АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 серпня 2013 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Міцнея В.Ф.
суддів: Височанської Н.К., Одинака О.О.
секретаря Пислар О.Р.
за участю: ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Заставнівської міської ради Чернівецької області, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Заставнівського районного бюро технічної інвентаризації (далі - Заставнівське РБТІ), третя особа - ОСОБА_6, про визнання незаконним рішення виконавчого комітету міської ради, визнання недійсними свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок та договору дарування житлового будинку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 18 липня 2013 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Заставнівської міської ради Чернівецької області, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Заставнівського РБТІ про визнання незаконним рішення виконавчого комітету міської ради, визнання недійсними свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок та договору дарування житлового будинку.
Вказував на те, що у 1986 році ним було завершено будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1.
28 травня 1986 року виконкомом Заставнівської міської ради йому було свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами.
----------------------------------------------------------------------------------------------------
22ц - 1225/13 головуючий у 1-й інстанції Пухарєва О.В.
категорія: 2/5 суддя-доповідач Міцней В.Ф.
Цей будинок належав колгоспному двору, членами якого були він, його дружина, син - ОСОБА_8. невістка - ОСОБА_1, онуки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 31 січня 1989 року шлюб між сином і невісткою було розірвано.
У вересні 2011 року йому стало відомо про те, що ОСОБА_1 подала до виконкому Заставнівської міської ради від свого та інших членів сім'ї імені заяви, на підставі яких виконком Заставнівської міської ради 16 квітня 1987 року прийняв рішення про призначення головою колгоспного двору замість нього ОСОБА_1, видачу їй свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та переведення їхнього двору до категорії дворів робітників і службовців.
На підставі договору дарування від 10 вересня 2004 року ОСОБА_1 подарувала цей будинок ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Вважаючи, що рішенням виконкому міської ради від 16 квітня 1987 року, свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, виданим ОСОБА_1 на підставі цього рішення, та договором дарування вказаного будинку порушено його право власності на частку в майні колгоспного двору, просив визнати рішення виконкому міської ради незаконним, а свідоцтво про право власності на житловий будинок та договір дарування цього будинку недійсними і скасувати державну реєстрацію права власності відповідачів на нерухоме майно.
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 18 липня 2013 року позов задоволено частково: визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Заставнівської міської ради № 44 від 16 квітня 1987 року; визнано недійсними свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, видане ОСОБА_1 26 травня 1987 року, та договір дарування від 10 вересня 2004 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
На думку апелянта, помилковим є висновок суду про те, що рішенням виконкому Заставнівської міської ради від 16 квітня 1987 року порушено право власності позивача на частку в майні колгоспного двору.
Вважає, що суд неправильно застосував до правовідносин сторін інструкцію про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу від 31 січня 1966 року, затверджену Міністерством комунального господарства УРСР, та ст.393 ЦК України.
Посилається також на те, що позивач пропустила строк позовної давності.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник підтримали вимоги апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання договору
дарування недійсним підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у березні 1986 року позивач ОСОБА_3 завершив будівництво житлового будинку на відведеній йому колгоспом імені Кірова Заставнівського району земельній ділянці по АДРЕСА_1. На підставі рішення виконкому Заставнівської міської ради від 28 травня 1986 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, яке було зареєстровано в Чернівецькому ОБТІ. Цей будинок належав колгоспному двору, членами якого були ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_6
Відповідно до ст.120 ЦК УРСР 1963 року, що діяла на той час, майно колгоспного двору належить всім членам двору на праві спільної сумісної власності.
Рішенням виконкому Заставнівської міської ради від 16 квітня 1987 року № 44 призначено головою вказаного колгоспного двору ОСОБА_1 замість ОСОБА_3 та переведено цей двір в категорію дворів робітників і службовців і на підставі цього рішення 26 травня 1987 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами (а.с.11, 13).
Згідно примітки до п.20 інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу від 31 січня 1966 року, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР, колгоспному двору або одноосібному селянському двору видається свідоцтво про право особистої власності на будинок відповідно до п.18. В разі смерті голови колгоспного двору або одноосібного селянського двору , на ім'я якого був оформлений правовстановлюючий документ щодо будинку (домоволодіння), який знаходиться в смузі міста або селища міського типу і належить колгоспному двору або одноосібному селянському двору, по заяві всіх членів двору, підписи яких на заяві нотаріально засвідчені, може бути видано свідоцтво на ім'я нового голови двору.
Допитаний в судовому засіданні як свідок позивач ОСОБА_3 заперечував факт написання ним та його дружиною заяв до виконкому Заставнівської міської ради про призначення головою колгоспного двору відповідачки ОСОБА_1 та видачі їй свідоцтва про право особистої власності на будинок.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення виконкому Заставнівської міської ради від 16 квітня 1987 року прийнято з порушенням положень діючого на той час законодавства, тому є незаконним, а видане відповідачці на підставі цього рішення свідоцтво про право особистої власності на будинок є недійсним.
Безпідставними є доводи ОСОБА_1 про те, що переоформлення на неї права власності на спірний будинок було здійснено у відповідності до вимог ст.103 ЦК УРСР 1963 року, оскільки за правилами цієї статті не було припинено право власності ОСОБА_3 та членів його сім'ї на спірний будинок.
Необгрунтованими є доводи апелянта про те, що позивач пропустив встановлений законом строк для звернення до суду із вказаним позовом.
Статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що загальний строк для захисту особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно зі ст.76 ЦК УРСР 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Позивач посилається на те, що про існування рішення виконкому Заставнівської міської ради від 16 квітня 1987 року та свідоцтва про право особистої власності на спірний будинок, виданого ОСОБА_1, він дізнався у вересні 2011року.
Заперечуючи проти позову, відповідачі не надали суду доказів на спростування доводів позивача щодо визначення початку перебігу строку позовної давності.
Також необгрунтованими є доводи апелянта про те, що суд неправильно застосував до правовідносин сторін інструкцію про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу від 31 січня 1966 року.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовна вимога про визнання договору дарування спірного будинку недійсним не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 10 вересня 2004 року подарувала зазначений будинок ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 набула право власності на спірний будинок з порушенням вимог законодавства і подальші її дії щодо розпорядження цим майном є незаконними, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність визнання вказаного договору недійсним.
Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна.
Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст.ст. 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про визнання договору дарування недійсним у відповідності до п. 4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги.
В решті рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314 ЦПК України , колегія суддів ,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 18 липня 2013 року в частині визнання договору дарування від 10 вересня 2004 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, недійсним скасувати.
У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування від 10 вересня 2004 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: