ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, 

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

"04" грудня 2006 р.                                                            Справа № 49/125-06 (н.р. 08/42-06)

вх. № 10961/3-49 (н.р. 1331/3-08)

 

Суддя господарського суду Кононова О.В.

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Образцова А.М., дов. № 113/1620 від 29.06.2006 року

1-го  відповідача - ОСОБА_2., дов. НОМЕР_1

2-го відповідача -не з'явився

3-ї особи - не з'явився

розглянувши справу за позовом ВАТ "Запоріжавтотранс" 

до  1. Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Харків    2. Державного департаменту автомобільного транспорту України, м. Київ

3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державна інспекція по контролю за цінами в Харківській області, м. Харків

про зміну пунктів договору

 

ВСТАНОВИВ:

 

Позивач просить суд викласти п. 3.1 Договору НОМЕР_2 про надання послуг по перевезенню пасажирів автомобільним транспортом у приміському і міжміському сполученні у редакції:

«Загальні кошти від реалізації квитків на проїзд пасажирів розглядаються таким чином:

а) кошти, що становлять складову частину вартості квитка, тобто тарифи на перевезення пасажирів, відповідно до відомості касового продажу квитків 20-АСС:

- Господарюючому суб'єкту - 10 (десять) відсотків від суми тарифу на перевезення пасажирів з урахуванням ПДВ які є доходом Господарюючого суб'єкта, що підтверджується актом виконаних робіт та підлягає оподаткуванню;

- Перевізнику - 90 (дев'яносто) відсотків від суми тарифу на перевезення пасажирів без ПДВ які є доходом Перевізника;

- ПДВ нарахований на 90 % (дев'яносто) відсотків суми від тарифу на перевезення пасажирів підлягає сплаті до держбюджету Господарюючим суб'єктом самостійно». 

Також в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового поцесу.

Ухвалою від 18.09.2006 року, суд в порядку ст. 30 ГПК України, викликав в призначене судове засідання уповноваженого працівника ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова для дачі пояснень з питань, що виникли під час розгляду справи, а саме, щодо визначення правильного оподаткування податком на додану вартість операцій з продажу квитків загальна вартість яких включає як вартість послуги перевезення (за умови, якщо перевізник перебуває на спрощеній системі оподаткування і сплачує єдиний податок,) так і вартість послуги з їх реалізації, а також щодо порядку внесення зазначеного податку до бюджету.

В судовому засіданні 11.10.2006 року представник ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова письмово надав пояснення щодо викладених судом питань та зазначив, що на протязі 2005 та 2006 років між позивачем та відповідачем фактично виконуються умови договору в редакції, запропонованій позивачем, тобто ПДВ нараховується на повну вартість квитка, а перерахування ПДВ до держбюджету здійснює позивач, оскільки він зареєстрований як платник ПДВ.

07.11.2006 року від 1-го відповідача до канцелярії господарського суду надійшла заява про залучення до матеріалів справи додаткових документів по справі.

Суд, дослідивши надану заяву вважає за необхідне її задовольнити.

27.11.2006 року від 3-ї особи надійшли пояснення по справі, в яких Державна інспекція по контролю за цінами в Харківській області зазначає, що спір між сторонами виник з питань розподілу прибутку та порядку оподаткування господарюючих суб'єктів, який визначено Законом України «Про податок на додану вартість» та Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", підстави для участі Держінспекції цін у розгляді цього спору - відсутні, оскільки не відносяться до її компетенції.

В судовому засіданні позивач надав уточнення позовних вимог, в яких навів додаткове обґрунтування позовних вимог та зазначив, що фактично з січня 2006 року 1-й відповідач виконував умови договору в редакції запропонованої позивачем, про що свідчать акт виконаних робіт від 13.01.2006 року, складений на підставі договору НОМЕР_2 та видаткового касового ордеру НОМЕР_3, відповідно яких відповідачем отримано без ПДВ 1120,19 грн. без ПДВ. Отже позивач зазначає, що 1-м відповідачем прийняті умови договору НОМЕР_4 у редакції запропонованій позивачем. У зв'язку з зазначеним, позивач просить суд спонукати 1-го відповідача укласти з позивачем договір про надання послуг по перевезенню пасажирів автомобільним транспортом у приміському та міжміському сполученні від 21.12.2005 року у редакції, запропонованої позивачем. Враховуючи що у відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог і це не суперечить законодавству та не порушує чиїх - небудь прав та охоронюваних законом інтересів, суд вважає можливим  прийняти заяву до розгляду.

В судовому засіданні 29.11.2006 року представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням наданих уточнень.

Представник 1-го відповідача в судовому засіданні 29.11.2006 року проти позову заперечував.

Представник 3-ї особи в судовому засіданні 29.11.2006 року наполягав на виключення із складу учасників судового процесу Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській області.

