РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 2-1217/2011Головуючий суду першої інстанції:Корогодіна О.Е.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Кірюхіна М. А.
РІШЕННЯ
"21" серпня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіКірюхіної М.А.,
СуддівБерзіньш В.С., Руснак А.П.,
При секретаріУрденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 на рішення Залізничного районного суду м.Сімферополя АР Крим від 23 лютого 2011 року та на ухвалу того ж суду від 25 березня 2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2011 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про поділ майна та розірвання шлюбу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка зареєструвала з відповідачем шлюб 07.07.2007р. Згоди про добровільний поділ майна, що є спільною власністю подружжя, між ними не досягнуто. За час сумісного проживання у шлюбі ними набуто квартиру АДРЕСА_1. Гроші на придбання зазначеної квартири були отримані в борг у батьків позивачки, про що свідчить розписка від 15.12.2009 року. Вартість квартири становить 320000 гривень. За період знаходження в шлюбі за рахунок коштів, які також були взяті в борг у батьків позивачки, про що свідчить розписка від 20.07.07 року, вони побудували житловий будинок по АДРЕСА_2 Даний житловий будинок не зданий в експлуатацію у встановленому порядку, право власності на нього не оформлене. Вартість даного житлового будинку становить 100000 гривень. Також у період знаходження в шлюбі ними придбаний автомобіль «Фольксваген Транспортер Т5» реєстраційний номер НОМЕР_1 за 120000 гривень. Позивачка вважає, що має право наполягати на розділі загальної спільної власності з виділенням їй квартири АДРЕСА_2 устаткування й будівельних матеріалів, використані при його будівництві, оскільки гроші на придбання квартири і будівлю житлового будинку, були отримані в борг у її батьків і дотепер не повернуті, урегулювання питання повернення боргу буде проводитися нею. На інше майно - автомобіль «Фольксваген Транспортер Т5», позивачка не претендує. Тому відповідно до ст. 60, 61, 64, 65, 109, 110 Сімейного кодексу України, ст. 331, 372 ЦК України, позивач просить суд поділити майно, що є спільною власністю, виділивши їй квартиру НОМЕР_2 та конструкції житлового будинку, устаткування й будівельні матеріалів, використані при його будівництві по АДРЕСА_2
Ухвалою суду від 23 лютого 2011 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвано шлюбу залишено без розгляду з підстав п.5 ч.1 ст. 207 ЦПК України.
Рішенням Залізничного районного суду м.Сімферополя АР Крим від 23 лютого 2011 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.
Поділено майно, що є спільною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Виділено ОСОБА_6 конструкції житлового будинку, устаткування й будівельні матеріали, використані при його будівництві по АДРЕСА_2
Виділено ОСОБА_7 автомобіль «Фольксваген Транспортер Т5» реєстраційний номер НОМЕР_1.
В іншій частині позову ОСОБА_6 відмовлено.
У березні 2011 року позивачка звернулась до суду першої інстанції з заявою про роз'яснення вищевказаного рішення суду, яку ухвалою суду від 25 березня 2011 року було задоволено. Роз'яснено рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 23 лютого 2011 року із зазначенням, що конструкції житлового будинку, обладнання та будівельні матеріали, використані при його будівництві по АДРЕСА_2 котрі виділені ОСОБА_6, є житловим будинком по АДРЕСА_2 Право власності на не зданий в експлуатацію житловий будинок по АДРЕСА_2 підлягає державній реєстрації на ім'я ОСОБА_6 у відповідності до ст. 182 ЦК України.
На зазначені судові рішення від представника ОСОБА_8- ОСОБА_9 надійшла апеляційна скарга, в якій він просить оскаржувані судові рішення скасувати. Посилається на те, що оскаржуваними судовими рішеннями зачіплені його права як спадкоємця ОСОБА_10, якому виділена земельна ділянка по АДРЕСА_2 надано дозвіл на будівництво, яке ним було розпочато,зведено фундамент. Вважає, що рішення ухвалено по неповно з'ясованим обставинам,які мають істотне значення, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Згідно статті 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Клопотання позивачки про відкладення розгляду справи судовою колегією відхилене як необґрунтоване, а причини неявки не є поважними.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та визнав встановленим, що подружжя ОСОБА_6 в період шлюбу набули конструкції жилого будинку, устаткування та будівельні матеріали, а також автомобіль «Фольксваген ТранспортерТ5», відтак дійшов висновку про можливість виділення позивачці конструкцій жилого будинку, а відповідачеві - автомобілю.
