АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2007 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

Новодворської О.І., Висоцької В.С, Олєйникової Л.С.

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа: дванадцята Київська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 8 липня 2005 року та на рішенням Апеляційного суду м. Києва від 2 листопада 2005 року,

встановила:

У березні 2005 року ОСОБА_1 звернулася з позов до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на те, що їй з чоловіком ОСОБА_3 належав жилий будинок АДРЕСА_1. З метою отримання іншої земельної ділянки під забудову, чоловік за її письмовою згодою 19.10.1989 року подарував їхньому синові-відповідачу ОСОБА_2 вказаний будинок.

Цей договір був мнимою угодою, укладеною про людське око, без створення юридичних наслідків, тому що вона з чоловіком продовжувала разом володіти ним, користуватися, а син лише формально був власником будинку, але не міг розпоряджатися ним, бо між ними була домовленість. Після смерті чоловіка відповідач дотримувався щодо мнимості договору дарування будинку. Однак, останні роки син став вважати себе власником будинку, він та його сім'я не приділяють їй уваги, як матері похилого віку і інваліду, його не влаштовує, що в будинку проживає її онук ОСОБА_4 з сім'єю, які проживаютьізз нею і здійснюють за нею догляд.

Справа № 33ц- 2950 кс-07                    Категорія ЦП: 27          

Головуючий першій інстанції Чала А.П.         

Доповідач Новодворским О.І.                                       

2

Вважає, що початок перебігу позовної давності слід обчислювати з березня 2003 року, коли відповідач почав вимагати від неї, щоб сім'я онука ОСОБА_4 звільнила жилий будинок, але вона відмовила йому і видала довіреність онуку на право управляти та розпоряджатися її майном та представляти інтереси.

Просила визнати, що договір дарування жилого будинку АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_3, як дарувальником, за її письмовою згодою та ОСОБА_2, як обдарованим, посвідчений 19.10.1989 року 12 Київською державною нотаріальною конторою, є мнимою угодою.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 8 липня 2005 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 2 листопада 2005 року рішення місцевого суду змінено й виключено з його мотивувальної частини посилання суду, як на підставу відмови у задоволенні позову, на пропуск строку позовної давності.

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою на дані судові рішення.

В обґрунтування касаційної скарги посилаються на порушення судом норм матеріального й процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та задоволення її позовних вимог.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування спірного будинку, місцевий суд виходив із того, що, відповідно до вимог ч.1 ст. 58 ЦК України (у редакції Закону 1963 року) та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 13 постанови "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними "від 28.04.1978р. №3 з наступними змінами мнима угода, тобто угода, укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, є в силу ч.1 ст. 58 ЦК недійсною, незалежно від мети її укладення.

Оскільки сторони ніяких дій по здійсненню мнимої угоди не вчиняли, суд у таких випадках постановляє рішення тільки про визнання угоди недійсною без застосування будь-яких наслідків. В судовому засіданні встановлено, що відчуження будинку шляхом дарування було здійснено за волевиявленням ОСОБА_3 і згодою ОСОБА_1 Будинок АДРЕСА_1 був прийнятий обдарованим ОСОБА_2, зареєстрований на його ім'я в Київському БТІ та видано технічний паспорт на цей будинок на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 12, 26-29). Відповідач зареєстрований і проживає там із сім'єю (а.с. 6).

2

Доводи ж позивачки про те, що договір дарування було укладено про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода), із метою отримати земельну ділянку під забудову в Києво-Святошинському районі Київської області с. Білогородка, бо при наявності житлового будинку у власності йому не була б виділена інша земельна ділянка під забудову, тому договір дарування є недійсною угодою з підстав ст. 58, 59 ЦК України ( у редакції Закону 1963 року) із моменту його укладення, перевірялися судом і не знайшли свого підтвердження.

Апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду в цій частині рішення та залишив його рішення без змін у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування будинку недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення в оскарженій позивачкою частині, ухвалені з додержанням судами норм матеріального та процесуального права, а також відсутні передбачені ч. 1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновок судів не спростовують.

Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 8 липня 2005 року та на рішенням Апеляційного суду м. Києва від 2 листопада 2005 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.