Представник 2-го відповідача в судове засідання 29.11.2006 року не з'явився, документів, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. 10.10.2006 оку надавав через канцелярію суду надавав заперечення на позовну заяву , в яких заперечував проти участі в судовому засіданні та зазначив, що він не встановлює, а погоджує тарифи на міжобласні перевезення, а правовідносини щодо укладення договорів на автостанційне обслуговування перевізник а стосуються виключно господарської діяльності 1-го відповідача та позивача по справі, оскільки компетенція Департаменту обмежується процедурою видачі дозволів на перевезення, й ніякого відношення до розподілу коштів від реалізації квитків на проїзд Департамент не має. Також 2-й відповідач прохав суд проводити розгляд справи без присутності свого представника.

Суд в ухвалах від 05.09.2006 року, від 18.09.2006 року та від 25.10.2006 року попереджував сторони, що у разі неявки їх представників в призначені судові засідання суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 29.11.2006 року було оголошено перерву до 04.12.2006 року до 11 годині 40 хвилин для виготовлення повного тексту рішення по справі.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

21.12.2005 року Відкритим акціонерним товариством  «Запоріжавтотранс» було надано Приватному підприємцю ОСОБА_1 проект Договору НОМЕР_2 про надання послуг по перевезенню пасажирів автомобільним транспортом у приміському і міжміському сполученні.

10.01.2006 року 1-м відповідачем був наданий підписаний договір НОМЕР_2 разом з протоколом розбіжностей.

Позивач не погоджується з редакцією п. 3.1 договору, запропонованою 1-м відповідачем, та керуючись ст. 181 ГК України передав неврегульовані розбіжності на вирішення суду. Згідно ст. 10 ГПК України, спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду.

Позивач є власником автостанцій, основним видом діяльності якого є надання автостанційних послуг як пасажирському перевізнику так і пасажирам. Відповідач є перевізником автобусних маршрутів загального користування.

Відповідно ст. 42 Закону України «Про автомобільний транспорт», відносини пасажирського перевізника автобусного маршруту загального користування з власниками автовокзалів, автостанцій визначаються договором, що укладається в обов'язковому порядку та передбачає доручення перевізника укладати від його імені договір з пасажиром про перевезення.

Отже укладення договору НОМЕР_2 про надання послуг по перевезенню пасажирів автомобільним транспортом у приміському і міжміському сполученні є обов'язковим як для позивача так і для 1-го відповідача.

Відповідно до ч. 7 ст. 181 ГК України, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

По договору НОМЕР_2 про надання послуг по перевезенню пасажирів автомобільним транспортом у приміському і міжміському сполученні від 21.12.2005 року, сторонами не досягнуто згоди щодо умов розподілу коштів від реалізації квитків на проїзд пасажирів (п.п. а) п. 3.1. договору). Отже істотна умова договору - порядок розрахунків залишилась неузгодженою сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач запропонував наступну редакцію п.п. а) п. 3.1. договору:

«Загальні кошти від реалізації квитків на проїзд пасажирів розглядаються таким чином:

а) кошти, що становлять складову частину вартості квитка, тобто тарифи на перевезення пасажирів, відповідно до відомості касового продажу квитків 20-АСС:

- Господарюючому суб'єкту - 10 (десять) відсотків від суми тарифу на перевезення пасажирів з урахуванням ПДВ які є доходом Господарюючого суб'єкта, що підтверджується актом виконаних робіт та підлягає оподаткуванню;

- Перевізнику - 90 (дев'яносто) відсотків від суми тарифу на перевезення пасажирів без ПДВ які є доходом Перевізника;

- ПДВ нарахований на 90 % (дев'яносто) відсотків суми від тарифу на перевезення пасажирів підлягає сплаті до держбюджету Господарюючим суб'єктом самостійно».

1-й відповідач запропонував наступну редакцію п.п. а) п. 3.1. договору:

«Загальні кошти від реалізації квитків на проїзд пасажирів розглядаються таким чином:

а) кошти, що становлять складову частину вартості квитка, тобто тарифи на перевезення пасажирів, відповідно до відомості касового продажу квитків 20-АС:

- Господарюючому суб'єкту - 10 (десять) відсотків від суми тарифу на перевезення пасажирів з урахуванням ПДВ які є доходом Господарюючого суб'єкта, що підтверджується актом виконаних робіт та підлягає оподаткуванню;

- Перевізнику - 90 (дев'яносто) відсотків від суми тарифу на перевезення пасажирів які є доходом Перевізника».

Тобто неврегульованою розбіжністю сторонами в договорі є умова про нарахування та перерахування ПДВ на 90 % суми доходу відповідача отриманого від реалізації квитків на проїзд пасажирів. Позивач виступає при цьому в якості платника податку на додану вартість, а відповідач знаходиться на спрощеній системі оподаткування - є платником єдиного податку.

Згідно із п.п 3.1.1. п. 3.1. ст.. Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з: 3.1.1 поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на минтій території України.

