УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/3971/12-ц Головуючий у 1-й інст. Колупаєв В.В.

Категорія 41 Доповідач Борисюк Р. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.

суддів Матюшенка І.В., Галацевич О.М.

з участю секретаря

судового засідання Кузьмінської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ВАТ «Льонотекс», виконавчого комітету Житомирської міської ради, КВЖРЕП-9 м. Житомира, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання особи втратившою право на користування житловим приміщенням, встановлення факту постійного проживання і визнання права користування житлом та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2013 року, -

встановила:

У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернулася з позовом, в якому просила визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, а саме кімнатою АДРЕСА_1 Позивач також просила встановити факт її постійного проживання за вказаною адресою, визнати за нею право користування даною кімнатою, зобов'язати відповідача укласти з нею договір найму кімнати, визнавши її основним наймачем, відкривши на її ім'я окремий особовий рахунок.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона працювала у ВАТ «Льонотекс» і у зв'язку із роботою їй та її дітям була надана житлова кімната АДРЕСА_2 площею 14.4 кв.м. Оскільки даної площі було мало для проживання трьох осіб, тому вона почала користуватися сусідньою кімнатою НОМЕР_1, так як у ній тривалий час ніхто не проживав. Цю кімнату вона впорядкувала, вважала її своїм житлом, про її проживання знали сусіди. Нещодавно їй стало відомо, що у даній кімнаті залишилась зареєстрована ОСОБА_3, яка там тривалий час уже не проживає, а сама кімната надавалася їй під час роботи на ВАТ «Льонотекс», на якому вона уже не працює.

21 січня 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали зустрічний позов, в якому просили виселити ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1 вселити їх і стягнути з відповідачки судовий збір.

В обґрунтування позову зазначали, що кімната НОМЕР_1 була надана їм на підставі спільного рішення адміністрації та профкому ВАТ «Льонотекс» від 01.10.1996 року. Після повернення ОСОБА_3 до Житомира виявилось, що у кімнаті проживає ОСОБА_2 та ОСОБА_6

ОСОБА_3 та її діти зареєстровані у вказаній кімнаті, проте не мають можливості фактично вселитися до неї і проживати там. За весь час проживання сплачує усі комунальні послуги, оскільки особові рахунки відкриті на її ім'я.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено повністю. Виселено ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення. Вселено ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вказану кімнату. Стягнуто з ОСОБА_2 230 грн. сплаченого судового збору.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідачка не проживає у цій кімнаті, вона за власним бажанням припинила трудові відносини з підприємством, яке надало їй це житлове приміщення і тому втратила право на проживання у ньому. Так, як вона - ОСОБА_2 постійно проживає в даній кімнаті, займається її впорядкуванням, тому вважає, що вона набула право користування житловою кімнатою та підсобними приміщеннями у будинку. Суд не врахував всіх обставин, які мають значення для справи, висновки суду про безпідставність її позову є незаконними.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що спірні правовідносини між сторонами регулюються положеннями ст.ст. 9, 58, 116 Житлового кодексу України.

Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_3 є правомірним наймачем кімнати АДРЕСА_1, що підтверджується змістом рішення апеляційного суду Житомирської області від 25.10.2012 року (а.с. 33-35).

У той час, як ОСОБА_2 без будь-яких правових підстав, самоправно вселилася у вказане житло і факт її тривалого проживання в цій кімнаті не надає останній права на користування ним. Тому, відповідно її позовні вимоги про встановлення факту її постійного проживання за вказаною адресою, визнання за нею права користування даною кімнатою, зобов'язання відповідача укласти з нею договір найму кімнати, визнавши її основним наймачем, відкривши на її ім'я окремий особовий рахунок є необґрунтованими і суд правомірно ухвалив рішенні про відмову у їх задоволенні.

Оскільки власником будинку АДРЕСА_1 не оспорюється право ОСОБА_3 на користування кімнатою НОМЕР_1 цього будинку, то і вимога ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування спірним житловим приміщенням є безпідставною.

Частиною 3 ст. 116 ЖК України передбачено, що особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяються без надання їм іншого житла. Приймаючи до уваги зазначене та встановлені обставини справи відмови у добровільному залишенні кімнати, ОСОБА_2 підлягає виселенню з даного житлового приміщення.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що права ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо користування кімнатою АДРЕСА_1 внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 порушені, а відповідно наявні підстави для їх відновлення, шляхом вселення вказаних осіб у зазначене житло.

Таким чином, суд правильно з'ясував характер та суть заявлених сторонами вимог, норми права, якими вони регулюються, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам і правомірно ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 та про задоволення зустрічної позовної заяви.

Тому, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення, оскільки суду не було надано інших доказів, на які апелянт посилається на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий Судді