Справа № 303/4535/13-ц
2/303/2191/13
Номер рядка стат.звіту-4
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2013 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого-судді Заболотного А.М.
при секретарі Штець І.І.
з участю: представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника третої особи Ряшко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно,-
в с т а н о в и в:
ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно, а саме просила визнати нерухоме майно, будинок АДРЕСА_1, об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з моменту прописки 24.05.2007 року. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 1978 року. У 2004 році на підставі договору дарування ОСОБА_2 набуто у власність будинок АДРЕСА_1. 24.05.2007 року до вказаного житлового будинку її було прописано та зв'язку з тим, що з моменту набуття у власність вказаного будинковолодіння в ньому проводився ремонт, тому вартість будинку значно підвищилась, його стан покращився і він став приданим для проживання. Зокрема побудовано, котельню літ. «Б», літню кухню літ. «В», стайню літ. «Г», вбиральню літ. «Д» та огорожу. У зв'язку з цим вартість будинку зросла з 73008,80 грн. до 114550,00 грн. Виходячи з вищенаведеного позивач вважає, що згідно з положеннями СК України, при збільшенні у вартості майна, внаслідок загальних трудових або грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно визнається спільним сумісним майном, а тому просить визнати спірне майно спільною сумісною власністю її та відповідача.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.
Відповідач в судовому засіданні вказав, що його дружина, позивач у справі, дійсно приймала участь у ремонті спірного будинку.
Представник третьої особи у судовому засіданні проти позову заперечив про, що подав письмові заперечення. При цьому вказав на відсутність підстав для визнання спірного майна спільною сумісною власністю та додатково пояснив, що спірний будинок переданий банку в іпотеку відповідно до договору від 28.09.2007 року. При укладенні договору, всіма правовстановлюючими документами було підтверджено особисте право власності ОСОБА_2 на предмет іпотеки, оскільки таке майно було подаровано згідно з договору дарування № 354 від 25.03.2004 року. Таким чином, сторони намагаються визнати спірне майно спільною власністю з метою використання такого рішення суду як підстави визнання недійсним договору іпотеки спірного майна № 4051 від 28.09.2007 року.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч. 3-4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 25.03.2004 року відповідач отримав в дар будинководіння разом із земельною ділянкою, яке знаходиться в АДРЕСА_1. Відповідно до п. 1 вказаного договору, будинок позначений в плані літерою «А», загальна площа якого становить 224,6 кв.м., житлова - 108,0 кв.м. та відповідно до п. 2 договору вартість будинку сторони оцінили у 73008,80 грн.
Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 22.07.1978 року, шлюб між сторонами було укладено 22.07.1978 року.
З моменту отримання відповідачем у власність спірного будинку, як стверджує позивач, до 2007 року, будинок, внаслідок спільних трудових та грошових коштів подружжя, істотно збільшився у своїй вартості та об'ємі. Так, на час отримання будинку в дар відповідачем, будинок був у непридатному для проживання стані, а станом на 2007 рік, будинок відремонтований та побудовано господарські будівлі.
Частиною 3 ст. 368 ЦК України регламентовано, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне правило закріплено ч. 1 ст. 60 СК України.
Водночас, п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України встановлюється виняток з цього правила, а саме, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. Відтак слід вважати встановленим, що спірний будинок, хоч і набутий сторонами за час перебування у шлюбних відносинах, однак спільною сумісною власністю не є.
Як на підставу позову, позивач посилається на положення ст. 62 СК України, відповідно до якої, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як на доказ того, що будинок збільшився у своїй вартості, позивач вказує на технічний паспорт від 17.04.2013 року, відповідно до якого, будинковолодіння складається з житлового будинку літ. «А», загальна площа якого становить 260,9 кв.м., житлова - 116,6 кв.м., котельні літ. «Б», літньої кухні літ. «В», стайні літ. «Г», вбиральні літ. «Д» та огорожі. Інвентаризаційна вартість будинку становить 114550,00 грн. Крім того, відповідно до листа Павшинської сільської ради № 303/02-12 від 17.04.2013 року, за період з 2004 року по 2007 рік було проведено ремонт будинку та побудовано господарські будівлі. При цьому суд звертає увагу на те, що житлова площа будинку, яка є визначальною якісною характеристикою, практично не змінилася. Як на доказ того, що позивач затрачала грошові кошти на ремонт спірного будинку, остання вказує на розписку від 01.08.2003 року на загальну суму 30000 дол. США, відповідно до якої ОСОБА_4 позичила гроші на купівлю та ремонт будинку.
При цьому суд враховує наступне. Відповідно до наданого позивачем технічного паспорту від 17.04.2013 року на спірний будинок, котельня літ. «Б», літня кухня літ. «В» та стайня літ. «Г» побудовані самовільно, а тому не можуть бути об'єктом цивільних правовідносин як нерухоме майно та відповідно до ст. 61 СК України не можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації з моменту державної реєстрації. Крім того, з наданої позивачем розписки від 01.08.2003 року не вбачається, що кошти витрачалися саме на ремонт спірного будинку та не надано суду жодного доказу того, що ремонт жилого будинку проводився саме за кошти, отримані нею за договором позики.
Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Збільшення вартості майна повинно відбуватися саме внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів, (зокрема, тенденцій до загального подорожчання чи здешевлення конкретного майна) і повинно бути наявним істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкта в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також і визначена на час розгляду справи ринкова вартість будинку не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.
Крім того, правова норма ст. 62 СК України визначає дві підстави поширення на особисте майно режиму спільної сумісної власності. По-перше, повинна бути наявність спільних трудових чи грошових затрат або затрат лише другого з подружжя, який не є власником даного майна. Під трудовими затратами слід розуміти особисту або спільну трудову діяльність подружжя, спрямовану на ремонт майна, здійснення його добудови, переробки тощо, що призвело до істотного збільшення вартості майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих та спільних коштів, що спрямоване на поліпшення майна. І по-друге, необхідною умовою визнання права спільної сумісної власності на дане майно є наявність «істотного збільшення його у вартості». Оскільки поняття «істотне збільшення у вартості» є оціночним, конкретне рішення про задоволення або відхилення позову приймається з урахуванням усіх обставин справи. За умови встановлення цих двох обставин суд може визнати майно спільною сумісною власністю. При цьому, якщо наявність понесених витрат з боку одного з подружжя - не власника майна не є істотною - підстав для задоволення позову немає.
В свою чергу доказів (наприклад: дозвільної і проектно-кошторисної документації, актів виконаних робіт тощо) у підтвердження капітального ремонту будинку, добудов та огорожі, влаштування систем газопостачання, опалення і водопостачання позивач не подала. Саме тільки коефіцієнтне збільшення інвентаризаційної вартості об'єкту не може слугувати доказом істотності. Отже, вагомих підстав вважати, що спірний житловий будинок за рахунок праці та коштів сторін як подружжя збільшився у цінності немає.
Суд також враховує і те, що відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», члени сім'ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст. 156 ЖК обов'язок, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.
Таким чином, всупереч вказаних вище норм закону, позивачем не представлено жодних належних та допустимих доказів того, що остання понесла затрати, внаслідок яких вартість будинку істотно збільшилася. Безперечно, суд надає віри поясненням про те, що ремонтні роботи в будинку проводились за участю позивача, оскільки такий факт не заперечується самим відповідачем, однак підтвердження того, що ремонтні роботи проведено з істотним підвищенням вартості майна в судовому засіданні не встановлено. Більше того, слід також врахувати тенденцію росту цін на ринку нерухомості, що обумовлено економічною ситуацією в країні, і підвищення вартості будинку, якщо таке взагалі мало місце, могло відбутись саме через це. Саме тому, позивачем не доведено, що будинок істотно збільшився у своїй вартості саме внаслідок здійснених за період шлюбу поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт у будинку, а не тенденцій до загального подорожчання об'єктів нерухомості.
Також суд враховує, що в розділі 5 іпотечного договору від 28.09.2007 року зазначено, що спірний будинок є власністю іпотекодавця - відповідача у справі, не обтяжений іншими зобов'язаннями та щодо такого відсутні права третіх осіб.
На заслуговує на увагу також заява представника третьої особи про застосування позовної давності, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, а не третьої особи. Крім того, представник третьої особи в судовому засіданні не вказав чітко на момент початку перебігу позовної давності.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 57-60, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, ст.ст. 57, 60, 61, 62 СК України, суд,-
в и р і ш и в:
В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Закарпатської області через Мукачівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя А.М.Заболотний