ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.06 | Справа №АС 15/389-06. |
За позовом Відкритого акціонерного товариства «Сумиобленерго».
до відповідача Державної податкової інспекції в м. Суми.
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення
Головуючий суддя: Резниченко О.Ю.
Судді: Малафеєва І.В.
Соп‘яненко О.Ю.
Представники сторін:
від позивача Кендюшенко А.О., довіреність №10-19/17-Д/49 від 02.06.2006р.
від відповідача Нєговєлов А.В., доручення №48925/9/10-009 від 27.07.2006р.
Дмітрієв С.В., доручення №9859/9/10-009 від 18.02.2006р.
В розгляді справи відповідно до ст. 150 КАСУ оголошувалася перерва з 06.11.2006р. по 20.11.2006р., з 20.11.2006р. по 22.11.2006р., з 22.11.2006р. по 29.11.2006р. об 11 год. 30 хв.
Суть спору: Позивач просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми №0001002303/0/42950 від 03.07.2006р., за яким позивачу було визначено суму податкового зобов‘язання з ПДВ у розмірі 619 128, 00 грн., у тому числі 412 752, 00 грн. – основний платіж та 206 376, 00 грн. – штрафні санкції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем необґрунтовано, без врахування вимог діючого законодавства, донараховано ПДВ на отримані позивачем у 2005р. суми поверненої заборгованості із врахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України та п‘ятикратного (двократного) перевищення договірної величини споживання електричної енергії (потужності).
27.07.2006р. до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог згідно якої позивач просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми №0001002303/0/42950 від 03.07.2006р. Відповідно до ст. 137 КАС України заява позивача приймається до розгляду.
Відповідач проти адміністративного позову заперечує, оспорюване податкове повідомлення-рішення вважає правомірним та обґрунтованим. На думку відповідача, позивачем в порушення п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р. не були нараховані податкові зобов‘язання по ПДВ, які виникли внаслідок претензійної роботи із споживачами у разі несвоєчасної оплати спожитої електричної енергії та перевищення споживачами договірної величини споживання електричної енергії (потужності).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін та оцінивши надані ними докази по справі, суд
ВСТАНОВИВ:
21.06.2006р. відповідачем за результатами виїзної документальної перевірки дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства був складений акт №4029/233/23293513/60. При проведенні перевірки (а.с. 39-40) відповідачем було встановлено заниження у 2005р. ПДВ у розмір 412752, 00 грн., яке виникло внаслідок:
- невключення до бази оподаткування 667 846, 12 грн. індексу інфляції та 3% річних, які сплачені покупцями за електричну енергію за прострочення виконання ними договірних зобов‘язань (сума збільшення ПДВ склала 133 569, 00 грн.).
- невключення до бази оподаткування суми 1395911, 98 грн. продажу електроенергії понад договірну величину та за перевищення споживання потужності (сума збільшення ПДВ склала 279 183, 00 грн.).
Тому, на думку відповідача позивачем порушені вимоги п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.4.1 ст. 4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р., в зв‘язку з чим за податковим повідомленням-рішенням №0001002303/0/42950 від 03.07.2006р. йому було донараховано 412752, 00 грн. ПДВ та 206376, 00 грн. штрафних санкцій.
Позивач вважає, що чинним податковим законодавством України не передбачено включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податку на додану вартість інших сум, ніж визначені п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість». В зв’язку з цим суми індексу інфляції та 3 % річних не входять до бази оподаткування (до договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами) податком на додану вартість, оскільки вони не зазначені в п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».
При відображенні в податковому обліку сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення виконання боржником грошових зобов‘язань, а також 3% річних від простроченої суми не є базою оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України, а тому податкове зобов‘язання не виникає.
Крім цього, сплачувані споживачами суми за перевищення договірної величини споживання та договірної величини потужності не являються компенсацією вартості спожитої електричної енергії, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості.
Позивач вважає, що суми за перевищення договірних величин споживання та потужності не є платою за спожиту електроенергію, а є мірою відповідальності за допущенні порушення норм діючого законодавства та умов договору при споживанні електроенергії.
