АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
__________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Андрієнко А.М., Желепи О.В.
при секретарі Іванові Ф.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 червня 2013р. по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановила:
у березні 2013р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів у солідарному порядку 131 519грн. заборгованості та 1315,19грн. судового збору.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 16 серпня 2007р. уклав із ОСОБА_2 кредитний договір, відповідно до якого останній отримав 11 287,13доларів США зі сплатою 13% річних. Однак, позивальник належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, у зв'язку із чим виникла заборгованість.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 16 серпня 2007р. з ОСОБА_1 був укладений договір поруки, тому відповідачі повинні відповідати у солідарному порядку.
У подальшому позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість у сумі 115 160,31грн.
Рішенням суду від 19 червня 2013р. позов задоволено.
У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог, заявлених до нього, скасувати.
Апелянт посилається на незаконність рішення суду в частині стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, оскільки позивач з 18 грудня 2008р. підвищив процентну ставку за користування кредитом без його згоди до 17,5%, а тому договір поруки є припиненим.
Рішення суду в частині стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_2 не оскаржується, тому не є предмет апеляційної перевірки.
Відповідач ОСОБА_2, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.117), у судове засідання не з'явився, клопотання про перенесення судового розгляду не подав, тому відповідно до ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення апелянта та його представника, які підтримали доводи апеляційної скарги, представника позивача, яка заперечували проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/11372/13
Головуючий у суді першої інстанції: Лужецька О.Р.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
- 2 -
Судом встановлено, що 16 серпня 2007р. між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до якого позичальник отримав 11 287,13 доларів США строком до 16 серпня 2013р. зі сплатою 13% річних.
У забезпечення виконання умов кредитного договору 16 серпня 2007р. між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір поруки.
Задовольняючи позовні вимоги, заявлені до поручителя ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що боржником зобов'язання за кредитним договором не виконуються, у зв'язку із чим наявна заборгованість, позичальник погодився із збільшенням розміру процентної ставки до 17,5% річних, а договором поруки передбачена можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням без повідомлення поручителя.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною 1 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Частина 2 даної норми визначає, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом указаних норм матеріального права поручитель хоча й пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу).
За положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
У постанові Верховного Суду України (справа 6-73цс12) висловлена правова позиція, яка є обов'язковою для всіх судів України згідно ст. 360-7 ЦПК України, згідно якої до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови у договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Відповідно до п. 1.1. договору поруки поручитель взяв на себе обов'язок солідарно відповідати перед баком за виконання ОСОБА_2 зобов'язань у повному обсязі за кредитним договором від 16 серпня 2007р., згідно з яким позичальнику надано кредит у сумі 11 287,13 доларів США із сплатою процентів за ставкою 13% річних, строком повернення 16 серпня 2013р.
Умови договору поруки не передбачають права банку підвищувати процентну ставку за користування кредитом без згоди поручителя.
У листопаді 2008р. позивач направив позичальнику ОСОБА_2 листа про підвищення процентної ставки з 18 грудня 2008р. до 17,5% та пропозицією укласти додаткову
- 3 -
угоду. У листі позивач зазначив, що у разі не згоди з підвищеною процентною ставкою, позичальник зобов'язаний повернути заборгованість по кредиту до 18 грудня 2008р. (с.с.61).
З матеріалів справи вбачається, що повідомлення про підвищення процентної ставки поручителю не направлялося, додаткова угода між банком та позичальником укладена не була, однак з 18 грудня 2008р. банком заборгованість за кредитним договором нараховувалася, виходячи з процентної ставки 17,5% річних, яка частково погашалася ОСОБА_2 до 6 серпня 2009р., і вимоги про дострокове повернення кредитної заборгованості у зв'язку із не укладенням позичальником додаткової угоди банком не заявлялися.
Таким чином, доводи апелянта про збільшення його відповідальності, як поручителя, без його згоди знайшли своє підтвердження.
Твердження представника позивача про те, що заборгованість була помилково розрахована, виходячи з процентної ставки 17,5% річних, що у подальшому позовні вимоги були уточнені і заборгованість була розрахована, виходячи із процентної ставки 13% річних, не знайшли свого підтвердження, так як належних доказів суду у підтвердження даним обставинам надано не було.
Звертаючись до суду з позовом, позивач надав розрахунок заборгованості, де процентна ставка була зазначена 17,5% річних, позовні вимоги не обґрунтовані відмовою позичальника укласти додаткову угоду, і тільки після заперечення відповідача ОСОБА_1 проти позову з підстав припинення договору поруки у зв'язку із підвищенням процентної ставки без його згоди, позивач уточнив позовні вимоги, однак у наданому суду розрахунку не зазначена процентна ставки, за якою розрахована заборгованість, а заява про уточнення позовних вимог не містить обґрунтування підстав для такої процесуальної дії (с.с.70).
Крім того, відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України договір поруки є припиненим з моменту зміни зобов'язання, тобто з моменту підвищення процентної ставки, а саме з 18 грудня 2008р.
Таким чином, колегія суддів погоджується з твердження апелянта про те, що судом безпідставно не були враховані зазначені факти і неправомірно не застосовані положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, заявленого до ОСОБА_1, так як договір поруки, укладений між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1, є припиненим.
Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 не підлягають також стягненню у судові витрати.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 червня 2013р. в частині задоволення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: