АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
_________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Андрієнко А.М., Желепи О.В.
при секретарі Іванові Ф.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2013р. по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановила:
у грудні 2012р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 18 938,53грн. заборгованості за кредитним договором та 215грн. судового збору.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що 21 лютого 2007р. уклав з ОСОБА_2 кредитний договір, на підставі якого останній отримав 2000доларів США строком до 20 лютого 2009р. зі сплатою 12% річних. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором з відповідачем 21 лютого 2007р. був укладений договір поруки. Однак, позичальник належним чином умови кредитного договору не виконував, у зв'язку із чим виникла зазначена заборгованість.
Повторним заочним рішенням суду від 27 червня 2013р. позов задоволено.
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, так як суд фактично розгляд справи не проводив, оскільки його представник з'явився 27 червня 2013р. о 9год. 30хв. до суду, однак йому повідомили, що судове засідання вже було проведено і ухвалено повторне заочне рішення, що не відповідає дійсності.
Також апелянт посилається на те, що у заяві про перегляд першого заочного рішення заявив про застосування строків позовної давності, однак суд постановив рішення без врахування його заяви.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги, представника позивача, яка заперечувала проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 21 лютого 2007р. між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останній отримав 2000 доларів США строком до 20 лютого 2009р. зі сплатою 12% річних.
У забезпечення виконання кредитного договору 21 лютого 2007р. між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 був укладений договір поруки.
№ апеляційного провадження:22-ц/796/11288/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Таран Н.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
- 2 -
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позичальни -
ком зобов'язання за кредитним договором не виконується, у зв'язку із чим наявна заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача, як з поручителя.
Однак, повністю погодитися з таким висновком суду не можна, так як він не відповідає обставинам справи та не ґрунтується на нормах матеріального права.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позико-давцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
З наданих позивачем документів вбачається, що з квітня 2007р. позичальник припинив вносити щомісячні платежі, у зв'язку із чим виникла заборгованість.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 8 лютого 2011р. з ОСОБА_2 стягнута заборгованість за кредитним договором у сумі 18 938,53грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною 1 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Частина 2 даної норми визначає, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Оскільки позичальник не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, поручитель несе з ним солідарну відповідальність перед банком.
Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Пунктом 12 договору поруки, який був укладений між позивачем та відповідачем, визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань по кредитному договору боржником або поручителем.
У справі 6-78цс12 Верховний Суд України зробив правовий висновок, якщо в договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 12) про його дію до повного виконання боржником або поручителем своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняєть-
- 3 -
ся, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
У кредитному договорі строк виконання основного зобов'язання чітко визначений - строк повного погашення кредиту є 20 лютого 2009 року (пункт 1.1.).
За таких обставин у позивача виникло право пред'явити вимогу до поручителя ОСОБА_1 про виконання порушеного зобов'язання боржника ОСОБА_2 щодо повернення кредиту, починаючи з 20 лютого 2009 року, протягом наступних 6 місяців.
Позивачем не було надано суду доказів пред'явлення поручителю вимоги про виконання зобов'язань за договором поруки до пред'явлення даного позову, не заявив таких вимог позивач до відповідача і під час розгляду спору про стягнення заборгованості з позичальника, тому відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України договір поруки є припиненим.
Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Однак, суд першої інстанції на дані положення уваги не звернув і не застосував правовий висновок Верховного Суду України при вирішенні даної справи, чим порушив норми матеріального та процесуального права і постановив помилкове рішення.
Доводи апелянта про недотримання позивачем строків позовної давності є правомірними, оскільки позивач звернувся до суду після сплину трирічного строку після настання строку виконання основного зобов'язання, однак позов не підлягає задоволенню у зв'язку із припиненням договору поруки, що є самостійною підставою для відмови у позові.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, тому відповідно до положень ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню, а колегія суддів ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2013р. скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом
двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: