справа №2-1147/08

               

 

                                                                      

 

 

          РІШЕННЯ

                                                                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                                             

                                                              

31.10.2008 року Печерський районний суд міста Києва у складі:

головуючого                  -   судді Супрун Г.Б.

при секретарях                 -  Демченко Т.І.,Кваша І.М.,Костюк А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ВАТ « Банк «Фінанси та Кредит»,  ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним, також за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про захист прав споживача,-

                                                                                              встановив:

 

                В березні 2008р.  позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 , в якому просив стягнути солідарно заборгованість за кредитним договором. Мотивує позов тим, що 22.08.2006р. між банком та ОСОБА_1укладено кредитний договір на суму 34494 доларів США на придбання автомобіля «Мазда-6»  терміном погашення кредиту до 21.08.2012р. з оплатою по процентній ставці 11,64% річних. В забезпечення виконання зобов»язання укладений договір застави автомобіля.Поручителем виступив ОСОБА_2 згідно договору поруки від 22.08.2006р. Відповідач ОСОБА_1 слатила тільки частково 2136 доларів США, що в еквіваленті становить 10786,80 грн. Своїх зобов»язань відповідачі не виконують, тому позивач просив солідарно стягнути 286835,69грн. згідно наданого розрахунку, а також понесені судові витрати.

                Відповідач ОСОБА_2. подав зустрічний позов, в якому просив відповідно до ст.203,215 ЦК України визнати договір поруки недійсним з тих підстав, що правочин вчинений всупереч його волі. Також вимоги до ньго позивачем не пред»являлись протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов»язання, що передбачено п.5.1. договору поруки, тому просив відмовити в задоволенні позову в частині стягнення суми відносно нього.

                У серпні 2008р. відповідач ОСОБА_1 (ОСОБА_1) звернулася до суду з позовом до ВАТ «Фінанси та Кредит» про захист прав споживача. Мотивуючи позов тим, що частково погасила кредит, але через втрату роботи, хворобу та тяжкий матеріальний стан не змогла своєчасно виконувати свої зобов»язання. Просила визнати недійсним частково кредитний договір від 22.08.2006р. з тих підстав, що ВАТ «Фінанси і кредит» порушив ст.4, 18 Закону України «Про внесення змін до ЗУ «Про захист прав споживачів» від 01.12.2005р. №3161, а саме право на інформацію про послуги, також включив до кредитного договору умову, що не є справедливою, тобто надмірно високі штрафні санкції у разі невиконання зобов»язання, а також просила стягнути моральну шкоду в розмірі 50000 грн. Оскільки вона являлась споживачем, тому не мала спеціальних знань щодо придбання послуги кредиту. Одночасно  зазначаючи при цьому, що вона на той момент працювала в цьому банку. Даний позов був об»єднаний в одне провадження з первісним позовом ВАТ «Банк «Фінанси та кредит».

                В судовому засіданні представник позивача ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» позов підтримав, уточнивши суму позову, врахувавши часткову проплату відповідачем  у березні 2008р. в сумі 1515 грн.,  станом на день розгляду справи на вересень 2008р. всього просили стягнути 280250,80 грн., а також судові витрати.( а.с.92-95 т.2).

                Відповідач ОСОБА_2. просив вирішити питання на розсуд суду, а зустрічний позов задовольнити.

                Представник відповідача ОСОБА_1 основний позов визнав частково, в частині нарахування заборгованості по тілу кредиту та нарахованим відсоткам. Не визнав в частині нарахування пені в сумі 93126 грн. Просив задовольнити  її позов про захист прав споживача, визнавши частково недійсним кредитний договір, зменшивши  моральну шкоду до 1 грн., але в подальшому просив стягнути все ж таки 50000 грн.

                Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

                Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України  за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов»язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі  та на умовах,встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути  кредит та сплатити проценти.

                Відповідно до ст.625 ЦК України позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання, а кредитний договір відповідно до ст.629 ЦК України є обов»язковим для виконання сторонами. Сплата неустойки передбачена ст.611, 624 ЦК України.