Відповідно п. 4 .1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь - які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь - яку особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Порядок визначення бази оподаткування товарів (робіт, послуг) платником податку є єдиним, незалежно від того, за рахунок яких складових (оподатковуваних за загальновстановленою чи за нульовою ставкою податку, звільнених від оподаткування чи таких, що не є об'єктом оподаткування) формується вартість проданого товару чи наданої послуги (виконаної роботи).

Пункт 4.1. Закону України «Про податок на додану вартість» не містить будь яких виключень, тобто у випадку, якщо пасажирський перевізник, а в цьому випадку - 1-й відповідач, який доручає автостанції (позивачу) право на реалізацію квитків пасажирам, є неплатником ПДВ , у автостанції при реалізації квитків по договору, базою оподаткування ПДВ буде весь тариф пасажирського квитка. Позивач, утримуючи з пасажира ПДВ у складі вартості квитка зобов'язаний згідно із. П. 1.3. ст.. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» внести ПДВ до державного бюджету. При цьому позивач до держбюджету вносить ПДВ у сумі , що дорівнює різниці між загальною сумою ПДВ, отриманого у складі вартості квитків від покупців (пасажирів), і сумою податкового кредиту з товарів (робіт, послуг), вартість яких включається до валових витрат послуг, що надаються позивачем.

Для суб'єктів малого та середнього бізнесу на території України впроваджена норма, відповідно якої, такої суб'єкт може застосувати особливий порядок оподаткування, що передбачає, як спрощену систему оподаткування, так і спрощену систему обліку та звітності, відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності малого підприємництва». Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку:

-          6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»;

-          10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Отже при сплаті єдиного податку за ставками 6 чи 10 відсотків, сума єдиного податку обчислюється із суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору. У разі обрання суб'єктом підприємницької діяльності ставки єдиного податку в розмірі 6 відсотків суми виручки від реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору, зазначені юридичні особи, відповідно до ст.. 6 згаданого Указу є платниками податку на додану вартість і сплачують цей податок згідно з нормами Закону України «Про податок на додану вартість». Відповідач є платником єдиного податку.

Крім того, в судовому засіданні 25.10.2006 року представник ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова письмово надав пояснення в яких зазначив, що операції з продажу квитків автостанцією, загальна вартість яких включає вартість як послуги з перевезення, так і вартість послуги з їх реалізації, є об'єктом оподаткування ПДВ, а база оподаткування визначається виходячи з договірної вартості пасажирського квитка, але не нижче звичайної ціни. Також в своїх поясненнях ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова зазначила, що якщо перевізник не є платником ПДВ, автостанція перераховує йому частину від вартості проданих квитків згідно умов договору без ПДВ.

Враховуючи викладене, редакція підпункту а) пункту 3.1. договору НОМЕР_2 про надання послуг по перевезенню пасажирів автомобільним транспортом у приміському і міжміському сполученні відповідає діючому законодавству, суд  задовольняє вимогу позивача про викладання цього пункту договору в  редакції позивача.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне  забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Отже суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 85 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України; -

 

ВИРІШИВ:

 

Прийняти уточнення позовних вимог до розгляду.

 

Позовні вимоги задовольнити.

Вважати укладеним договір НОМЕР_2 про надання послуг по перевезенню пасажирів автомобільним транспортом у приміському і міжміському сполученні та викласти підпункт а) пункту 3.1. договору НОМЕР_2 про надання послуг по перевезенню пасажирів автомобільним транспортом у приміському і міжміському сполученні від 21.12.2005 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством  «Запоріжавтотранс» та Приватним підприємцем ОСОБА_1 в наступній редакції:

«Загальні кошти від реалізації квитків на проїзд пасажирів розглядаються таким чином:

а) кошти, що становлять складову частину вартості квитка, тобто тарифи на перевезення пасажирів, відповідно до відомості касового продажу квитків 20-АСС:

- Господарюючому суб'єкту - 10 (десять) відсотків від суми тарифу на перевезення пасажирів з урахуванням ПДВ які є доходом Господарюючого суб'єкта, що підтверджується актом виконаних робіт та підлягає оподаткуванню;

- Перевізнику - 90 (дев'яносто) відсотків від суми тарифу на перевезення пасажирів без ПДВ які є доходом Перевізника;

- ПДВ нарахований на 90 % (дев'яносто) відсотків суми від тарифу на перевезення пасажирів підлягає сплаті до держбюджету Господарюючим суб'єктом самостійно». 

 

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, дота народження: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2) на користь Відкритого акціонерного товариства «Запоріжавтотранс» (адреса: 69063, м. Запоріжжя, вул.. Свердлова, 30, р/р 26006301290590 в Олександрійській філії КБ «Національний кредит», МФО 313775, код ЄДРПОУ 03116795) - 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної чинності.

 

Суддя                                                                                            Кононова О.В.