Відповідач проти позову заперечує з огляду на те, що, по-перше, отримані ВАТ «Сумиобленерго» суми індексу інфляції та 3% річних, які були сплачені покупцями згідно ст. 536, 625 Цивільного кодексу України у разі простроченого виконання ними договірних зобов‘язань, є платою за користування грошовими коштами позивача і повинні включатися позивачем до суми основного боргу та до бази оподаткування; по-друге, п‘ятикратна вартість різниці фактично спожитої електроенергії і її договірної величини (а з урахуванням змін, внесених до ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» Законом України від 23.06.2005р. №2706-ІV, починаючи з 23.07.2005р. фактично являє собою підвищену плату за використану з порушенням режимів споживання електроенергію, така оплата є додатковою компенсацією вартості товарів і підлягає оподаткуванню у загальновстановленому порядку.
Суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне:
Відповідно до п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.
Згідно п. 1.4 ст. 1 вищезгаданого Закону продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі, товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безплатного надання товарів. При цьому, у відповідності до п. 4.1. ст. 4 Закону № 168/97-ВР, база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються, в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України. До складу договірної (контрактної) вартості включаються: тариф та ПДВ.
Так, відповідно до вимог ст. 15-1 Закону України „Про електроенергетику" плата за поставлену електричну енергію вноситься споживачами виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку.
Постановою НКРЕ «Про порядок перерахування коштів» № 1086 від 29.10.2001р. встановлено, що 3 % річних та інфляційні нарахування сплачуються не на поточний рахунок з особливим режимом використання, а на поточний рахунок енергопостачальника, і, таким чином, не являються оплатою за спожиту електроенергію і не включаються до складу договірної (контрактної) вартості.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, нарахування індексу інфляції за весь період прострочення виконання боржником грошових зобов'язань і 3% річних від простроченої суми заборгованості отриманих ВАТ «Сумиобленерго» від споживачів в 2005 році проводиться від суми боргу за відпущену електричну енергію з податком на додану вартість. А відповідно до положень пп.6.1.1 п.6.1 ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР: «податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг)»
Таким чином, інфляційні суми і проценти, які законодавством встановлені в ст. 625 ЦК України, є санкцією за неналежне виконання грошового зобов'язання і пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг) у розумінні Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, а санкції до боржника, який прострочив виконання грошового зобов‘язання, передбачені ст. 625 ЦК України, повинні включатися по оплаті до складу валових доходів підприємства, як це встановлено п.п. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» №283/97-ВР від 22.05.1997р.
Діюче законодавство встановлює, що споживання електричної енергії здійснюється в межах доведених договірних величин споживання та потужності (п.п. 6-11 Порядку постачання електричної енергії споживачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України „Про невідкладні заходи щодо стабілізації фінансового становища підприємств електроенергетичної галузі" № 441 від 24.03.1999р.).
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживачі у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують електропостачальникам п‘ятикратну (двократну) вартість різниці фактично спожитої і договірної величини. У випадку перевищення договірної величини потужності споживачі сплачують п‘ятикратну (двократну) вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірної величиною потужності.
Із системного аналізу ст. ст. 26, 27 зазначеного Закону вбачається, що суми, що додатково та в обов‘язковому порядку сплачуються споживачами електричної енергії на користь енергопостачальників за споживання електроенергії понад договірної величини, відносяться до категорії штрафних санкцій, є мірою відповідальності за порушення норм діючого законодавства та умов договору при споживанні електроенергії. Тому, ці суми не можуть визначатися як підвищена плата за використану електроенергію та додаткова компенсація вартості товарів. Таким чином, суми за перевищення договірних величин споживання та потужності, як штрафні санкції, не є базою оподаткування ПДВ згідно із вимогами п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».
Тому, на підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми №0001002303/0/42950 від 03.07.2006р. визнати нечинним.
2. Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом 10 днів з дня її складення у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя Резниченко О.Ю.
Судді Малафеєва І.В.
Соп‘яненко О.Ю.
Повний текст постанови складений і підписаний 30.11.2006р.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.