                22.08.2006р. між  ВАТ «Фінанси і кредит» та ОСОБА_1, яка працювала на посаді начальника відділу менеджерів корпоративного банкингу цього банку,   укладено кредитний договір №23-113/06-А, предметом якого було надання ОСОБА_1 в тимчасове користування  на умовах поворотності, строковості, платності кредитні ресурси  на суму 34494 доларів США на придбання автомобіля «Мазда-6» з терміном погашення кредиту до 21.08.2012р. з оплатою по процентній ставці 11,64% річних.( а.с.8-14)

                Відповідно до п.6.1 кредитного договору №23-113/06-А за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з  розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення, а саме за формулою вираховування 1% від простроченої суми боргу та множення даної суми на кількість днів прострочення. Також 22.08.2006р.  між  позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2. укладено договір поруки (а.с.159-161).

                Банк виконав свої зобов»язання, надав кредитні кошти.

                Відповідач ОСОБА_1 частково погасила кредит в сумі 2136 доларів США, що в еквіваленті на гривню по курсу НБУ 5,05 становить 10786,80 грн. На момент подачі позову до суду заборгованість становила: по тілу кредиту 34494 доларів США, що в еквіваленті на гривню становить 174194,70 грн., по відсоткам за користування кредитом 3864,35 доларів США, що становить 19514,97 грн., та по пені, яка нараховується в гривні- 93126,02 грн. Всього: 286835,69 грн.

                Після уточнень в судовому засіданні суми позову, станом на день розгляду справи  на 23.09.2008р., перерахувавши розмір  пені за один рік позовної давності, як передбачено ст.258 ЦК України,  по курсу долара НБУ 4,85 за гривню, представник позивача просив стягнути: по тілу кредиту-  34494 доларів США, що в еквіваленті на гривню становить 167313,15 грн., по відсоткам за користування кредитом 6073,81 доларів США, що становить 29461,02 грн., та по пені - 83476,63 грн. Всього: 280250,80 грн. Фактично зменшивши суму позову. Станом на день розгляду справи на жовтень місяць 2008р. курс долара за даними НБУ збільшився, але позивач просив залишити вищезазначену суму заборгованості станом на вересень 2008р., тому суд розглядає такі позовні вимоги, не виходячи за їх межі.

                Слід зазначити, що сторонами заявлялось клопотання про надання часу для укладення мирової угоди,  але мирової угоди досягнуто не було.

                Як встановлено, між сторонами виникли  договірні правовідносини, тому вони регулюються главою 47 ЦК України.

                Кредитний   договір   вважається   укладеним   з   моменту   досягнення   згоди   між

сторонами за всіма істотними умовами, а саме згідно п. 7.2. Кредитного     договору   цей

договір набирає чинності з моменту першої видачі кредитних ресурсів і  діє  до      повного

виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

                Відповідно до ч. 2 ст.  1056 ЦК України позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договором строку його надання. Також, відповідно до п.6 ст.11 Закону "Про внесення змін до Закону України"  Про  захист  прав  споживачів" №3161   споживач має право протягом  14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Як встановлено в судовому засіданні, що позивачка не відмовилась від виконання умов договору, та не інформувала банк про неможливість виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, а як вона сама зазначає в своїй позовні заяві, що не змогла виконувати зобов»язання через хворобу, тяжкий матеріальний стан, втрату роботи. ОСОБА_1 не зрозумілим став п.6.1 кредитного договору тільки через два роки дії договору в той час коли виникла велика заборгованість.

