ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
|
"11" грудня 2006 р. |
Справа № 5/163. |
за позовом Релігійна організація Свято-Миколаївської Української Православної Церкви Київського Патріархату Чернівецької єпархії
до Релігійна організація Української Православної Свято-Костянтинівськоїцеркви
про визнання права користування культовою будівлею (приміщення церкви), про усунення перешкод в користування церквою
Суддя Паскарь Авель Дмитрович
Представники:
від позивача - Зінчук П.Ф., довіреність від 22.11.2006 року
від відповідача - Король С.В., довіреність від 17.08.2006 року,
СУТЬ СПОРУ:
Релігійна організація Свято-Миколаївської Української Православної Церкви Київського Патріархату Чернівецької єпархії у с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області звернулась з позовом до Релігійної організації Української Православної Свято-Константинівської Церкви, с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області, про визнання права користування культовою будівлею (приміщенням церкви) та про усунення перешкод в користуванні церквою.
Позовні вимоги мотивуються тим, що відповідач, маючи у с. Ошихліби власну церкву, незаконно заволодів новозбудованою культовою будівлею та систематично чинить перешкоди позивачеві у користуванні нею.
Відповідач просив провадження у справі припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору, посилаючись на те, що будівництво нової церкви ще не завершено та її власник у встановленому порядку не визначений.
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 17.08.2006 року провадження у справі було припинено за відсутністю предмету спору.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2006 року зазначена ухвала скасована, а справа передана до господарського суду Чернівецької області для розгляду по суті.
Розпорядженням голови господарського суду Чернівецької області розгляд справи доручено судді Паскарю А.Д.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як зазначено у позовній заяві, - до 21.02.2006 року в с. Ошихліби існувала лише одна релігійна організація - Українська Православна Свято-Костянтинівська Церква, яка була зареєстрована на підставі рішення виконкому Чернівецької обласної ради народних депутатів від 20.11.1991 року № 298 (т.1, а. с. 2-4, 90).
Розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації від 15.08.2002 року № 520-р єдина на той час культова будівля села - Церква Св. Олени та Ц. Костянтина була передана безоплатно у власність зазначеній релігійній громаді. Прийняття-передача культової будівлі разом з церковним інвентарем відбулася за актом від 05.09.2002 року комісією, створеною відповідно до розпорядження першого заступника голови Кіцманської райдержадміністрації від 23.10.2001 року № 475 (т.1, а. с.13,14).
Рішенням виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради народних депутатів від 20.04.1993 року № 23/4, чинним на день розгляду даної справи, церковній громаді села надано земельну ділянку, площею 0,25 га, під будівництво церкви, дозвіл на проектування церкви та її будівництво ( т.1, а. с. 22).
З матеріалів справи (т.1, а. с. 23, 24, 28, 45-60) вбачається, що будівництво церкви, яка є предметом даного спору, здійснювалось за матеріальною допомогою колишнього колгоспу “Маяк” с. Ошихліби, сільської ради, консервного заводу села, а також за рахунок пожертвувань прихожан, у тому числі при безпосередньому виконанню окремих видів будівельних робіт мешканцями села. Таким чином, церква будувалась загальними зусиллями для всієї територіальної громади села.
Позивач - Релігійна організація Свято-Миколаївської Української Православної Церкви Київського Патріархату Чернівецької єпархії с. Ошихліби - у встановленому законом порядку зареєстрована 21.02.2006 року (т.1, а. с. 61, 62).
Рішенням ІУ сесії У скликання Ошихлібської сільської ради від 07.07.2006 року № 22/4, чинним, станом на день розгляду справи, право добудови та користування новою будівлею церкви визначено за позивачем. Крім того, незакінчене будівництво зазначене як культове будівля, закріплене також за позивачем (т.1, а. с. 40).
Відповідно до частин другої та третьої статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації, а якщо відповідно до закону воно підлягає державній реєстрації, то з моменту його державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (створення майна).
За своєю правовою природою даний позов, який містить вимогу про усунення перешкод у користуванні незавершеної будівництвом культовою будівлею, є негаторним.
Однак, на відміну від Закону України “Про власність” від 07.02.1991 року № 697-ХІІ (стаття 49), право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном ЦК України ( стаття 391) визнано лише за власником майна.
Статтею 29 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23.04.1991 року № 987-ХІІ визначено, що державний контроль за додержанням законодавства України про свободу совісті та релігійні організації здійснюють місцеві ради та їх виконавчі комітети.
Зазначеним вище рішенням територіальної громади с. Ошихліби, яке у встановленому порядку не визнано нечинним та не скасовано, право добудови, користування будівлею нової церкви та сама будівля закріплена за позивачем.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 3 Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 року № 606-ХІУ, рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном, є виконавчими документами та підлягають виконанню державною виконавчою службою.
Пунктом 1 Рішення Конституційного Суду України у справі N 15-рп/2002 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України від 9 липня 2002 року № 15-р0п/2002 встановлено, що Положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
В цьому контексті твердження відповідача про припинення провадження у справі за відсутністю предмету спору законодавству не відповідає. Саме тому, а також враховуючи, що провадження у справі вже припинялось, суд вирішує спір по суті.
Враховуючи, що оскільки у позивача існує можливість примусового виконання рішення ІУ сесії У скликання Ошихлібської сільської ради від 07.07.2006 року № 22/4, його вимоги щодо визнання за ним права користування приміщенням новозбудованої церкви та зобов'язання відповідача не чинити в цьому перешкод є безпідставними.
Щодо клопотання позивача від 23.11.2006 року про витребування від відповідача та інших осіб додаткових доказів суд зазначає, що відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Тому викладений у статті 38 ГПК України обов'язок господарського суду щодо витребування від інших осіб, які не є учасниками судового процесу, додаткових доказів стосується лише випадків, коли вимоги сторін та інших учасників судового процесу про надання доказів від інших осіб не були задоволені, або були проігноровані. Крім того, суд не вбачає ніяких підстав для витребування будь-яких додаткових доказів, необхідних для вирішення спору по суті.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними. Тому, відмовляючи в задоволені необґрунтованого позову, судові витрати належить покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ
1. У задоволенні позову відмовити за безпідставністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Суддя А.Д. Паскарь.