Справа № 22ц/ 435

 Категорія 52

Головуюча в суді 1 -ї інстанції Збицька К.Д.

 Доповідач Балашкевич С. В.

УХВАЛА

Іменем  України

6 березня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі: головуючого - судді Балашкевича С. В. суддів: Рафальської І.М. ,  Омельчука М. І. при секретарі Сухоребрій Т.А.

з участю позивача,  його представника та представника відповідача розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.  Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1на рішення Малинського районного суду від 10 січня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1до Державного комітету лісового господарства України про визнання незаконним наказу,  поновлення на роботі та визнання трудового договору безстроковим,  -

встановила:

Рішенням Малинського районного суду від 10 січня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_1. до Державного комітету лісового господарства України про визнання незаконним наказу,  поновлення на роботі та визнання трудового договору безстроковим відмовлено за безпідставністю. Стягнуто з ОСОБА_1. 7, 50 грн. витрат,  пов'язаних з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі,  посилаючись на неповне з'ясування судом обставин,  що мають значення для справи,  невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 3 статті 21 КЗпП особливою формою трудового договору є контракт,  в якому строк його дії,  права,  обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна),  умови матеріального забезпечення і організації праці працівника,  умови розірвання договору,  в тому числі дострокового,  можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення строку ( пункти 2 і 3 статті 23),  крім випадків,  коли

трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції,  позивач на підставі контракту,  укладеного строком на один рік,  з 11 липня 2005 року по 10 липня 2006 року працював на посаді директора державного підприємства «Малинське лісове господарство». Згодом з ним був укладений новий контракт за цією посадою на строк з 11 липня 2006 року по 10 липня 2007 року (15-19,  23).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку,  що вказані контракти укладені відповідно до вимог Положення про порядок укладення контракту з керівником підприємства,  що є у державній власності,  при найманні на роботу,  затвердженого постановою КМУ від 19 березня 1993 року № 203,  яким встановлено обов'язкове укладання контрактів з керівниками таких підприємств з визначенням строку,  на який може бути укладений контракт - від одного до п'яти років.

Наказом голови Державного комітету лісового господарства України від 9 липня 2007 року № 290-к позивач звільнений з названої посади з 10 липня 2007 року на підставі п. 2  ст.  36 КЗпП.

Враховуючи наведене,  суд першої інстанції обгрунтовано вважав,  що у зв'язку із закінченням строку дії контракту у відповідача були законні підстави для припинення трудових відносин з позивачем,  а тому підстав для визнання наказу недійсним та поновлення позивача на роботі немає.

Відповідно до названого Положення з керівником державного підприємства може бути укладнено контракт лише на певний строк,  що (з урахуванням вимог частини третьої статті 21 КЗпП) підпадає під зміст частини другої статті 23 КЗпП і виключає при переукладанні контракту декілька разів застосування частини 2  ст. 39-1 КЗпП,  тому суд обгунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання трудового договору безстроковим.

Посилання позивача про те,  що при звільненні з роботи відповідач порушив вимоги частини 3 статті 40 КЗпП є безпідставними,  оскільки правила цієї статті поширюються на випадки звільнення з роботи з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу і на випадки припинення трудового договору з підстав,  передбачених п. 2  ст.  36 КЗпП,  не поширюються.

Не заслуговують на увагу і твердження позивача про те,  що при припиненні трудових відносин відповідач порушив вимоги статті 3 Закону України «Про відпустки».

Згідно підпункту 7 пункту 10 Положення про Державний комітет лісового господарства України,  затвердженого постановою КМУ від 27 червня 2007 року,  яка набрала чинності з 1 липня 2007 року,  виключно голова Держкомлісгоспу вирішує питання,  які виникають у сфері трудових відносин з особою з якою укладено контракт (а.с.  83-88).

Як вбачається з матеріалів справи,  головою Державного комітету лісового господарства України наказ про надання позивачеві відпустки не видавався,  а наказ № 72-в від 21 червня 2007 року начальника Житомирського обласного управління лісового госоподарства про надання позивачу чергової

відпустки з 2 по 23 липня 2007 року правового значення немає,  оскільки виданий з перевищенням повноважень,  передбачених Положенням про Житомирське обласне управління лісового господарства,  затвердженим в.о. голови Держкомлісгоспу від 21 грудня 2004 року ( а.с.  103-108). Як видно із змісту контракту (а.с.  15-19),  позивач перебував у трудових відносинах з Державним комітетом лісового господарства України і останній не надавав Житомирському обласному управлінню лісового господарства повноважень щодо вирішення питань,  які виникають у трудових відносинах з особами,  з якими відповідачем укладено контракт.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Суд першої інстанції повно з'ясував обставини страви,  його висновки відповідають цим обставинам,  рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування немає.

Керуючись  ст.  ст.  209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України,  колегія суддів,  -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Рішення Малинського районного суду від 10 січня 2008 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.