                Крім того, її посилання щодо необізнаності умов кредитного договору спростовуються показами свідка ОСОБА_3 - заступник начальника відділення №23 філії  банку, який пояснив суду, що добре пам»ятає цю ситуацію,  особисто не раз спілкувався з ОСОБА_1 з приводу видачі їй кредиту, вона цікавилась на яких умовах може взяти кредит як працівник банку, на що отримала повну консультацію. При цьому, судом враховується той факт, що ОСОБА_1 працювала на посаді начальника відділу менеджерів корпоративного банкингу, отже знала істотні умови договору та оперувала основними положеннями кредитування, повинна була володіти  спеціальними знаннями про властивості та характеристики  умов договору.

                На підставі наведеного,  суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 (ОСОБА_1) про захист прав споживача та моральної шкоди безпідставні та задоволенню не підлягають, оскільки її права ВАТ «Фінанси та кредит»  не порушені.

                Також не приймаються до уваги заперечення представника відповідача ОСОБА_1 щодо неправильності нарахування пені в національній валюті замість іноземної, оскільки відповідно до Положення Облікової політики ВАТ «Банк Фінанси та кредит» саме штрафи та пені, якщо такі передбачені кредитною угодою, стягуються у національній валюті. Правильність порядку нарахування пені підтверджуються показами свідка ОСОБА_4, яка  працює начальником відділу кредитної адміністрації індивідуального банкинга з 2004р. і дала повну відповідь на всі питання щодо нарахування пені згідно наданого розрахунку (а.с.92-95 т.2)

                Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає,виходячи з наступного.

                Згідно ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину  має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

                Як пояснив ОСОБА_2. в попередньому судовому засіданні, що він особисто підписав договір поруки, підпис його, але не пам»ятає чи він особисто заповнював анкету поручителя. В подальшому в судовому засіданні після надання юридичної допомоги, в зв»язку з чим оголошувалась перерва, змінив покази, заявив зустрічний позов та пояснив, що не пам»ятає чи заходив він  в приміщення банку, а договір поруки він взагалі не підписував, і не знав про його існування. Крім того, в своїх поясненнях в судовому засіданні він також наводив, що  був в банку декілька разів, часто спілкувався з ОСОБА_1 і шукав їй клієнтів для банку, так як працює в страховій компанії.

                З огляду на наведене, суд відноситься критично до пояснень ОСОБА_2, оскільки вони направлені, щоб уникнути відповідальності за надане зобов»язання.  

                Факт підписання договору поруки також підтверджується показами свідка ОСОБА_5- на той час економіста банку, яка пояснила суду, що знає ОСОБА_2 як поручителя при наданні кредиту їх колезі ОСОБА_1, особисто  була присутня при підписанні договору поруки, який  підписувався в трьох екземплярах, а  кредитний  договір підписувався в цей же день в двух екземплярах.

                Разом з тим, відповідно до п.5.1 договору поруки, укладеного 22.08.2006р. між  позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2., порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов»язання за кредитним договором та/або договором про відкриття кредитної лінії не заявив вимоги до поручителя. Даний строк згідно договору встановлений 21.08.2012р., тому позивачем не пропущений.

 На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2. не довів суду свої вимоги про визнання недійсним договору поруки, а тому зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Згідно ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

                Тому відповідальність за невиконання зобов»язання перед позивачем мають нести ОСОБА_1 та ОСОБА_2. солідарно.

Згідно з вимогами ст. 88 ЦПК України підлягають відшкодуванню понесені та документально підтверджені вимоги позивача щодо стягнення судових витрат.

 

                На підставі наведеного, оцінюючи докази в їх сукупності, керуючись ст.ст.525, 526, 624, 625,629,1054 ЦК України, ст.ст.10,11,60,212-215 ЦПК України, суд,-

      

                                                                                  вирішив:

 

                Позов ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.

                Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором всього в сумі 280 250,80 грн., а також понесені судові витрати в сумі 1730 грн.

 

                В задоволенні позову ОСОБА_2 до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»,  ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним відмовити.

 

                В задоволенні позову ОСОБА_1 до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про захист прав споживача  відмовити.

 

                Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

                    Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява та апеляційна скарга подаються до Апеляційного суду м.Києва через Печерський райсуд м.Києва.

 

                Суддя: