податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 37066 (тридцять сім тисяч шістдесят шість) грн. 50 коп., ( в тому числі основного платежу - 24711 грн., штрафних санкцій - 12355,5 грн.).
3. В решті позову відмовити.
4. Стягнути з державного бюджету України на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ін. код: НОМЕР_3) - 83 (вісімдесят три) грн. 64 коп. сплаченого державного мита пропорційно до задоволених позовних вимог.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі "24" листопада 2006 року до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя О.В. Руденко