Постановляючи ухвалу про роз'яснення рішення, суду виходив з того, що дане рішення не є зрозумілим в частині можливості державної реєстрації права на конструкції жилого будинку, устаткування та будівельні матеріали, а тому роз'яснив, що перелічене є житловим будинком, а тому право власності на не зданий до експлуатації житловий будинок підлягає державній реєстрації.
Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням вимог матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору.
Статтями 60,69,70,71 СК України, якими обґрунтовувались позовні вимоги, передбачено захист права власності, яке набуто правомірно, та цими нормами не регулюються правовідносини щодо самочинного будівництва.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело та час його придбання.
У сенсі ч.3 ст.331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Відповідно до статей 10, 11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Між тим, сторонами на засадах змагальності не надано ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції жодного документу, які б підтверджували придбання ними будівельних матеріалів, обладнання, спорудження будівельних конструкцій. Не містять матеріали справи ані технічного паспорту БТІ, ані висновку спеціалісту, ані документів торгівельних організацій щодо їх покупки тощо, з яких можна було зробити висновок з чого складається спірне майно, які саме будови та конструкції знаходяться на земельній ділянці, їх вартість тощо.
В матеріалах справи взагалі відсутні будь-які документи щодо наявності спірних будівельних матеріалів та конструкцій.
Зважаючи на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для визнання права власності на будівельні матеріали та конструкції.
Як встановлено при апеляційному перегляді справи, рішенням виконавчого комітету Сімферопольської районної ради від 26 липня 1991 року № 273б забудова земельної ділянки по АДРЕСА_2 дозволена ОСОБА_10, членом сім'ї якого був ОСОБА_8, онук. Зазначена земельна ділянка закріплена за ОСОБА_10 наказом директора радгоспу «Дубки» від 24 травня 1990 року № 265, що відповідало положенням ст.19,73 ЗК УРСР 1970 року, чинного на момент надання земельної ділянки.
Вказана земельна ділянка ОСОБА_6 або ОСОБА_7 ніколи не надавалась. Рішенням Київського районного суду м.Сімферополя від 11 червня 2010 року задоволено позов Сімферопольської міської ради, зобов'язано ОСОБА_7 за свій рахунок в тримісячний строк з набрання рішенням законної сили звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,06 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 шляхом знесення будівель.
Отже, факт самочинності споруджених ОСОБА_7 будівельних конструкцій встановлено рішенням суду, тому в силу ч.3 ст. 61 ЦПК України він не підлягає доказуванню при розгляді даної справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання ним архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
В матеріалах справи відсутні дозвільні документи щодо будівництва спірного будинку і надвірних споруд та належно затверджений проект такого будівництва, а також документи щодо відповідності будинку і споруд будівельним, санітарним, пожежним нормам і правилам.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, і своєю ухвалою від 25.03.2011 року роз'яснив, що рішення про поділ будівельних матеріалів слід розуміти як поділ самочинно спорудженого будинку, який не є об'єктом права власності та необґрунтовано визнав за позивачкою право власності на недобудований жилий будинок.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було підстав ані для поділу будівельних матеріалівта конструкцій, ані для роз'яснення, що зазначені матеріали і конструкції є жилим будинком, право власності на який підлягає державній реєстрації.
Відсутні у матеріалах справи й будь-які докази наявності на праві власності сторін по справі квартири АДРЕСА_1, насамперед правовстановлюючий документ на квартиру, а відтак висновки суду про те, що вона придбана на гроші батьків позивачки, а тому не підлягає поділу, є передчасними. Підставою для відмови в задоволенні позову в частині поділу квартири є недоведеність наявності у власності подружжя такого майна.
Що стосується висновків суду в частині поділу автомобіля «Фольксваген Транспортер Т5», то вони також не відповідають вимогам закону.
Документом, що підтверджує право власності на автомобіль є свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що передбачено Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року № 1371.
Проте, на підтвердження права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль «Фольксваген Транспортер Т5», реєстраційний номер НОМЕР_1, позивачкою надано лише тимчасовий реєстраційний талон, виданий на ім'я відповідача на підставі ввізної митної декларації та дійсний до 27 квітня 2011 року, що не можна вважати доказом виникнення права власності на цей автомобіль.
Таким чином, поділ автомобіля, право власності на який за відповідачем у встановленому законом порядку не визнано, є передчасним, а відтак підстав для задоволення позову і в цій частині немає.
Згідно п.2,3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд: змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.
Зважаючи на наведене, враховуючи положення п.2.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, п.2 ч.1 ст.312 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення і ухвалу суду.
На підставі наведеного, та керуючись ст. 303, 307, 309, 312, 313, 314, 316, 317, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
вирішила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м.Сімферополя АР Крим від 23 лютого 2011 року та ухвалу того ж суду від 25 березня 2011 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: